За вікном автобуса пробігали дерева мішаного лісу.
Чоловік інтелігентного вигляду задумливо проводжав поглядом стрункі берізки, осичини, вільхи…
Поряд нього, ближче до проходу, сидів верткий сухорлявий індивід, котрий постійно свердлив своїми очима пасажирів.
Інтелігент розгорнув журнал із кросвордами і заглибився в розгадки запитань.
Його сухоребрий сусід по сидінню іронічно посміхнувся з інтелігента. Спитав:
— Над чим задумалися?
— Що? — вийшов із задуми інтелігент. — Що ви сказали?
— Над чим голову сушите?
Кросвордист посміхнувся. Але відказав:
— Над запитанням думаю.
— Складне?
— Та так…
— А що там?
— Запитання?
— Ну.
— Чогось, на диво, не можу пригадати.
— І що там?
— Фахівець у галузі японістики.
— Хе! Це просто!
— Ви так думаєте?
— Ну!
— І яка розгадка?
— Япона мать! — худорлявий зареготав, виставляючи прокурені зуби.
Інтелігент зніяковів. Однак за хвилю осуджено мовив:
— І чого ви ту «мать» усюди доточуєте?
— Це не я, — гигикаючи далі, відказав сусіда. — Це — народ! А народ як скаже, так і зав’яже!
Інтелігент відпарирував:
— Хоч приказка розумна.
Худий зізнався:
— А ви знаєте, я ніколи в житті не розгадував кросвордів.
Інтелігент здивовано подивився на сусіда по сидінню.
— Хіба таке може бути? — зачудовано спитав.
— А що тут такого? — хихикнув худий і додав: — Кожному своє.
— Та своє, — похмуро пробурмотів інтелігент і знову заглибився в розгадування кросворда.
— Це ж треба таке.
— Що?
— Це так просто.
— Та що саме?
— Розгадка.
— Та яка розгадка?!
— Фахівець у галузі японістики.
— І хто він такий, япона мать?
— Та не «япона мать»! — інтелігент презирливо глипнув на сусіда.
— Ги-ги! А що?
— Та просто, кажу. Японіст.
— Та те саме, що й япона мать! — знову виставив прокурені зуби сухоребрий.
Цього разу інтелігент промовчав.
Зрештою, на наступній зупинці він вийшов. А коли на таксі під’їхав до під’їзду свого будинку, то виявив, що в нього зник гаманець. І тут-таки пригадав «япону мать»…
— От стерво!
Інтелігент пішов до відділу поліції. Заяву написав. Описав сусіда по автобусу.
Та що вже…