— Ну, здоров, Петровичу!
— Добрий, добренький день, Іване Степановичу!
— Та не дуже-то він і добрий.
— Йой! Та що трапилося, Іване Степановичу?!
— Проблеми.
— У вас-с?
— Та в тебе, Петровичу.
— Ну що ви, Іване Степановичу!
— Куди голова пропала?
— Яка ще голова?
— Ота, про яку ти на останньому пікніку верзякав.
— Я тоді добряче, того… Нагадайте, будь ласка.
— «Хліб — усьому голова»! Твої слова?
— М… мої.
— То куди подів зерно?! Дві тисячі сімсот вагонів!!!
— Миші з’їли, Іване Степановичу! Вони, кляті! Щоб їм….
— Дві тисячі сімсот вагонів???
— З’їли, монстри!
— І не вдавило їх?
— Знаєте, ні. Як кабани ходять!
— Капкани ставили?
— Ну, капкани, знаєте, то на вовка. Або на…
— Вепрра-а!
— Точно, Іване Степановичу! Ви ж мисливець.
— Ти мені баки тут не забивай, Петровичу. Ліпше, як на духу скажи. Куди зерно дів?
— З’їли!
— І олією запили?
— Якою ол… лі… лі… є… ю…
— Тією, що в пляшках. Вісімдесят тонн!
— