www.zvyagel.com.ua








Сайт СШ №7 г.Новограда-Волынского
free counters
Яндекс.Метрика
МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов
Украина онлайн


Травень для Музею родини Косачів — особливий місяць

29 Травня 2020 | Оприлюднив: | 14 просмотров
0 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 5 (0 оценок, в среднем: 0,00 из 5)
Для того щоб оцінити запис, ви повинні бути зареєстрованим користувачем сайту.
Loading...

ВІН НАПОВНЕНИЙ ДАТАМИ ТА СВЯТАМИ, ПОВ’ЯЗАНИМИ З РОДИНОЮ КОСАЧІВ-ДРАГОМАНОВИХ
10 ТРАВНЯ — ДЕНЬ МАТЕРІ В УКРАЇНІ

Олена Пчілка. Ольга Петрівна Косач-Драгоманова. Велика Матір Великої Доньки. Ольга, молодша сестра Лесі Українки, писала: «…Леся безмірно любила її й дуже високо цінувала все своє життя аж до смерті…». Про Олену Пчілку, як матір, говоримо з особливою любов’ю, бо слугує вона всім своїм материнським життям за приклад. Що такого треба було робити, щоб виховати всіх своїх шістьох дітей патріотами рідної землі — України? Писала для дітей вірші й оповідання, видавала їх, учила дітей іноземних мов, бо вважала, що переклад дає кращу можливість познайомитися з іноземною мовою, ніж просто читання книжок; вивозила дітей улітку в село, щоб чули рідну українську мову і «запітувалися» всім українським…
15 ТРАВНЯ — МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ РОДИНИ
Для Музею родини Косачів «РОДИНА» — це основне поняття, через яке подаємо інформацію про Косачів-Драгоманових, у родинній атмосфері яких сформувалася поетеса, драматургиня, перекладачка, фольклористка, громадська діячка Леся Українка. Косачі-Драгоманови — велика, дружня, унікальна своїми внутрішніми стосунками родина. Стосунки ці ідеалізувати не будемо, бо немає нічого в абсолюті. Але скільки цікавих, зворушливих моментів ми можемо спостерігати в листах, що їх писала Леся протягом усього життя своїм рідним людям!
18 ТРАВНЯ — МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ МУЗЕЇВ
Згадали два останніх музейних роки і зрозуміли, що сам по собі музей розвиватися не може, що з нами постійно поруч люди. І захотілося саме зараз подякувати всім, хто сердечно налаштований на наш музей: Микола Іванович Мартинюк, автор ідеї створення Музею родини Косачів, меценат музею; Лариса Петрівна Мірошниченко, кандидат філологічних наук, та Ірина Анатолівна Щукіна, директор Літературно-меморіального музею Лесі Українки, — шановані нами спеціалістки музейної справи, наші друзі з Києва; Володимир Михайлович Литвин, депутат Верховної Ради попередніх років; Степан Антонович Нусбаум, Віктор Сергійович Мельник — депутати обласної ради; Новоград-Волинське громадське об’єднання «Наше місто — наш дім»; Новоград-Волинська громадська організація жінок та її голова — Лариса Валентинівна Шутова; Новоград-Волинське громадське об’єднання «Спілка — Чорнобиль»; Микола Євгенович Паламарчук, директор Новоград-Волинського вищого професійного училища; Людмила Володимирівна Кизяк, викладачка вищого професійного училища, та її учениці 2019-го, 2020-го р.; Тетяна Миколаївна Кондратюк, директор ПрАТ ВКФ «Леся»; Ірина та Олексій Пацури, приватні підприємці; Володимир Васильович Сиров — генеральний директор ТОВ «Церсаніт-інвест»; Олександр Горох, підприємство «Gorokh Worshop»; Юрій Іванович Ковальковський, підприємець; Наші колеги і друзі з м.Гадяча Полтавської області — батьківщини Олени Пчілки; Ольга Бойко, директор Колодяжнянського літературно-меморіального музею Волинської області; Любов Мержвинська — старша наукова співробітниця Колодяжнянського літературно-меморіального музею; Олена Павлівна Черевко з м.Луцька; Леонід Коган із Німеччини; Жителі нашого міста — краєзнавці, просто шанувальники Музею родини Косачів: Едуард Олексійович Соломін, Володимир Олексійович Іванюк; Микола Олексійович Іванюк, Світлана Олексіївна Челядіна, Валентина Степанівна Титяневич, Людмила Антонівна Антошевська, Ліна Дмитрівна Наумець, Валентина Антонівна Ксендзук, Валентин Володимирович Вітренко, Віктор Станіславович Ваховський, Лариса Антонівна Капчинська, Володимир Серафимович Лиманець, Віктор Васильович Фурман, Анатолій Павлович Мохоїд, Сергій Володимирович Марон, Любов Михайлівна Орлич, Галина Леонідівна Гладчук, Олена Володимирівна Ничипорук, Валерій Мар’янович Свинарський, Володимир Павлович Рибак, працівник Новоград-Волинського краєзнавчого музею.
