— Здраствуйте, лікарю!
— Здраствуйте! Проходьте, сідайте.
— Дякую!
— Що турбує?
— Голова.
— А що з нею?
— Болить.
— Давно?
— Від сьогодні.
— П’єте?
— Я — не питущий.
— У якому місці болить?
— У потилиці.
— Не падали?
— Ні.
— Не били?
— Та Боже збав!
— А раніше голова боліла?
— Останній раз… Не пригадаю.
— Дивно.
— І я кажу, що дивно! Болить дивно. Якось так, знаєте, підступно підниває. А раптом там щось є?
— Щось є. Коли «підниває».
— А може там симптом?!
— Може…
— І що робити, лікарю?
— Зробимо МРТ. Тоді й подивимося ваш симптом.

— Здраствуйте, лікарю!
— Здраствуйте! Це ви?
— Я.
— Так, МРТ показало, що у вас у голові нічого немає. Тобто, ніякого захворювання не виявлено.
— А я з іншого приводу.
— Слухаю вас.
— Отут, під ребром штрикає. Оце лежу вночі і відчуваю, що щось не те.
— А саме?
— До цього все було спокійно. Та щось мені спокою таки не дає. Ну, тут не дає.
— Під ребрами?
— О, саме так! Думаю, помацаю. Лап-лап. Є! Я його натиснув, а воно як штрикне! Як штрикне! Може, печінка?
— Може. П’єте?
— Лікарю! Я ж вам казав!
— Ах, так, так. Непитущий.
— То що воно, лікарю?
— Спробуйте оте «його» більше не натискати.
— Думаєте, минеться?
— Гадаю, що так.

— Здраствуйте, лікарю!
— Знову ви?!
— Й-я. Вибачте. А…
— Як печінка?
— Дякую. Послухав вашої поради. Я її більше не турбую. І вона мене покинула...
— Кудись пішла?
— Ні. При мені. Але тихенько себе веде.
— От і славненько. А що цього разу вас до мене привело?
— У боку неспокійно. А там — нирка. Лежу, значить, на дивані. Прислухаюся, прислухаюся. А вона й заворушиться!
— Невже?
— Так!
— І як саме вона «заворушилася»?
— Так, знаєте, ніби вона перевернулася з боку на бік.
— А потім?
— Чую — опускається!
— У штани?
— Ні. Я був у трусах.
— І ви її знайшли в спідніх?
— Ви, лікарю, з мене ось кепкуєте, а я ж правду кажу.
— Вірю, пацієнте, вірю. Але мій обов’язок з’ясувати вашу проблему. Встановити справжні, кгм, симптоми…
— Ось! Симптоми! Вони мене пронизують, як стріли… Як ото Амур стрілами серця… цих…
— У вас проблеми з дружиною?
— Знаєте, часом лежу біля неї і відчуваю, що щось не той…
— Та-ак.
— А так сказала, що я надто високої думки про себе.
— Цікава думка. Так що з ниркою? Знайшли?
— Знаєте, лікарю, я дуже турбуюся за своє здоров’я.
— Це правильно.
— І я завжди прислухаюся до свого організму. Як ось учора до нирки.
— А чим прислухаєтеся?
— Ну, вухом дістати не можу. Чуття в мене є.
— І часто слухаєте?
— Кого?
— Свої органи?
— А який ви маєте на увазі?
— Хоча б сечовий міхур.
— Зараз, шановний лікарю, здорових людей немає. Самі ж радите, що хворобу ліпше попередити, ніж її запустити.
— Маєте рацію.
— Що?
— Розумно. Але спробуйте наступного разу, коли лежатимете на дивані перед телевізором, або що інше, не думати про органи свого тіла.
— І гадаєте…
— Чуттям чую…
— А. Ага. Дякую, лікарю! А може, який рецепт дасте?
— Не треба!
— Ага, ага.

— Здраствуйте, лікарю!
— Як??? Та ви… Ви до мене ходите, як дитина до школи!
— Так ескулапи…
— То ескулапи, а я — лікар!
— Учора дивився телепередачу про мікроби, лікарю.
— Які ще мікроби?
— Жах, які! Вони всюди! І на продуктах! І на руках! І на трус… На одязі. І навіть у ліжку! Мають голову і хвостик! І такі рухливі! І дуже противні! Їх тисячі! Мільярди! Вони навіть проникають у наш організм! І повзуть, повзуть! По венах! По судинах! По капілярах! І все намагаються дістатися до серця! До нього! Мотора нашого! Щоб його…
— Ой!
— Що таке?
— Я відчуваю… симптом…
— Який, лікарю?
— Десь тут… Біля…
— То покличте лікаря!!!
— У-умммм…