www.zvyagel.com.ua








Сайт СШ №7 г.Новограда-Волынского
free counters
Яндекс.Метрика
МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов
Украина онлайн


Михайло Косач: «Тільки у борні — життя і щастя»

31 Липня 2020 | Оприлюднив: | 5 просмотров
0 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 5 (0 оценок, в среднем: 0,00 из 5)
Для того щоб оцінити запис, ви повинні бути зареєстрованим користувачем сайту.
Loading...

ДО 150-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ЛЕСІ УКРАЇНКИ МУЗЕЙ РОДИНИ КОСАЧІВ ПРОДОВЖУЄ ЦИКЛ СТАТЕЙ, ПРИСВЯЧЕНИХ УНІКАЛЬНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ РОДИНІ, ЇЇ ДРУЗЯМ ТА ОДНОДУМЦЯМ
Леся Українка в листі до Ольги Кобилянської писала, що їй неважко було стати письменницею, оскільки вона походить із «літературної родини». І справді, її дід — поет; мати — лірик, прозаїк, драматург; усебічно обдарований літератор — дядько Михайло Драгоманов, який теж писав замолоду вірші; дружба з родиною Старицьких; сусідство з Панасом Мирним у Гадячі — усе це творило ту літературну атмосферу, яку свято оберігала енергійна і невсипуща Олена Пчілка. У її домашньому «літературному університеті» першими «студентами» були найстарший син Михайло і на півтора року молодша від нього Леся.
«Міша був перша бажана дитина в наших батьків. Вдався він вродою гарний, вдачею яскравий, показний, здатний, навіть талановитий, розумний, жвавий, говіркий, веселий, дуже добрий, з феноменальною просто пам’яттю…» — пише сестра Михайла й Лесі Ольга Косач-Кривинюк у книзі «Леся Українка: Хронології життя і творчости».
Михайло Косач народився 13 (25 н.ст.) липня 1869 року в сім’ї юриста Петра Антоновича Косача та письменниці й фольклористки Ольги Петрівни Драгоманової-Косач (Олени Пчілки) у Новограді-Волинському.
Тут, на веселих берегах «Случі рідної», промайнуло безтурботне дитинство Михайла. У сім’ї його дуже любили, порівнювали з сонечком, називали такими жартівливими іменами, як Мака, Мачина, Міша. Він завжди проявляв неабияке лицарство в спілкуванні, був енергійним, завзятим, бойовим. Леся ж — його протилежність — тиха, лагідна, спокійна, сором’язлива. Вони доповнювали одне одного.
«…Тиха, мовчазна Леся сама мені не раз казала, — пригадувала сестра Ольга, — що коли б не Мішина прекрасна вдача та не його справді братерське ставлення до неї, вона б його, певне, була б зненавиділа через те порівнювання чи ту паралель, яку завжди всі проводили між нею і Мішею… Просто Міша був яскравий, показний, увесь на виду, а Леся була непоказна, зате, може, глибша. І вона знала все те, що знав Міша, і вона прекрасно розуміла, чудово пам’ятала, тонко відчувала, але мала стриману, замкнену батьківську вдачу». Для Лесі Міша був певним стимулом для того, щоб триматися, тягнутися за ним, бо він же бойовий, показний!
«Міша й Леся (у нас у родині то ніби формула якась була), як вони були зовсім невеличкі, ще у Звягелі, то їм давали навіть колективне ім’я «Мішолосіє»… Звали їх так, бо вони дітьми, років до 13-14, були все вкупі, вчилися, робили все разом, часто згадували дім Завадських, особливо ж звягельську прекрасну річку Случ із її скелястими берегами, і старий величезний густий сад Завадських».
Міша й Леся виховувалися досить простацько щодо фізичного виховання: літом — босі, у дуже нескладній одежі, купалися в річці. Вони всюди були разом і все в їхньому дитинстві було спільне: у Звягелі вирощували удвох квітник і городик, складали географічні карти з кубиків, займалися «гімнастикою» (лазили по мотузяній драбинці), бігали на перегони, лазили по деревах, стрибали «стрибогами», ліпили снігову бабу, «підшкварювали» влітку надворі сало, плавали на човні, а ще часто й майстерно танцювали «козака».
Так, у спільному дитинстві Михайлика й Лесі формувалася спільна риса двох особистостей — скрізь і завжди чути насамперед того, хто поруч, допомагати, жертвувати собою для інших. У листі до матері Леся Українка писала: «О так, мамочко, може, справді в моїх очах є щось Мішине, бо в моєму серці є його струни, я так само не вмію ніким ні для кого жертвувати, хіба що собою, своїм власним життям».
Від матері, Олени Пчілки, діти успадкували любов до слова, здатність до мов, зацікавленість історією. «Коли я став тим чим єсть, коли в мене є щось доброго, то се, дякуючи тобі, моя мамочко», — писав у листі до матері Михайло Косач.
Олена Пчілка свідомо не віддавала своїх старших дітей до казенної школи. Ази освіти вони отримували вдома. Уперше цей експеримент вона поставила на своєму улюбленці Міші. Ще в юні роки під керівництвом матері Михайло разом із Лесею переклав Гоголя українською. Вийшла книжечка «Вечорниці. Оповідання. 1885» з передмовою Олени Пчілки. Михайло переклав і Євангеліє від Матвія.
У 1883 році в оселі Ольги Цвітковської відбувся Шевченківський вечір. Якраз там Михайло й Леся читали свої перші літературні твори. Пізніше вони мріяли побувати на могилі Шевченка в Каневі. Збереглося дивовижне фото, на якому Михайло, Леся Українка та її подруга Маргарита Комарова з рушником, який вишивали і мережили подруги для того, щоб покласти на могилу Тарасу Шевченку.
