www.zvyagel.com.ua








Сайт СШ №7 г.Новограда-Волынского
free counters
Яндекс.Метрика
МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов
Украина онлайн


Не можу змовчати!

31 Липня 2020 | Оприлюднив: | 37 просмотров
0 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 5 (0 оценок, в среднем: 0,00 из 5)
Для того щоб оцінити запис, ви повинні бути зареєстрованим користувачем сайту.
Loading...

ПРО БОЙОВУ СОКИРУ І БУЛАВУ ГЕТЬМАНА
У газеті «Звягель» від 30 серпня 2019 р. №35 (1359) у «Відкритому листі до Президента України» я виклав деякі свої думки з приводу початку діяльності нової влади, особисто перших кроків діяльності Президента — Володимира Олександровича Зеленського.
Що ж змінилося в країні за цей час, які підсумки можна зробити за рік діяльності «нових облич»: Президента, Верховної Ради, Кабміну, правоохоронних, фіскальних органів, пересічних українців? Чи став перший рік діяльності періодом пожвавлення діяльності державних інституцій, чи «періодом обвалу рейтингу», як говорилось автором майже рік тому? Гадаю, читач погодиться, що не відбулося ні першого, ні другого. Булава Гетьмана «Бойовою сокирою» була недовго, хоча певні зміни в житті держави, громадян, у їх настроях відбулися. Які саме: позитивні чи негативні? Однозначно сказати важко. Зазначу: це як для кого, адже, дивлячись і слухаючи телебачення, соцмережі, у розмовах із колегами, друзями можна почути абсолютно різні оцінки й судження. Надзвичайно активними є політичні партії, особливо «Європейська солідарність» та «За життя», змінюються настрої і в панівній партії «Слуга народу», і не тільки настрої.
Але спробуймо об’єктивно з’ясувати результативність діяльності нової влади.

Журнал «Новое время» (№20 від 20 травня 2020 р.) опублікував проведений групою Рейтинг дані соцопитування, де показав рейтинг усіх президентів України в такій послідовності: Леонід Кучма — 20%, Володимир Зеленський — 16%, Леонід Кравчук — 13%, Петро Порошенко — 12%, Віктор Янукович — 9%, Віктор Ющенко — 6%. При цьому автори статті «Какой президент лучше» Кристина Бердинських і Максим Бутченко наводять слова Марії Золкіної, політичного аналітика фонду Демініціативи: «У избирателей короткая политическая память. Кучма и Кравчук были во власти давно, потому весь негатив, связаный с ними, постепенно стирается». Із цим важко не погодитися. Каденція ж Володимира Олександровича відбула поки що за термінами на 20%.
Причому, як на мене, далеко не всі розуміють можливості Глави держави, його повноваження. 73%, отримані Зеленським на виборах, не свідчили лише про його підтримку, а, безперечно, виявили незгоду зі станом справ в Україні, місцем у світі, статками кожного та інше. Найбільше українці були розчаровані обіцянками Петра Порошенка в двотижневий термін припинити війну та підвищити життєвий рівень населення. Притому, що Петро Олексійович зумів опанувати ринкові відносини особисто для себе, мав величезний досвід у сфері державного управління, зможе постояти за нас, приблизити Україну до цивілізованої Європи (останнє йому частково і вдалося).
Говорячи про рейтинги, в мене особисто викликає подив і незгода з розташуванням (у вищезгаданому рейтингу) Януковича і Ющенка. Пам’ять певної частини співвітчизників точно має вади. Янукович тоннами вивозив гроші в офшори, самоосібно (?!) відмовився від Європейського вектора розвитку, прирік Крим, підписавши Харківські угоди, закликав Путіна ввести війська в Україну, розв’язавши тому руки для початку вторгнення. Іде війна, гинуть патріоти, лік убитих і поранених іде на десятки тисяч, ще тисячі людей змушені були залишити свої домівки, кинути роботу, виїхати з нажитих місць.
То невже потрібно, щоб у кожну хату приносили страшні звістки про смерть?! Якась маніакальна любов до країни-ворога, приреченість на меншовартість! Майже три десятиріччя Україна — незалежна, самостійна держава. Путінський режим краде в нас історію, перейняв від СРСР найгірші якості, мріє про відновлення імперії. Доки ми такими будемо? Повернімося лицем до нашої історії. Уже достатньо документів, які стверджують, що Русь Київська — це не малоросія, а держава, яку знали й поважали європейці, а Московія (держава) з’явилася потім. Відсилаю до книги хоча б В. Білінського «Москва ординська», у якій приведено документальні факти, навіть не слов’янського походження, так званих, «Великоросів».
Почитаймо історію, адже ще маємо, у певній мірі, карантин, соціальні дистанції, час. Я не проти пересічного росіянина. Я йому співчуваю, адже його мізки забиті Кисельовими та їх брехнею.
Я розумію, що віками, особливо після 1917 р., відбувалися злочинні фальсифікації, русифікації, гноблення і знищення українців (почитайте хоча б «Ярунщина в терорі 1930 років») в газеті «Лесин край» краєзнавця І.Тригуба.
За цей час в Україні утворилася 5-та колона, представниками якої, на мою думку, є Рабіновичі, Медведчуки та інші, на яких немає де поставити печатку!
Шануємо Шевченка, але, виходить, у школі ще не розуміли, а зараз забули слова: «Кохайтеся, чорноброві, та не з москалями». Назавжди мені запам’яталися прибалти, з якими наша офіційна делегація була на святі Лесіяоба в Грузії у вересні 2019 року на урочистостях. Звертаючись до нас, вони вибачалися за спілкування російською (і ми також), співчували нам і говорили, що союз між нашими державами та ще з білорусами міг би бути міцним і взаємовигідним. Слід було б пригадати, як вони після розпаду імперії будували свої незалежні держави, запроваджували мови, повчитися в них.
Однак повернімося до рейтингів, заслуг і «проколів» перших 6 президентів України.
Загальний підсумок — невтішний. Ми не змогли зламати стару систему, перебороти встановлені стереотипи, не вчилися на чужих помилках, продовжуємо робити свої, про що багато говориться і пишеться.
Майже три десятиріччя шукаємо (?!) свій шлях розвитку, відстаючи за ВНП на душу населення навіть від колишніх республік Радянського Союзу.
Згадалися слова Леоніда Даниловича, який колись, в серцях, сказав: «Скажіть мені, що треба побудувати в Україні?!» Чіткого орієнтиру, траєкторії поступу України нема до цих пір, за що нещадно критикують команду ЗЕ! Уряд Гончарука і тепер уже — Уряд пана Шмигаля, критикують особливо голосно, аж зашкалює — команда Петра Олексійовича. Я не збираюся з цього приводу захищати Володимира Олександровича: назвався грибом — лізь у кошик, однак на хвилі успіху і драйву особливо чіткого плану діяльності ніхто і не вимагав від нього, а партії «Слуга народу» ще зовсім не існувало, як такої, та й сьогодні до неї більше запитань, ніж очікувань.
У силу свого життєвого досвіду і професійного зростання, як партійний ідеолог, Леонід Макарович Кравчук зумів досить успішно провести політичні зміни: сформувати державні інституції, символи, парламентаризм. Було створено умови до підписання Будапештського меморандуму про без’ядерний статус України, який підписав уже Леонід Данилович Кучма. Однак економічні проблеми вийшли на перше місце. Особисто я не вірив у те, що Леонід Данилович зможе успішно трансформувати отриманий економічний спадок (нехай мені пробачить) в успішний проект. Спробую пояснити. Леонід Кучма був успішним «червоним директором», але дуже особливим — фактично очолював державу в Державі, розпоряджався величезним ресурсом, займаючись космічними технологіями і будучи підзвітним лише Кремлю. А на посту Прем’єр-міністра, а потім — Президента, фінансовий ресурс потрібно було нарощувати, левова доля якого має надходити в індустріальній країні від промислово-економічного комплексу. Але трансформації, перебудови народного господарства належним чином не відбулося.
Ми всі мали переосмислити нову реальність, вивчати і вчитися законам ринкової економіки. Хронічною стала «економічна хвороба» для України. Справедливості ради зазначу, що Леоніду Даниловичу дещо вдалося: за час його каденції середня заробітна плата збільшилася в 2,5 раза, а об’єм іноземних інвестицій — у 10 разів.
Однак люди були не вдоволені. Суспільство будоражило, а збурило — смерть Чорновола, убивство Гонгадзе… Леонід Кучма викручувався, як міг. Балотуючись на 2-й термін, заявляв, що буде «другим президентом», тобто, врахує свої помилки і прорахунки. Однак цього не відбулося. При ньому було закладено основи олігархічної економіки. Саме звідти родом Ахметов, Пінчук, Фірташ, Коломойський та ін. З’явилося українське ноу-хау — плівки Мельниченка. Саме при ньому став прем’єром Віктор Янукович. Але тут слід дякувати не лише Леоніду Даниловичу. Слухаючи пряму трансляцію засідання Верховної Ради України під час викладення Януковичем програми дій на чолі Уряду, мене буквально шокували ви-
словлювання, заяви, проекти Віктора Федоровича, калічення української мови (між іншим, до втечі він досить непогано навчився виступати державною мовою). Але диво-дивне: йому повірили, призначили, а потім — вибрали главою держави! А дехто жалкує за ним і донині, про що говорилося вище.
Будучи успішним банкіром, Віктор Андрійович Ющенко спочатку мав велику підтримку в суспільстві, за кордоном. При ньому інвестиції зросли в 6 разів, а середня заробітна плата подвоїлась і піднялась до 342 доларів.
Однак економічного «дива» знову не відбулося. «Помаранчева» команда розсварилася між собою, з’явилися «любі друзі» (що слід мати на увазі Володимиру Зеленському), Ющенко втратив контроль над політичними процесами. Українці захотіли «сильної руки» і вибрали Януковича, який зумів дещо «виправдати» сподівання виборців, але самовільно розвернув вектор руху від ЄС до Росії, що розлютило українців.
Принагідно радив би почитати дуже цікаву і грунтовну роботу Володимира Литвина «Президенти. Політичне лідерство: світові реалії. Українська практика».
Стосовно діяльності на посту глави держави Петра Порошенка я трохи висловився в попередній публікації.
У дуже непростий час отримав Булаву Гетьмана Володимир Олександрович. «Вишенькою на торті», найбільшою нашою проблемою є корупція, про яку всі знають, говорять, на неї вказують західні лідери, МВФ та ін. Слід визнати, що в результаті діяння (бездіяння, потурання, намаганні уладнати, очолити) найвищого керівництва України ми отримали бюрократично-олігархічно-злочинну неефективну систему управління. Якщо врахувати нинішній стан війни з Росією, «безцінні кадри» якої до цих пір присутні на всіх рівнях і діють у СБУ, Збройних силах, поліції, то мені подумалось і не раз, що перемогти все це міг би такий собі «комісар Катані» (з фільму про італійську мафію). Сумніваюсь, що Володимир Зеленський розумів на той час всю складність вибору, спочатку на драйві «ми їх зробили», потім у запеклій боротьбі з Порошенком, ставши «його вироком», отримав перемогу. Окрилила його і розгромна перемога на виборах партії «Слуга народу», що підштовхнуло до розпуску Верховної Ради і заставило спішно шукати «нові обличчя» — державні кадри. Від його бойової сокири полетіли голови, за якими ніхто і не заплакав. Тому, як на мене, це абсолютно зрозуміло, що в Зе відсутнє стратегічне бачення розвитку країни, як колись і в Леоніда Макаровича і Леоніда Даниловича. Враховуючи це, як ми бачимо, він прислухається до порад двох перших президентів, хоча, мабуть, і не все чує, і не все в нього виходить.
За перший рік своєї діяльності Володимир Олександрович підводив підсумки на 3-годинній прес-конференції, дав велике інтерв’ю газеті «Українська правда», на що отримав відповідну реакцію. Політологами, експертами давалися різні оцінки результатів діяльності за перший рік.
Аналітичний портал «Слово і діло» відстежив заяви політиків, згідно з їхніми підрахунками, Зеленський дав 435 обіцянок, 20% (86 обіцянок) він виконав; 69% (299 обіцянок) знаходяться в процесі реалізації.
Із найважливіших — йому вдалось реально розпочати земельну реформу, прийняти закони про імпічмент, виконати вимоги МВФ для отримання нового траншу, розблокувати Мінський процес, добившись проведення 4-сторонньої зустрічі лідерів Німеччини, Франції, Росії і України, тобто, відновлено Нормандський формат та ін.
Однак не відбулось основного — зміни системи державного управління. Зрозуміло, що добитися успішної трансформації країни неможливо без перемоги над корупцією, що, у свою чергу, не можна зробити, не реформувавши, належним чином, а не фасадно, правоохоронні органи і судоустрій. Як виявилося, зробити це дуже складно. В одному з інтерв’ю Президент сказав, що дуже не просто щось вирішити з такою кількістю очільників правоохоронної системи. Потрібно, з його слів, мати справу з кимось одним, що свідчить про його певну невизначеність і наміри та бажання провести зміни.
Десь я прочитав думку, з якою повністю згоден, що не можуть бути багатими люди і країна, у якій половина економіки знаходиться в «тіні». Підтверджень тіньової діяльності предостатньо, на кожному кроці. Особливо багато (до 60 млрд гривень у рік!) втрачається на митницях. Схеми, які особливо пишно розцвіли при Януковичу, ніде не ділися. Навпаки, як стверджують деякі аналітики, в країну повернулися автори цих схем, продовжуючи нас обдирати. Проблемою з проблем є кадрова. Намагаючись привести на ключові «нові обличчя», Володимир Олександрович отримав багато негативу. Навіть Андрія Богдана довелося замінити, така ж доля чекала й Андрія Гончарука, хоча не всім це сподобалося. Не задовольняє половину складу Верховної Ради й Уряд Шмигаля. Стало зрозуміло, що державними (і не державними) справами мають займатися професіонали. Згадалося гасло трьох «П»: професіоналізм, патріотизм, порядність. Я вже говорив, що 2 останні вимоги є необхідними, але не достатніми. Крім того, величезні бюрократичні апарати працюють, значною мірою, самі на себе, як я переконався, працюючи багато років в освіті, та на прикладі нашої міської влади, де безкінечні наради, планерки, засідання, звіти замінили «живу» роботу. Підтвердженням цьому може бути сміттєвий полігон, на якому дехто нагрів руки, а винних немає.
Декілька років тому автор говорив, що із введенням у міністерстві ще такої ланки як директорати, на місцях стане працювати ще гірше. Так і відбулося: лави кадрів розширилися, паперообіг збільшився, результат не покращився, а навпаки — первинним ланкам працювати стало набагато складніше.
Великі сподівання чекали від децентралізації, але поки що цей напрямок також реформується з дуже великими питаннями. Не зрозуміла роль і Офісу Президента, правовий статус, затихли ідеї з переїздом, скороченнями, кортежами та інше. Нашій економіці все це не під силу. Ще раз повторюся: потрібні скорочення вищої управлінської ланки в рази. Потрібна адекватна заробітна плата в країні, а не як в Укрпошті, Укрзалізниці, енергосистемах та ін. Потрібно захистити виробника від задушливої опіки, зробити простим і зрозумілим податковий кодекс. Добитися простого: адекватних податків і їх сплати, як на Заході. Інакше кволий виробник помре, а разом із ним — бюджетники й пенсіонери. Розумію, наскільки це складно і болісно, але неминуче. Відтягувати не можна. Пора проявити, Володимире Олександровичу, рішучий і реформаторський характер. Переважна більшість людей в Україні, і не тільки, Вас зрозуміють і підтримають, інакше рейтинги з опонентами і попередниками порівняються, а потім впадуть зовсім.
Потрібно припинити будь-які теревені про МОВУ. Це не є першочерговою проблемою! Це — один зі способів розхитувати ситуацію, розсварювати людей.
Не потрібно сподіватися, що зустріч із Путіним щось може змінити на краще у відносинах із Росією і припиниться стрільба. Від цього війна не припиниться!
Потрібно позбутися зовнішнього управління країною і тих, хто тримає кошти в офшорах, має маєтки за кордоном, там же навчає своїх дітей, знаходячись тут, немов у відрядженні. Відсторонити від державного управління тих, у кого 2 і більше паспортів, коронавірус залишив заробітчан в Україні, доларових надходжень стане набагато менше, тож, шановні урядовці і бізнесмени, повертайте вивезені гроші в українські банки, створюйте робочі місця в себе дома, або їдьте зовсім, не заважайте, не дуріть і не обдирайте нас! Опубліковані статки наших «небожителів», важко замінити це слово, переконливо показують, що ви працюєте гарно на себе, маючи десятки квартир і автомобілів, сотні гектарів земель і маєтки, тримаючи заощадження в гривнях, доларах і євро в домашніх сейфах. Навіть Петро Олексійович тримає 1,674 млрд грн готівкою (див. журнал «Новое время» №23 від 18.06.2020 р.).
Здоровий глузд не дозволяє зрозуміти, навіщо нардепу Віктору Мялику 158 квартир, Віктору Медведчуку — 19 елітних автомобілів, Олександру Дубінському — 17, а Констянтину Бондарєву і Вадиму Новинському — по 12 (!); 42 годинники — Віталію Данилову, Костянтину Бондарєву — табун коней, 850 пляшок вина із Франції, Італії, Іспанії — Вадиму Столару, цілий арсенал зброї Нестору Шуфричу та ін.
Отже, ви самі не вірите тій системі, яку створили, не збираєтеся вкладати свої статки в економіку. Тому конче необхідно їх «обнулити», нажиті «непосильною працею». Приклади цьому є, скажімо, у братній Грузії, чим міг би успішно поділитися пан Саакашвілі. Створюйте, шановні, нові робочі місця, розвивайте ІТ-технології, створюйте туристичні маршрути із належною інфраструктурою та ін. Підключайте до цього власних та закордонних інвесторів, будьте їм «нянями» — й Україна стрімко розвиватиметься, відновить свій історичний авторитет. Цим самим ви самі піднімете свій авторитет і статус, завжди виграватимете на виборах і не марнуватимете час на політичні ток-шоу. А ми, пересічні українці, з радістю вас підтримуватимемо.

