www.zvyagel.com.ua








Сайт СШ №7 г.Новограда-Волынского
free counters
Яндекс.Метрика
МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов
Украина онлайн


Навколо листів Лесі Українки до Фелікса Волховського

24 Липня 2020 | Оприлюднив: | 18 просмотров
0 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 5 (0 оценок, в среднем: 0,00 из 5)
Для того щоб оцінити запис, ви повинні бути зареєстрованим користувачем сайту.
Loading...

Оригінали листів Лесі Українки до Фелікса Волховського зберігаються в Інституті Гувера при Стенфордському університеті в Каліфорнії. Їх розшукав літературознавець Олександр Зіновійович Дун (1929-2001), таджицький і український літературознавець, заслужений діяч науки Республіки Таджикистан.
Після закінчення Харківського університету та захисту в 1961 році дисертації він переїхав до Таджикистану. Працював у Ленінабадському (нині — Худжандського) педагогічному інституті (нині — університет), завідувачем кафедрою, заступником декана, помічником ректора. Олександр Дун — автор монографії «З історії літературних зв’язків таджицького та українського народів» (1972), передмов до українських видань творів таджицьких класиків, статей про Т.Шевченка, І.Франка, Лесю Українку, А.Кримського, П.Грабовського, М.Рильського, П.Тичину, П.Воронька, М.Комарова та ін. У його творчому доробку — понад 500 різного роду публікацій. Брав активну участь у громадському житті українців у Таджикистані, був головою Товариства ім.Лесі Українки.
Вніс помітний вклад у розвиток української культури. Недаремно київський науковець-літературознавець, член Національної Спілки письменників України Алла Диба до 70-річчя від дня народження Олександра Дуна подала з цієї нагоди присвятну статтю в газеті «Літературна Україна» (16 грудня 1999 р.).
Притаманна йому творча енергія і наполегливість, дивовижна комунікабельність і душевна доброта робили дива: він знаходив те, що йому було потрібне — у Москві, в Україні, у США.
Особливо заглибився у творчість Лесі Українки. Спогади Розенбаума про Лесю Українку знайшов теж Олександр Дун «із подачі» невтомної дослідниці життя і творчості письменниці Марії Дем’янівни Деркач, яка проживала у Львові.
Встановивши зв’язки із сестрою поетеси Ізидорою, яка мешкала в США, Олександр Дун зумів висвітлити низку недосліджених моментів з біографії Лесі, відкрив її листування з Феліксом Волховським. Уперше про те, що Леся Українка листувалася із Феліксом Волховським, Дун довідався із книги Ольги Косач-Кривинюк «Леся Українка. Хронологія життя і творчості», що була видана в Нью-Йорку в 1970 р. Стало відомо, що Леся переклала його «Казку про царя Семена» під псевдонімом «Незалежний Українець». Олександр Дун вирішив з’ясувати, чи був цей переклад надрукований і де саме. Після тривалих пошуків йому пощастило знайти два примірники цього перекладу в Державній бібліотеці СРСР у Москві.
Саме в цей час готувалося 12-томне видання творів Лесі Українки. Олександр Дун повідомив про свою знахідку голову редколегії видання Є.Шабліовського, який збагнув, що ця публікація «буде окрасою дванадцятитомника». Але, на жаль, цензура вимагала переробити коментар Дуна, вилучивши з нього згадку про «Хронологію життя і творчості» Лесі Українки. Олександр Дун відмовився, адже це — багаторічна праця Ольги Петрівни Косач-Кривинюк, яку видала молодша сестра Ізидора на зібрані серед українців діаспори кошти. Не згадати про цей факт він просто не міг. Таким чином ця знахідка до цього видання не потрапила.
Дун надіслав листа до відділу агітації і пропаганди ЦК КП України. Йому відповіли, що листа передано до Інституту літератури ім.Т.Г.Шевченка АН УРСР. У відповіді з Інституту було зазначено, що рукопису цього перекладу немає, а таким чином докази, що переклад «Казки про царя Семена» належить Лесі Українці, непереконливі, тому друкувати це не можна. Дун надіслав запит до бібліотеки Конгресу і одержав відповідь про те, що архів Волховського дійсно зберігається в Інституті Гувера при Стенфордському університеті, але, відповідно до умов зберігання архіву Волховського, ніякі відомості про нього не даються. Тоді Олександр Дун звернувся до Лесиної сестри Ізидори Петрівни Косач-Борисової, яка проживала у США, і з якою вони вже декілька років листувалися.
Вона написала вже спогади про Олену Пчілку, Лесю Українку, Миколу Лисенка та ін. Її життя — це одна зі сторінок трагічної історії національної еліти кінця ХІХ-ХХ ст.
Ізидора Петрівна активно збирала кошти для видання книги Ольги Косач-Кривинюк «Леся Українка. Хронологія життя і творчості». Вона мріяла про те, щоб книга ця потрапила до України. Її літературна і наукова праця була належно оцінена Українською вільною академією наук: у 1972 р. вона отримала почесне звання члена-кореспондента. 12 квітня 1980 р. вона завершила свій земний шлях. Їй було 92 роки.