Київська наука дала можливість Михайлу поступити одразу у п’ятий клас класичної гімназії у Холмі (нині — м.Хелм, Польща), яку він закінчив через чотири роки зі срібною медаллю. Поступає в Київський університет. У родині гуманітарного спрямування юнак обирає досить складний факультет фізики і математики.
У Києві Михайло Косач захопився громадською роботою, літературною діяльністю, перекладами світової класики. Він разом із сестрою Лесею Українкою стають фундаторами й організаторами літературно-мистецького гуртка «Плеяда». Заборона в ті часи всього українського вимагала від кожного з учасників, цих молодих українських патріотів, відповідних переконань і твердої віри. На прохання брата Леся Українка складає список із 100 авторів і 150 творів кращої світової літератури для перекладу, щоб із ними познайомити українського читача. Тоді, у таких складних умовах, ці молоді люди боролися за національну ідею й втілювали її в життя.
У львівському журналі «Зоря» друкуються оповідання «Різдво під Хрестом полудневим», «Гість», «Що». У журналі Івана Франка «Життє і слово», де друкувалися аж три автори з родини Косачів: Олена Пчілка, Леся Українка й Михайло Обачний (псевдоніми для своїх дітей обирала мама), вийшли друком оповідання «Хмара», «Нікуди».
На жаль, і література, й етнографія зробили прикру справу в житті Михайла Косача. Згадаймо історію, коли йшов третій рік його навчання в Київському університеті, у листі до дядька Михайла Драгоманова Леся писала: про те, що «…Міші тепер, здається, далеко цікавіші всякі літературні справи та етнографічні, ніж математика…». Справді, скільки ж часу в нього залишалося на лекції?
Через два роки такого уривчастого навчання, у травні 1890 року, Михайло Косач не склав іспит із математики, а потому не з’явився й на інші іспити, був відрахований з Київського університету. І переводиться в Дерптський університет (нині — м.Тарту, Естонія), на фізико-математичний факультет. Там розкривається талант Михайла Косача, там він мав можливість працювати і виконувати різні експерименти.
Михайло Петрович Косач успішно долав щаблі наукового й викладацького зросту. У 1895 році був удостоєний звання кандидата фізики. Магістерську дисертацію «Відбивання світла в одновісному кристалічному середовищі» захистив у 1899 році. Він читає студентам курс про властивості Х-променів. Перед від’їздом Лесі Українки в Берлін на операцію її брат сконструював апарат, який виконав рентгенівський знімок її хворої ноги і руки. Отже, Михайло Косач зробив відкриття одночасно з Рентгеном. Він також був серед засновників мережі метеорологічних станцій у Харківській губернії.
Михайло Петрович Косач — талановитий учений, фізик, метеоролог, винахідник. Викладав природничі дисципліни й математику в університетах та інших навчальних закладах Тарту (1895-1901) й Харкова (1901-1903).
Любов до України, до рідного слова виявлялася навіть у тому, що свої наукові праці Михайло Косач хотів друкувати рідною мовою. Традиції Шевченківських свят Михайло продовжував, навіть перебуваючи в Дерпті. У 1900 році на таке свято приїздить і бере участь Леся Українка. Українська діаспора була у захваті.
Михайло Косач зміг побудувати спільне подружнє життя із творчою особистістю, письменницею Олександрою Судовщиковою, подругою дитинства. У молодого подружжя народилася дочка Євгенія. З великою ніжністю сприйняв Михайло народження дівчинки. Єдина дитина в сім’ї Михайла і Олександри, Євгенія Косач-Мільська, у майбутньому стала лікарем. Залишила спогади про свою тітку Лесю Українку, батька та матір. «Життєрадісний геній…», «Квітучий і прекрасний, як сонячний промінь», — такими словами характеризувала свого чоловіка Олександра Судовщикова, письменниця (псевдонім Грицько Григоренко).На дозвіллі Михайло любив фотографувати. У листі до матері Олени Пчілки в травні 1898 року Михайло пише: «От як стане часу і монети, то загляну до Звягеля і зніму фотографії з дому Окружка і Завадських, якщо ще вони цілі; зі старої Троїцької церкви, зі спуску до Случі, Смолки і старого Звягля…».
Михайло Косач весь час будував грандіозні плани, які надавали йому снаги. У листі до матері 1898 року він пише: «…Поставлю рішуче вимагання, що на ті гроші… була куплена чи садиба, чи земля біля Звягеля над Случем. Тоді б я все-таки не почував би себе «ізгоєм» з землі Волинської, себе і всіх нас, як-не-як. А на Волині ми народилися, на Волині хрестилися, на Волині і помирати нам краще буде».
Але в 1903 році Михайло Косач несподівано захворів і через декілька днів у молодому віці (34 роки) раптово помер. Передчасна смерть любого брата глибоко вразила Лесю, не говорячи вже про Олену Пчілку, яка болісно пережила цю втрату. «…Не мириться моє серце… Була я на його могилі і ще не хотіла вірити, що то справді мій братик там лежить… І все мені здається, що я не повинна ні писати, ні говорити про нього інакше, як про живого…».
Пророче нині звучать слова: «На щасливому березі згадають нас… Час човна спихати, яке б там море не було. Більше сорому сидіти, ніж блудити навіть», — з листа Лесі Українки до Михайла Петровича Косача, письменника, перекладача, фізика, математика, винахідника, метеоролога, людини універсальних знань і зацікавлень, гуманіста — борця, старшого брата і друга.

Т.РЖОНДКОВСЬКА, науковий співробітник Музею родини Косачів
Фото з Вікіпедії

Вы должны войти что бы писать комментарии.

Позначки:, , , ,