www.zvyagel.com.ua








Сайт СШ №7 г.Новограда-Волынского
free counters
Яндекс.Метрика
МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов
Украина онлайн


#Вадимживи: тяжко травмований у ДТП хлопець живе, відновлюється, мріє й кохає

05 Червня 2020 | Оприлюднив: | 94 просмотров
0 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 5 (0 оценок, в среднем: 0,00 из 5)
Для того щоб оцінити запис, ви повинні бути зареєстрованим користувачем сайту.
Loading...

У труднощах люди дізнаються, що вони є сильнішими, ніж думали. Так сталося в історії 31-річного звягельчанина Вадима Бараннікова та його родини. Після дорожньо-транспортної пригоди 19 жовтня 2019 року на вулиці Герцена, з часу якої минуло довгих сім місяців боротьби, багато чого змінилося в житті молодого хлопця. Звичайного дня він ішов вулицею зі своєю дівчиною, а став жертвою ДТП і опинився в комі. Довелося балансувати між життям і смертю, пережити складні операції, зокрема з трепанації черепа. А потім розпочався тривалий процес реабілітації, який триватиме ще багато місяців.
Відкрита черепно-мозкова травма, перелом основи черепа та склепіння, шести ребер і правої ключиці зі зміщенням — тяжкі наслідки спричинили втрату першочергових для кожної людини навиків. Хлопцю довелося по-новому вчитися керувати своїм тілом, складати слова в речення, писати тощо. Далі пропонуємо нашим читачам подробиці непростої історії.
«Ми крізь усе пройдемо разом», — постійно говорили близькі. Увесь цей час вони були поруч. Багато новоград-волинців прониклися цією історією й долучилися до порятунку земляка. На його відновлення після аварії вже витрачено близько 400 тисяч гривень, більша частина цієї суми — кошти, які вдалося зібрати в рамках акції #Вадимживи. Ця акція для Новограда-Волинського стала безпрецедентною, засвідчивши: згуртування багатьох людей здатне творити дива. Невипадково активісти обрали слоганом порятунку слова з пісні українського гурту «Бумбокс»: «Коли дуже сильно любимо ми, можемо зватись Людьми».