Коли ще збірка готувалася до друку, Ізодора Петрівна настояла на тому, аби ім’я Олександра Дуна, як «головного винуватця» в розшуку Лесиних листів до Волховського, було зазначено у виданні. На жаль, вона не встигла побачити збірку. Але цю справу вона встигла доручити своїй доньці — Ользі Юріївні Сергіїв.
Ольга Юріївна Сергіїв «була останньою живою ниточкою, яка поєднувала нашу епоху з епохою Лесі Українки, яка народилася і жила в тому ж родинному оточенні, у тій же атмосфері і серед тих же речей, що й поетеса», як писала Тамара Скрипка.
Доручення матері Ольга виконала. Листи Лесі Українки до Фелікса Волховського були надруковані в 1980 році у Філадельфії в збірнику до 100-річчя з дня народження Лесі Українки. У передмові було зазначено: «Оригінали цих листів зберігаються в інституті Гувера в Каліфорнії, про що поінформував Ізидору Косач-Борисову літературознавець Олександр Дун, що живе в Таджикії (СРСР), а з Інституту Гувера ми одержали копії листів за посередництвом Пенсильвенського університету (при помочі Н.Пазуняк)».
А майже через 10 років від початку пошуків Олександра Дуна у 1984 році в збірнику «Леся Українка. Публікації. Статті. Дослідження» побачила світ у перекладі Лесі Українки казка Ф.Волховського з коментарем Дуна, у якому він навів і уривки з листів Лесі, знайдених у США.
Отже, у цій історії брала участь Наталя Пазуняк із Філадельфії, ім’я якої в українській діаспорі Америки добре відоме. На прохання Ізидори Петрівни Косач-Борисової вона взялася допомагати Олександру Дуну в його пошуках, узявши на себе перемовини з архівом.
Наталя Романівна Пазуняк — український мовознавець, літературознавець, громадська діячка, професорка, доктор філософії. Народилася в Києві, у 1949 році переїхала до Америки. Тут вона закінчила слов’янське відділення Пенсильванського університету, здобула ступінь магістра, а через два роки (одна з перших українок в Америці!) — учений ступінь доктора гуманітарних наук, стала членкинею Управи американської асоціації університетських професорів, посідала почесне місце серед науковців США українського походження. До свого 90-річчя 24 лютого 2012 року вона видала нову книгу «Вибрані студії». Її ім’я увійшло до видання «Українки в історії. Нові сторінки» (Київ, «Либідь», 2010). Багато наукових праць вчена присвятила творчості Лесі Українки. Книга Наталії Пазуняк «Леся Українка: ідея свободи України у спектрі світової цивілізації» вийшла в Києві в 2008 році.
Мабуть, існує духовний зв’язок між Лесею Українкою та Наталією Пазуняк ще й тому, що обидві народилися у лютому — 24 та 25 лютого! Ось яка відома українка допомогла Олександру Дуну в його пошуках листів Лесі Українки до Фелікса Волховського! Пізніше копії цих листів Наталя Пазуняк передала до Літературно-меморіального музею Лесі Українки в Колодяжному.
До цієї історії має відношення ще одна відома людина. Це — Тамара Скрипка.
Тамара Олексіївна Скрипка, український літературознавець, художниця, меценатка, дослідниця біографії Лесі Українки, народилася в Луцьку. Закінчила Луцький педагогічний інститут ім.Лесі Українки. У 1989-1992 роках працювала молодшою науковою співробітницею відділу рукописів і текстології Інституту літератури ім.Т.Г.Шевченка. Від 1996 року живе у США. Вона — автор понад 100 наукових та науково-популярних статей, рецензій, краєзнавчих публікацій, наукова редакторка збірника статей і матеріалів «Леся Українка: доля, культура, епоха» (2010), співавторка книги «Дворянське гніздо Косачів» (І.О.Денисюк, Т.О.Скрипка, 1999), авторка видань «Лариса Петрівна Косач-Квітка (Леся Українка). Біографічні матеріали. Спогади. Іконографія» (Київ-Нью-Йорк, 2004), «Родові гнізда Драгоманових-Косачів: їх устрій та культура» (Київ, 2013) та ін.
У Тамари Скрипки залишалися цінні родинні реліквії Косачів. У 2008 році частину рукописного та іконографічного архіву вона передала до Інституту літератури ім.Т.Г.Шевченка НАНУ, a родинні меморії — до Музею Лесі Українки в Києві.
У квітні 2009 у Волинському національному університеті ім.Лесі Українки в межах VІІ Всеукраїнських наукових читань «Леся Українка і сучасність» відбулася передача Україні документів Лесі Українки. Родинні реліквії, повернуті зі США, передано на збереження до Науково-дослідного інституту Лесі Українки Волинського національного університету. Захід відбувся за ініціативи Тамари Скрипки і сприяння директора Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України Миколи Жулинського.
Ось такі вони — активні та віддані науці, талановиті, цілеспрямовані — справжні українці.

Ліна НАУМЕЦЬ

Вы должны войти что бы писать комментарии.

Позначки:, , , , ,