Кожен намагається обрати професію за покликом душі. Головне — не схибити, аби потім не шкодувати про свій вибір. Адже, погодьтеся, набагато приємніше ходити на роботу, як на свято!
Журналістика — це та сфера, у якій потрібно не тільки вміти творити, а й витворяти. Насамперед у цій діяльності варто пізнати себе, виробити власний стиль і створити власне ім’я, щоб читачі завжди могли тебе пізнати не тільки за підписом, а завдяки першим літерам і рядкам твого матеріалу. А чи задумувалися ви над тим, чому люди обирають журналістику? Як з’являється така ідея? Що для них журналістика? І чого вони чекають від неї в майбутньому?
СЕНС ЖИТТЯ
Журналіст із 15-річним стажем Леся Гудзь говорить, що як такої ідеї йти в журналістику не було. Писала вірші, їх друкували в газетах. Потім захотілося написати про земляків — так з’явилося кілька заміток-нарисів у «Лесиному краї». Втяглася: це стало потребою для душі. А далі все просто: запропонували роботу в «Лесиному краї» — і вона погодилася.
— Це — сенс мого життя. Бо за журналістикою стоїть Людина. (Якщо, звичайно, це справжня журналістика, а не марафон за сенсаціями та скандалами). Саме за можливість писати для людей і про людей і люблю її. Чекаю, мабуть, наївно, але... справедливості, об’єктивності, глибини, олюдненості; повернення до журналістики, яка дійсно йде за потребами читача, а не навпаки; і, звісно, неухильного дотримання морального Кодексу українського журналіста, — каже пані Леся.
СТАН ДУШІ
Студент бакалаврату Максим Богайчук говорить, що журналістика — його дитяча мрія. Тому рішення після школи було очевидним. Завжди хотілося звертатися за допомогою до засобів масової інформації, аби досягти справедливості в цьому жорстокому житті, а також вміло формувати власні думки. Тому, отримавши таку можливість, щиро зрадів.
— Журналістика — це стан душі. Кортить не просто існувати в цьому світі, а приносити йому конкретну користь, боротися за справедливість, відстоювати власну думку. Тому для мене це спроба реалізувати бажане. Від журналістики чекаю на можливість самореалізації, змогу говорити людям правду, «битися» за справедливість на сторінках власного видання чи в ефірі свого телеканалу. Головне — не приховувати правду, не коритися брехні та просто займатися улюбленою справою, — вважає Максим.
ШАНС ЗМІНИТИ ВСЕ
Студентка магістратури Марія Шиловець говорить, що ідея бути журналістом з’явилась випадково. Думала про те, на що змінити свою нудну роботу і що їй вдається робити найкраще. Люди сказали: писати. Тому першу ж пропозицію піти на журналістику сприйняла як шанс змінити все й стати кимось, нарешті, корисним — сама знає, як «живе слово лікує». Вирішила спробувати, а раптом вийде.
— Це — вічна професія. Робітників замінить техніка, політики підуть, а журналісти залишаться: хтось же має про це говорити. А отже, не доведеться знову думати, де себе застосувати і ким бути в цьому занадто динамічному світі. Я не чекаю, а приймаю. Так, усе змінюватиметься — нові формати, форми, люди... Але абсолютно реально ці зміни пристосувати до дійсності таким чином, щоб зробити її приємнішою. Тому й очікування від журналістики і від життя загалом — «далі буде краще». Бо як же інакше? — переконана Марія.
Журналістика має безліч вимірів. Це — стан душі, змога змінити життя, спроба самореалізації, сенс життя. Для кожного — щось своє, рідне, близьке та особливе.