www.zvyagel.com.ua








Сайт СШ №7 г.Новограда-Волынского
free counters
Яндекс.Метрика
МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов
Украина онлайн


«Велосипед став частинкою мене, а я — його»

31 Липня 2020 | Оприлюднив: | 12 просмотров
0 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 5 (0 оценок, в среднем: 0,00 из 5)
Для того щоб оцінити запис, ви повинні бути зареєстрованим користувачем сайту.
Loading...

ПОКАЗАТИ КРАЇНУ ІНШИМ — МЕТА ПОДРУЖЖЯ З ПОЛТАВИ
Полтавчанка Юлія Борисенко у свої роки швидше схожа на дівчину-підлітка спортивної статури, аніж на жінку поважного віку. Коли в мережі переглядаєш відео, де тендітна рандонерка (рандонер — велосипедист, який бере участь у шосейних заїздах) пересувається автошляхами України, то дивуєшся, наскільки сміливо вона кидає виклик дорогам. «Вчора проїхала 400 км. Велосипед став частинкою мене, а я — його. Ми зробили це!» — написала вона у Фейсбуці. І хоч велоспорт для неї — хобі, жінка охоче ділиться досвідом: «Якщо після цього хтось сяде на велосипед, то це для мене буде перемога!» У велоподорожі вона вирушає з чоловіком, разом знімають ролики про цікаві місця України, використовуючи повітряні зйомки дроном, історичні факти, потім презентують змонтоване відео на ютубі. Дехто каже, що й на автівці не накатує стільки кілометрів.

