Видатний уродженець Новограда-Волинського Борис Шарварко за півстоліття своєї творчої діяльності виступив режисером майже тисячі яскравих пісенних спектаклів. У них, поставлених з епічним розмахом, ревів безкраїй Дніпро, гомоніли запорозькі козаки і незалежно звучав гімн «Ще не вмерла України...». 17 травня 2020 року нашому геніальному земляку, який присвятив життя відродженню української культури, виповнився б 91 рік.
Працівники культури на чолі із заступником міського голови Оксаною Гвозденко 18 травня поклали квіти до пам’ятного знака, присвяченого Борису Шарварку, що знаходиться на бульварі, названому на честь видатного режисера.
Довідково: Борис Георгійович Шарварко народився 17 травня 1929 року в місті Новограді-Волинському. Свою трудову діяльність розпочав у зеленому господарстві, власноручно висаджував портрети із квітів низькорослими рослинами. Так у центрі рідного Новограда-Волинського виклав із квітів лозунг «Мистецтво належить народу».
Працював художнім керівником. Пізніше — п'ятнадцять років директором Новоград-Волинського Будинку культури (1948-1962). Також працював директором і художнім керівником Житомирського музично-драматичного театру (1962-1966), очолював Київський театр оперети (1966-1972), був заступником генерального директора Київського театру імені Івана Франка (1972-1977).
Із 1977 року — головний режисер фестивалів і культурних програм Укрконцерту (у 1976-1982 роках — одночасно головний режисер Театру пісні), головний режисер Палацу «Україна» (1979-1984), головний режисер відділу «Укрконцерту» (1984-1994).
Із 1994 року — генеральний директор і художній керівник Всеукраїнського державного центру фестивалів і концертних програм.
За 53 роки творчої діяльності Борис Шарварко підготував більше тисячі театралізованих заходів. Серед найграндіозніших — святкування п'ятисотріччя козацтва на Хортиці (тоді спеціально для цього «збудували» Запорозьку Січ), ювілейні шевченківські урочистості на стадіоні в Черкасах. Тоді зведений хор заспівав «Реве та стогне Дніпр широкий», над полем піднявся великий портрет Кобзаря, а в траві спалахнули тисячі вогників-свічечок.
Із легкої руки Шарварка вперше замайорів жовто-блакитний прапор на сцені оперного театру і прозвучав гімн «Ще не вмерла Україна» в обробці Євгена Станковича. Це було наприкінці вісімдесятих на Конгресі українців, ще за тоталітарного режиму. Одразу, без паузи, пролунало багатоголосся «Многая літа» — і зал вибухнув оваціями.
Грандіозні концерти в Дні української культури на «Слов’янському базарі» у Вітебську десять років незмінно ставив знаменитий Шарварко.
Помер Борис Георгійович Шарварко 31 травня 2002 року. Похований на Байковому кладовищі (ділянка №52а).
17 травня 2009 року в Києві була відкрита меморіальна дошка митцю на будинку, де він прожив із 1985 року до самої смерті, за адресою: Гоголівська вулиця, 37/2.
30 липня 2011 року на батьківщині митця — у місті Новограді-Волинському — за рішенням місцевої влади було перейменовано частину вулиці Чернишевського в бульвар Бориса Шарварка та відкрито пам'ятний знак.
17 травня 2016 року в Києві на фасаді Національного палацу мистецтв «Україна», де митець працював із 1977 по 2002 рік, було встановлено меморіальну дошку.