ЛЮБОВ ПЕРЕМОГЛА
Почуття відіграли в цій історії ключову роль. Окрім рідних, людиною, котра увесь час тримала Вадима за руку і вірила в його одужання, була його кохана білявка Юлія Михайлова. Коли ці двоє поруч, то вони випромінюють суцільний позитив, і з усього стає зрозуміло, що пара — напрочуд гармонійна, а важкі випробування їх не зламали.
За розвитком подій після аварії стежило все місто. Юля та друзі розповідали у Фейсбуці про стан Вадима, організували онлайн-аукціон, виручені кошти перераховували на лікування. Продавали спеціальні браслети з нагадуванням «Бережи себе». Цей браслет досі носить Вадим… У Палаці культури влаштували виставку-продаж, у якій взяли участь місцеві творчі особистості, підприємці, пересічні новоградці.
До благодійного процесу повсякчас долучалися добрі серця знайомих та зовсім чужих людей. Уже потім, коли Вадим вийшов із коми й слухав усі статті, коментарі і пости в мережі, які читала йому кохана, то не стримував сліз. Надто сильно вразила хлопця небайдужість людей. Тож, коли стан його покращився, вони з Юлею вирішили: неодмінно потрібно розповісти людям про пройдений шлях реабілітації, результат моральних та фізичних вопробувань.
НЕЩОДАВНО — У КОМІ, ТЕПЕР — НА ІНТЕРВ’Ю
Під час нашої розмови я показала Вадиму постер із його фото та реквізитами банківського рахунка. Увесь цей час він лежав на столі в редакції, щоб його бачили відвідувачі й мали змогу матеріально підтримати. «А оцю картину, що на стіні (зроблену за світлиною місцевого фотографа) на благодійному аукціоні придбав редактор», — кажу. Вадим обернувся, побачив картину і щиро сказав: «Дякую вам». Ці слова вони з близькими зараз промовляють найчастіше, адже справді високо оцінюють підтримку кожного.
За словами хлопця, ці сім місяців для нього промайнули швидко, бо його увага, думки, дії повністю пішли на те, щоб якнайшвидше повернутися до нормального життя. Натомість для Юлії цей час здався вічністю.
— За прогнозами лікарів рівненського реабілітаційного центру «Чайка», відновлення триватиме ще щонайменше рік, — розповідає дівчина. — Із подібними травмами люди відновлюються значно довше, ніж вдалося нам.
Приємно бачити Вадима, який сидить у редакції і розповідає свою історію. Сім місяців тому тут сиділи його друзі, говорячи, що ніхто з лікарів не дає гарантованих шансів на одужання. Усі вірили в краще, але всі боялися найстрашнішого.
«Я ЗНАЮ, ТИ ЖИТИМЕШ!»
Надихали мережеві пости Юлії, котра в лікарнях проводила з коханим дуже багато часу. І поки він спав, вона писала слова підтримки.
21 жовтня: «Ти в мене дуже сильний! Я знаю, що ти житимеш! Я завжди з тобою. Вірю, що ти це відчуваєш!».
23 жовтня: «Не знаю, що буде зі мною в майбутньому, але я точно знаю, як хочу жити: тримаючи за руки тебе, моє щастя».
24 жовтня: «Сонця нема, якщо ти не пишеш… Неба нема, якщо ти мовчиш. Вірю, що ти скоро прокинешся, торкнешся мене, і я нарешті заспокоюсь».
25 жовтня: «Коханий мій, що ми з тобою шукаємо? Чого нам постійно бракує? Що за метушня у світі, якщо виявляється, що все найдорожче в нас є! Ти уявити не можеш, скільки людей чекають, коли ти прокинешся. Хіба ж ти не цього завжди прагнув — бути там, де ми потрібні?».
26 жовтня: «Я буду поруч стільки, скільки треба. Ти будеш відчувати мене».
27 жовтня: «Нехай усі почують, як ти заговориш… А зараз я чую, як і про що ти мовчиш. Бо я по-справжньому тебе кохаю».
29 жовтня: «За кохання повинні боротися двоє. Кожного дня і кожної миті. Давай не втратимо нашого почуття! Ти тільки дихай!».
«ВАШЕ КОХАННЯ РОБИТЬ НЕМОЖЛИВЕ», —
так казали їх друзі. І просили, щоб Господь врятував це кохання: «Ми всі тримаємо кулаки. Ми поряд!» Хтось, зокрема, написав: «Відкриваю щоранку Фейсбук і постійно чекаю гарної новини про вашу родину. Уже час Вадиму по джентльменськи одужати, адже стільки людей його про це просять!».
Аж раптом — довгоочікувана гарна новина від його дівчини: «Вадим підкорив нову, надважливу вершину в житті, яка підпускає до себе далеко не кожного. Він почав жити заново! Ми дуже цього просили. Почув нас він сам й усі ті люди, котрі допомогли коштами, словом та молитвами. Йому доводиться вдруге вчитися всім типовим для нас речам. Коли знаходишся поруч і бачиш, як це важко й важливо, то переоцінюєш усе на світі».
Потім було лікування в реабілітаційному центрі «Чайка», де щомісяця перебування коштувало 44 тисячі гривень. Окремо оплачувалися оперативні втручання (там їх було три) та медикаменти. «Я, батьки, рідні, усі друзі щиро дякуємо за кожну копійку та за моральну підтримку. Ми невимовно вдячні кожному! Ми сильні!».
«МЕНІ СНИЛОСЯ ЖИТТЯ»
Вадим ще досі не дуже добре розмовляє, обережно ходить, після чого в нього часто паморочиться голова. Погіршився слух, на одне вухо чує досить погано. Правий бік тіла, який зазнав удару в результаті аварії, погано працює увесь, затиснуто якийсь нерв. Ще й урологія турбує, що спричиняє незручності. Лікування продовжує виснажувати родину матеріально.