— Юліє, ваші дописи та відео — захопливі, видовищні, вражають силою духу, витривалістю. Досить упевнено почуваєтеся на ровері. Давно захоплюєтеся велоспортом?
— Почала кататися років 4-5 тому. Чоловік із другом тоді посадили мене на ровер без гальм. Вони не знали, що там щось несправне. Ну, я й подумала, що так і треба… Ногами гальмувала (сміється — авт.). Тобто, досвід набувала з нуля. Спочатку їздила навколо Полтави, потім — Полтавською областю.
— Ви подорожуєте з чоловіком. Веломандрівки для вашого подружжя — це що? Спосіб урізноманітнити дозвілля? Спорт? Жага до нового?
— Ми хочемо показати людям, що можна мандрувати родиною. Можна ускладнювати мандрівку, завантаживши велосипеди в авто. І витягати їх десь далеко. Нові місця та враження тебе скеровують до розвитку. Упевнена, що наш син буде в майбутньому наслідувати наші варіанти поведінки.
Усі ми різні, ось у нас — таке захоплення. Показати нашу країну іншим — така ідея в нас народилася після волонтерства у 2014-2015 роках. А бревети я відкрила для себе нещодавно, у лютому 2020-го.
— Бревети — це велосипедні заїзди на довгі дистанції. Для них потрібно мати якусь спеціальну підготовку?
— Обов’язково треба мати фізичну підготовку. У мене це кожного дня біг, відтискання, розтяжка, вправи для ніг. Інші велотренування. Я не знаю, як це роблять професійно, але моя мета показати, що, не маючи особливих знань і фахової підготовки, я долаю ці дистанції.
Спочатку було 50 км, потім 100. Випадково відкрила, що для мене й 200 — не проблема. Потрібне лише бажання.
— У вас чудова фізична форма в 47 років. Ви завжди так виглядали по спортивному?
— Ні, раніше мала зайву вагу. При зрості 158 см важила майже сто кілограмів…Потім зрозуміла, що треба змінюватися. Зараз моя вага — 48 кг. А ще я була піонеркою й комсомолкою, вивчала історію компартії. Це вже потім чоловік захопив мене історією України. На нашому ютубі є й історичні розповіді.
— Велосипедний спорт став для вас відправною точкою для схуднення чи допоміжною в процесі скидання ваги?
— Спочатку був біг. Це найдешевше. Велосипед з’явився пізніше, коли чоловік із другом мріяли доїхати з Полтави до Львова. Мені тоді він купив найдешевший гірський МТБ, аби я відчепилася.
Урешті-решт 400 кілометрів на ровері з нас здолала наразі лише я. Щоправда, зробила це вже на шосері — шосейному велосипеді, сконструйованому для швидкісної їзди (велогонок, веломарафонів).
— Велоспорт для вас — основна діяльність чи хобі?
— Це спільне захоплення. Наші професії дуже далекі від творчості. Усе почалося з того, що чоловік обожнював знімати відео. Потрібно було цей хист десь застосовувати, а з артисток (сміється — авт.) — тільки я. Змушена бути йому гідною артисткою.
Зізнаюся, що панічно боялася камери. Виявилося, що найкращий спосіб потоваришувати з нею — це щодня робити сюжети.
— Як часто вирушаєте з чоловіком у подорожі на великі дистанції?
— Раз на три тижні. І в цей проміжок, після подорожі, я можу катнути довгу дистанцію. На шосері, щоправда, лише гарним асфальтом, бо він не має амортизаторів (зайва вага), а потрапляння в найменші ями відбивається болем. Коли подорожуємо з чоловіком на МТВ (велосипед для грунтів і кам’янок), то їдемо на бусі до місця призначення, знімаємо велосипеди, розраховуємо маршрут на день (близько 100 км туди й назад) і насолоджуємося. До речі, з нашого бусу чоловік зробив майже будиночок на колесах.
— Ваші дописи в мережі сповнені оптимізму, який захоплює. Це велоспорт настільки надихає, чи вам притаманний природний оптимізм?
— Я невиправна оптимістка. Мене надихають чоловік, син і книги. Щодня обов’язково слухаю щось в аудіоформаті (зараз «Холодний Яр»), залюбки читаю. Зараз — наукову роботу професора Сердюка з Полтави «Маленький дорослий» про життя дітей у ХVII ст. Без книг я не можу жити.
— Розпочинаючи довгу дистанцію, чи завжди впевнені, що вона буде успішною?
— Довгу дистанцію розбиваю на частини, потім долаю. Завжди налаштовую себе так: я спробую, а якщо не вийде, то спробую ще раз. Упевнена, що праця, помножена на працю, робить неймовірні дива.
— Доводилося брати участь у веломарафонах?
— Запрошують постійно, я поки що соромлюсь. Катнути бревет удвох-утрьох — згідна. Два тижні, як почала опановувати контактне взуття. Це непросто.
— Контактне взуття для чого?
— Воно має міцне з’єднання з педалями. Береже коліна, підвищує швидкість. Учуся їздити в ньому. Нападатися встигла, бо воно, як кайдани. Щоб встати з вела або поїхати, потрібно вчасно вистібатися й застібатися. Коли його взула вперше місяць тому, то порозбивала коліна, руки й лікті, але це взуття — крок уперед у велоспорті.
