www.zvyagel.com.ua








Сайт СШ №7 г.Новограда-Волынского
free counters
Яндекс.Метрика
МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов
Украина онлайн


Щоб потрапити на фронт, медсестра «приписала» собі два роки

26 Червня 2020 | Оприлюднив: | 29 просмотров
0 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 5 (0 оценок, в среднем: 0,00 из 5)
Для того щоб оцінити запис, ви повинні бути зареєстрованим користувачем сайту.
Loading...

Цей тиждень ознаменувався двома різними датами, які в житті наступної нашої героїні, як і в житті різних поколінь, мають важливе значення. 21 червня — День медика і 22 червня — день початку війни 1941-1945 років. «Таких людей, які воювали, у місті залишилося дуже мало. Одиниці. Щодня хтось йде назавжди. Хочеться поділитися історією однієї з жінок-ветеранів, котра має славний бойовий шлях і живе в нашому місті», — принесла в нашу редакцію замітку про місцеву учасницю бойових дій заступниця голови міської організації ветеранів Лілія Андріївна Прокопова.
«З 1998 року Антоніна Іванівна проживає з донькою в тихому куточку нашого міста, у чепурній хатині. У свої 97 років вона з гордістю згадує роки свого життя.
У травні 1941року Тоня Лісеньова закінчила сьомий клас школи в містечку Грязовець Вологодської області, де проживала в щасливій сім’ї разом із батьками. Весела Тоня мала чуйне серце, небайдуже до чужого горя, тому й обрала професію медпрацівника. Для здійснення заповітної мрії подала заяву до медичного училища, відвідувала практичні заняття в місцевій лікарні, опановувала ази медичної справи. Війна по-своєму розпорядилася її долею, але не зламала бажання допомагати людям. Тепер мета її життя була — на фронт.
Стрункій, із мудрим поглядом дівчині не важко було приписати собі до віку два роки, і 14 вересня 1941року її призвали до лав армії. Здобувши необхідні знання на короткочасних курсах медсестер, невдовзі наполеглива Тоня вже сама вела підготовку групи з 70-ти дівчаток, котрі були її землячками. Коли підготовка скінчилася, Тоню з групою ешелоном відправили на фронт.
По дорозі ешелон обстріляли фашистські бомбардувальники. Убитих і поранених підібрали місцеві жителі, а Тоню з медсестрами ешелон помчав далі на фронт. Потрапили в самісіньке пекло Карельського фронту. Земля гула від розривів снарядів та бомб на землі й у повітрі.
У свої неповні сімнадцять років Тоня стала санінструктором батальйону — надавала першу допомогу пораненим, виносила їх з поля бою, не один із них потім завдячував їй за врятоване життя. Серед них — льотчик, пам’ятає тільки його прізвище — Бєлка. Його літак приземлився на полі бою, а сам він був тяжко поранений. Загинули всі, хто намагався доповзти до нього, щоб врятувати. Тоді Тоня звернулася до командира з проханням дозволити їй дістатися до пораненого.
Командир заборонив, але вона вже повзла під градом куль німців. Побачивши це, наші бійці почали стріляти, прикриваючи дівчину. Вона дісталася до пораненого льотчика, перетягнула до своїх, надала першу медичну допомогу і відправила до шпиталю. А згодом отримала нагороду за спасіння офіцера — Героя Радянського Союзу.
Із болем усе життя згадує Антоніна Іванівна тих, хто загинув на її очах. Пригадує, як медсестра Зіна з подругою підповзли до пораненого. Тоня була неподалік, вони попросили її допомогти перев’язати йому поранену голову «шапочкою». Тільки підповзла, як її оглушило вибухом і відкинуло, ще й засипало землею. Зіна з подругою та поранений загинули, а вона отримала контузію.
Переживши жахіття війни, Тоня з боями дійшла до Білорусії. Тут сиділи в болотах по шию. Йшов 1944-й рік. У пекельних боях її батальйон дійшов до Кенігсберга, але в його штурмі участі не брав, дислокувався поряд із фортецею. Звідти батальйон повернувся назад до Білорусії, у м.Бобруйськ, де Тоня й зустріла перемогу.
З перших днів війни велика віра в перемогу підтримувала народ, усіх надихали повідомлення про перемогу на невеликих ділянках фронту. Особливо піднявся дух народу після перемоги під Москвою. Великий патріотизм об’єднував усіх: бійців, працівників тилу, людей різних національностей.
За патріотизм, мужність та відвагу Антоніна Іванівна Лісеньова (Маяровська) була нагороджена орденом «Отечественная война», медаллю «За отвагу», «За победу над фашистской Германией в Великой Отечественной войне 1941-1945 г.», почесним знаком «Ветеран Карельского фронта». Демобілізована зі Збройних сил у грудні 1945-го року. Минула юність Антоніни Іванівни в буремні воєнні роки. Після війни повернулася вона в рідну Вологодську область, вийшла заміж, узяла прізвище чоловіка Маяровська. З 1946 року по 1949-й рр. проходила службу в підрозділах МВС. А з 1949 року проживає в Україні. У м.Здолбунові Рівненської області працювала на виховательських посадах, адміністратором гуртожитку під час будівництва Рівненської АЕС, нагороджена медаллю «За доблестный труд».
Шановна Антоніно Іванівно! Низький Вам уклін від нинішніх та прийдешніх поколінь! Пам’ять зобов’язує нас зміцнювати зв’язки часів і поколінь, втілювати в конкретні справи крилаті слова: «Ніхто не забутий, ніщо не забуто».

Л.ПРОКОПОВА, заступниця голови міської організації ветеранів

Вы должны войти что бы писать комментарии.

Позначки:, , ,