— Найбільше шкодую, що моїм рідним довелося багато хвилюватися за мене. І що лікування дороге, а я досі не працюю. Хоча в Польщі мене чекають на роботі, матеріально підтримали. На моє лікування перерахували тисячу євро.
Він досі плутається, коли саме прийшов до тями. Не пам’ятає, що відбувалося з ним у реанімаціях Новограда та Житомира. І лише в Рівному почав приходити в себе:
— Коли прокинувся, то не розумів, чому стільки трубок навколо мене. Хотів встати, почав виривати катетери, крапельниці. Увесь час мені снилося моє попереднє життя. Відкрив очі і побачив, що мама і Юля поряд.
— Він практично не розмовляв, — каже Юля. — Я за деякий час навчилася його розуміти, а друзі довго не розуміли. Афазія — розлад мовлення, коли локально уражена кора головного мозку. Не міг скласти букви в слово правильно. Казав, наприклад, не «мама», а «амам». Постійно займалися з ним і спеціалісти, і ми. Дуже боялися його забирати додому, але він 9 грудня нам написав, що бути в центрі більше не хоче. Бо лежав поруч із людьми з дуже важкими травмами. Це зовсім не «надихало». Лікарі відпустили лише під відповідальність рідних. Побув трохи вдома і знову приїхав у Рівне на операції. Оперували ключицю, вставляли титанову пластину в голову, щоб вирівняти череп.
— То ти, Вадиме, тепер як Термінатор? — запитую жартома.
— Схоже на те (сміється — авт.).
— А що змінилося у твоїх поглядах на життя?
— Я став більше цінувати рідних і друзів. Вони доклали неймовірних зусиль, щоб допомогти мені.
МЕДИКИ ВРАЖЕНІ ТЕМПАМИ ОДУЖАННЯ
Коли Вадим приїхав нещодавно в «Чайку», усі були вражені. Молоді люди привезли з собою газетні статті, які медсестри читали і плакали. Тепер хлопця водять по палатах і ставлять у приклад пацієнтам.
— Планів у нас до аварії було дуже багато, — каже Вадим. — Зараз розумію, що нічого відкладати на потім не треба, бо можна не встигнути. Мрію побудувати дім, можливо, переїхати жити в Польщу. На жаль, в Україні таких перспектив немає, як там. Напружує мене те, що змушений сидіти вдома і не можу заробляти. Хочу працювати. Лікарі радять займатися домашніми справами й не засиджуватися надмірно. Ми з Юлею переїхали з квартири в мамин дім, аби більше бувати на свіжому повітрі.
Хлопець не пам’ятає день аварії. У такий спосіб, як стверджує медицина, мозок захищається від негативного впливу. Водія машини, що його збила, він жодного разу не бачив. Можливо, багато чого було би простіше, якби той чоловік не уникав розмови і надав підтримку. Натомість судовий процес триває.
МРІЄ ОДРУЖИТИСЯ, НАРОДИТИ СИНА, ПОБУДУВАТИ ДІМ
Рідні кажуть, що за характером Вадим — дуже добра людина. Їх лякали, що травми можуть зробити хлопця більш нервовим, агресивнішим. А він, кажуть, став ще спокійнішим і добрішим, терпляче зносить усі випробування.
— Ми з мамою склали графік, відповідно до якого займалися, — згадує Юлія. — За допомогою спеціальних карток заново вчили з ним букви, кольори, тварин. Брат
займався з Вадимом фізкультурою, купив йому тренажер. Зараз Вадим, як колись, 25 разів віджимається, сів на велосипед, повертається до бігу. Ми пройшли серйозну школу життя.
Особливо в обласній лікарні Житомира. У реанімації спостерігали своєрідний конвеєр: хтось помер, людину ще не забрали, а нам медперсонал каже: «Не боїтеся? То заходьте до свого, зробіть укол, бо в нас часу немає». Хіба в таких умовах думатимеш про те, чи ти боїшся, коли йдеться про життя коханої людини?
Раніше вони боролися за його життя, тепер — за якість. Цього року день народження Вадима був особливим. Він відбувся після операції на голові, але головне для хлопця було святкувати вдома. Кожен асоціював свої вітання з тим, що довелося пережити другу. Дякували за те, що він вийшов переможцем у битві за життя.
— Ми невимовно раді, що Вадим повертається до повноцінного життя, — радіє його кохана. — У нього завжди було багато ідей щодо бізнесу, і тепер він будує плани з новою силою.
Утім плани Вадим будує не лише щодо бізнесу. Мріє одружитися зі своєю дівчиною, народити з нею сина (донька від першого Юлиного шлюбу в них уже є) і побудувати свій дім. Бо дерева, каже, уже посадив. А ще вони обоє хочуть повторити сходження на Говерлу, як запланували їх друзі, уболіваючи за життя хлопця.
На вулицях міста Вадима Бараннікова люди впізнають і цікавляться, як він почувається. А він не перестає дивуватися, що поки він спав, — став настільки відомим...

* * *

Наступного дня після інтерв’ю Юлія сповістила, що Вадим знову опинився на операції. Так закінчився плановий візит до лікаряуролога. Якщо ця операція не допоможе, ймовірно, чекатиме ще одна, у столиці... Тож продовжуємо тримати кулаки за цю пару. І хоч вони не хотіли більше надавати реквізити для допомоги, усе ж нагадаємо банківський рахунок Юлії Михайлової в ПриватБанку: 5168 7574 0487 3277.

Юлія КЛИМЧУК
  1. 1 коментар в статті “#Вадимживи: тяжко травмований у ДТП хлопець живе, відновлюється, мріє й кохає”

  2. Написав: Вася 08.06.2020 | Відповісти

    Цитувати

    А что там с виновником ДТП ?

Вы должны войти что бы писать комментарии.

Позначки:, , , ,