Кроту закортіло вилізти зі своєї нірки. А змусили його вдатися до цього чиїсь кроки, що вже довгу годину гупають над головою. І ці шуми заважають Кроту займатися своїми землерийними справами.
Висунув Кріт із нірки вушко й прислухався.
«А! Це Телепень! — упізнав він по голосу господаря садиби. — Знову варнякає по мобільнику, лобур! Попридумували собі іграшок і бавляться ними!».
Телепень туди-сюди ходив яблуневим садом і жваво розповідав комусь про те, як він учора класно провів день на лоні природи.
І раптом Телепень спіткнувся. Юзом проїхав садовою травою і носом в’їхав у гірку кротовиння.
І Телепень вихлюпнув таку купу нелітературної лексики, що Кріт від подиву аж прозрів (він саме визирав із дальнього наритого ним горбка).
Телепень його помітив.
— Ей, Кротяро! — рявкнув Телепень. — Ну що ти все риєш? Що ти риєш? Та ти знаєш, хто я такий? Та ти знаєш, що я можу? Хочеш, щоб я тобі твою землерийку натовк? Ану вилазь зі своєї халабуди! Давай, вишкрібайся! Поговоримо! Що, від страху аж стовбняк напав? То-то! Мене всі бояться! Бо я…
— Телепень!
— Що ти сказав?! А хто це сказав? — Телепень обернувся навколо себе. Але, крім нього, у садку більше нікого не було. — Що за чудасія? Ей, Кротяро! Це ти сказав? Мовчиш? Значить, мені привиділося. Чуєш, землекопе. А ти б до мого сусіда переліз. У нього є, де там розігнатися. Там стільки всілякої трави, що гризтимеш і не перегризеш. Га? Ну чого ти мовчиш, лахматий?
— Ох же ж і йолоп!
— Так! — аж підскочив Телепень від злості. — Тепер я чітко розчув, що ти це сказав! Ну, папуги, що говорять, чув. Ну, щоб кроти… Слухай, нахабо! За «йолопа» відповіси!
— Важкий випадок, — зітхнувши, відказав Кріт. — Телепень він і є Телепень! Хоч би чимось корисним зайнявся, лобур! — насмішкувато докинув Кріт і зник у нірці.
А Телепня прорвало:
— Що ти сказало?! Та я тебе… Ну, начувайся!
І Телепень побіг по лопату. До вечора він перекопав увесь сад. Та Крота й слід пропав.
Ні, Кріт не злякався Телепневих погроз. Йому набридли Телепневі постійні тривалі теревені по мобілці. І оте гупання садом.
Тож Кріт перебрався на нечіпані поля. А там так тихо! Просторо! Ну, хіба що, коли заєць прострибає. Або пташка яка цвірінькне. Або миша прошелестить.
Та то не біда.
А в основному — ідилія!