Микола ПАЛАМАРЧУК, директор ДНЗ «Новоград-Волинське вище професійне училище»

P.S. Серед іншого слід виділити «Велике будівництво» доріг, мостів, на що виділяється безпрецедентна для України сума.
Незважаючи на економічну кризу, уперше за всю історію незалежності нашому училищу виділяється 1,75 млн грн для створення навчально-практичного центру з професії «верстатник деревообробних верстатів» для придбання сучасного обладнання. Для цього ми проводимо реконструкцію старих майстерень навчальною площею 500 кв. м і зможемо опановувати сучасне обладнання і технології.
Подібні проекти впроваджуються в 53 закладах ПТО України.
Станом на 17.07.2020 р. здобувачами освіти було подано документів для вступу:

  • за професією: «Муляр, монтажник з монтажу сталевих та залізобетонних конструкцій, електрозварник ручного зварювання» — 19 абітурієнтів;
  • за професією: «Муляр, штукатур, лицювальник-плиточник» — 19 абітурієнтів;
  • за професією: «Кравець, вишивальник» — 11 абітурієнтів;
  • за професією: «Верстатник деревообробних верстатів, столяр будівельний» — 20 абітурієнтів;
  • за професією: «Перукар (перукар-модельєр); Соціальний робітник» — 28 абітурієнтів;
  • за професією: «Опоряджувальник будівельний» — 1 абітурієнт.

Усього: 98 абітурієнтів.

Вы должны войти что бы писать комментарии.

Позначки:, , ,