— Велике значення в цьому контексті має дорожнє покриття. Дороги в Україні часто погані, а велосипедні доріжки — швидше ноу-хау, аніж закономірність. Які у вас враження?
— Їздити на МТВ простіше. Шосер — дуже примхливий, на поганому асфальті я його поб’ю. За своє життя велодоріжок бачила дві: одну в Чорткові, завдовжки один кілометр. І неперевершену, протяжністю сім кілометрів у Харкові: від площі Горького до П’ятихаток.
— На велосипеді в напруженому трафіку автівок — це страшно?
— Їздити трасою посеред машин я звикала довго, бо сама є водієм.
— Ви якось писали про вантажівки, які, здається, здатні «проковтнути» велосипедиста на трасі. Опишіть відчуття.
— Так. Темно, а вони позаду насуваються, як невідворотна стихія. То ще «квіточки»! Колись ми потрапили в Харкові на Білгородське шосе. Знімали історичне відео про розстріляних поляків у П’ятихатках. Ото там був жорсткач… Зрозуміла, що найкращий спосіб домовитися зі своїм страхом — йти до нього.
— Найдовший ваш заїзд — 400 кілометрів. Що відчули, подолавши таку небезпечну, довгу дистанцію?
— Відчула задоволення, що я це зробила. Чоловік тоді дивився на мене, як на Ілона Маска. Хотіла проаналізувати, як змінюється стан людини за такого навантаження, що відчуваєш.
Думаю, що тут моя худорлявість мені допомогла, бо із зайвою вагою було б значно важче. Витривалість теж неабияк важлива, а її в мене не відібрати. Коли чоловік своїм знайомим розповів про це, то його друг сказав, що мене треба здати на дослідження (сміється — авт.).
— Які відвідані місця вас вразили найбільше?
— Мені вони подобаються всі. Вразили Кочубеївські штольні в селі Ганнівці Кіровоградської області. Крейдяні гори — одне з див нашої країни. Місце, куди хочеться повертатися. А ще там є бабаки. Їх на горах стільки, як курей на Полтавщині (сміється — авт.).
Підземні озера, зокрема печера Оптимістична. Екстремальний маршрут тривалістю 7 годин на глибині ста метрів, крижана вода. Я там купалася. Це віддалений район печери, доводилося увесь час повзти.
— Юліє, то ви не лише витривала оптимістка, а ще й екстремалка!
— Є таке. Із кожним місцем пов’язані певні асоціації. Ольвія — це пекуче сонце. Червоногородський замок — кам’яні австрійські дороги. Піп Іван Чорногірський — ледь злізла з гори (сміється — авт.). Рожеве озеро в с.Григорівці — солі стільки, хоч суп вари! Станіславські скелі на Херсонщині — місце, де в поцілунку зливаються гори й степ… Пагорби ззовні нагадують хребет дракона. Олешківські піски — неосяжні кілометри піску. Удень він прогрівається до 70-75 °С. Кажуть, що посмажити в ньому яєшню — звичайна справа.
— Серед ваших сімейних подорожей є мандрівки в наших поліських місцях. Як випала нагода побувати на Новоград-Волинщині?
— Чоловік хотів відзняти Гульську міну для розповіді про частину «Лінії оборони Сталіна». От нас і понесло до вас.
— Звідки така цікавість до історичних місць?
— Чоловік обожнює історію. Завжди намагається знайти цікаві оповідки, щоб їх відзняти. Зараз завершуємо монтувати складну історію про Київ-Харків.
— Це буде щось документальне?
— Щось схоже. Події розгортатимуться 1941 року. Для цього ми зробили велоподорож Лютіж (під Києвом) — Хрещатик — Лютіж.
— Ви й у Новограді відвідали деякі наші історичні місця. Розкажіть про це, будь ласка.
— 1 квітня були у вас, відвідали залізничний міст через Случ, споруджений у 1914-1915 роках. Дізналися, що він збудований без цементу, на спеціальному розчині, із додаванням курячих яєць. Ані Перша світова, ані Друга не зруйнували споруду. Міст був лише частково пошкоджений і швидко відновлений у роки Другої світової. Поряд мальовничі скелі. Цю нашу подорож, як і всі інші, можете подивитися на ютубі.
— Які враження від Гульської міни, відомої як зразок фортифікаційного мистецтва? Рекомендуєте для туристів?
— Дуже гарне місце для підземного туризму. Вхід знайшли одразу. Металеві скоб-трапи були спиляні, тож спускалися по мотузці метрів 5-6. Цей факт, що всередину складно потрапити, зберіг тунелі в первісному вигляді. Спочатку ми дослідили південну частину Гульської міни. За 2,5 км звідти розташовується північна. Коридорів виявилося так багато, що почали лишати орієнтири, щоб не заблукати. Періодично якась із галерей виводила нас до інших виходів на поверхню. Доступ усередину вільний.
Наступний наш бревет плануємо за маршрутом Київ — Одеса. І, звісно, будуть нові історичні подорожі.

Юлія КЛИМЧУК

Вы должны войти что бы писать комментарии.

Позначки:, , , ,