Не було в нас жодних проблем з місцевими виданнями — газетами «Звягель», «Лесин край» та «Час Полісся». Творча співпраця з двома з них продовжується.
Особливу підтримку як установи ми відчували з боку міської влади. Низку проблемних питань вирішено за безпосередньої участі міського голови 2015-2020 р. Віктора Леонідовича Весельського, заступника міського голови Оксани Василівни Гвозденко, відділу культури і туризму міської ради.
Найбільшим досягненням вважаємо введення до штатного розпису музею двох посад, на які музей чекав близько 20 років! А ще протягом двох років вдається проводити поточні ремонти на виділені міською радою кошти, а в цьому, 2020 році, який є роком підготовки до відзначення 150-річчя від дня народження Лесі Українки, маємо великий шанс провести капітальний ремонт будівлі музею, а ще мріємо про реекспозицію музею.
Тому ще раз усім, хто допомагає нам, дякуємо, що ви з нами! Якщо когось не згадали, — перепрошуємо. Просто знайте, що якщо музей працює, то і завдяки вам також.
21 ТРАВНЯ — ДЕНЬ ВИШИВАНКИ
1876 року Олена Пчілка, тоді ще Ольга Косачева, як підписалася вона під передмовою, видала свій перший збірник «Український народний орнамент». У передмові до останнього (1927 р.), 5-го прижиттєвого видання свого збірника Олена Пчілка написала: «Бажано, щоб наші вишиванки зоставалися при своїй давній, властивій їм красі. Українські вишиванки придбали собі добру славу не тільки поза селами в наших краях, а й по чужих країнах — продаються в таких світових осередках, як Берлін, Париж, Лондон або й в Америці».
Усе життя Ольга Петрівна, починаючи з раннього дитинства, будучи народженою у дворянській сім’ї, завдячуючи своїм батькам, була занурена в українську культуру. Вишиванка для самої Олени Пчілки була засобом ідентифікації себе як українки, а далі — і для дітей її, а ще й для всієї родини Косачів-Драгоманових і всіх тих, хто був близьким до родини за духом національного самоусвідомлення.
24 ТРАВНЯ — ДЕНЬ СЛОВ’ЯНСЬКОЇ ПИСЕМНОСТІ Й КУЛЬТУРИ
«Абетка, азбука, алфавіт, альфабет — розташована в певному порядку сукупність літер, що застосовуються для запису певної мови. Абетка — українська назва азбуки, утворена за вимовою перших двох букв алфавіту (а, бе)» (Вікіпедія).
«Українська абетка сформувалася на основі кирилиці, що поширювалася в Київській Русі з прийняттям християнства й упродовж Х-ХІІ ст. змінювалась, у зв’язку з потребою пристосувати її до звукового складу народного мовлення. … Давня українська абетка успадкувала всі літери стародавньої кирилиці. Існувало декілька проектів латинської абетки для української мови, що не поширилася з огляду на незручність та складність написання».
«Одним з українських фонетичних правописів була, так звана, «Кулішівка» або «Система Куліша», застосована Пантелеймоном Кулішем, українським письменником, етнографом, мовознавцем, філософом історії, фольклористом наприкінці 1850 років. Сам П.Куліш у 1866 році писав: «…Відомо, що правопис, прозваний у Галичині «кулішівкою», винайдений мною в той час, коли всі в Росії були зайняті поширенням грамотності в народі простому. З метою полегшити науку грамоти для людей, яким ніколи довго вчитися, я придумав спрощений правопис».
У контексті цієї події знову згадуємо Олену Пчілку. Уся її літературна, видавнича, громадська діяльність невідривна від теми рідної її серцю української культури, української мови як її складової.
26 ТРАВНЯ — ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ ОЛЬГИ КОСАЧ-КРИВИНЮК, МОЛОДШОЇ СЕСТРИ ЛЕСІ УКРАЇНКИ
Духовне споріднення двох сестер — Лесі і молодшої від неї на 6 років Ольги — розпочалося з дитинства. Працюючи у складі Етнографічної комісії Всеукраїнської академії наук, Ольга Петрівна разом із матір’ю Оленою Пчілкою відвідала влітку 1928 року свою малу батьківщину — м.Новоград-Волинський, оглянула будинок на вул. Завадських, у якому 26 травня 1877 року вона народилася.
У своїй книзі «Леся Українка. Хронологія життя і творчості» Ольга Косач-Кривинюк описує свої дитячі спогади про цей будинок: «Соняшний, теплий день літній день. Ганок на кілька сходинок, перед ним широкий двір, вибрукуваний великим камінням. По один бік двору вулиця, по другий — густий старий сад. Просто проти ганку в глибині двору колодязь, а за ним квітник і город. На нижній сходинці ганку сидить жінка у вишиваній сорочці, зав’язана хусткою. У приполі вона тримає невеличку дитину, дівчинку, в самій вишитій сорочечці, підперезаній вузеньким червоним пояском. Я якось не знаю, а почуваю, що та дитина, то — я, що то я бачила той двір соняшнього літнього дня. Одного разу я розказала сестрі Лесі про цю картину, що стоїть у моїй пам’яті, і спитала, що то за двір. Вона мені сказала, що то я описую їй двір і ганок при домі Завадських на вулиці Завадських у місті Звягелі (так у нас в родині називали місто офіційно називане Новоградволинським). У тому домі жила Леся від 2 років до 8 з половиною років свого життя. В тому домі я народилася. Виїхали ми звідти і зовсім із Звягеля, як мені було 2 роки, літом 1879 року».
29 ТРАВНЯ — ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ ОКСАНИ КОСАЧ-ШИМАНОВСЬКОЇ, ДРУГОЇ МОЛОДШОЇ СЕСТРИ ЛЕСІ УКРАЇНКИ
«Друга Лесина сестра й четверта дитина Косачів — Оксана — з’явилась у рік, коли Косачі переїхали з Луцька на постійне проживання до Колодяжного. Лесі тоді було 11 років. Вона одразу виявляє родинну цікавість до новонародженої, а пізніше пише про маленьку сестричку до бабуні Єлизавети Іванівни: «У Тамарці (дівчинку спочатку називали Тамарою) є два зубки, і вона трошки лазить. Але вона нічого не їсть, окрім молока, дуже любить Мишу і маму, так що, як вони ідуть, то вона кричить, щоб взяли її на руки, страшенно боїться чужих людей… Тамара має багато йменнів, але найбільше її звуть Марцею і Марусечкою».
У підлітковому віці в Оксани відкриваються музичні здібності, і їй наймають учителів для навчання грі на фортепіано. Серед учителів і Леся: «Я учу Оксаночку грати на фортепіано, бо вона має добрі вушка й лапки. Сподіваюсь, що учениця багато переважить свого вчителя і буде давати концерти».
В іншому листі Леся пише, що Косаченята (так вона називала менших брата і сестричок) не мають доброго голосу, за винятком, може, Оксани, котра володіє тоненьким, але вірним голоском і могла б співати. У взаємостосунках уже дорослих старшої Лесі і молодшої Оксани були певні труднощі, які доводилося долати. Насамперед це був вік, та й характерами вони були різні. Але Леся, як старша і більш мудріша сестра, сприймала всілякі труднощі, розкладаючи все на причини. Багато радості «справив» для Лесі, яка лікувалася в Ялті, несподіваний приїзд до неї Оксани. Ялтинська родинна зустріч зміцнила «посестерні» відносини.
Щирість та відвертість у стосунках із молодшими братиком і сестричками завжди тішила Лесю. Вона була «зразковою» старшою сестрою і, маючи по життю власні проблеми зі здоров’ям, постійно опікувалася молодшими. У 1908 році Оксана вийшла заміж за свого двоюрідного брата Антона Шимановського. Відколи в Оксани з’явилася дочка, теж Оксана, Леся їх обох називала загальним йменням — «Оксани». Із гірким передчуттям писала 19 березня 1913 року в листі до сестри Ольги: «Чи побачу Оксаночок сеї весни? А хотілося би та пора б!».
Мрії не судилось здійснитися. Ні весною, ні влітку Леся Українка вже їх не побачила: померла 1 серпня… Оксана Петрівна Косач-Шимановська померла за межами рідної землі — у Празі. Люди, які знали її зблизька, захоплювалися високою культурою та інтелігенцією цієї жінки з роду Косачів» (за книгою І.Денисюка та Т.Скрипки «Дворянське гніздо Косачів»).

Людмила ГАММА, директор Музею родини Косачів
Фото Музею родини Косачів

Вы должны войти что бы писать комментарии.

Позначки:, , , ,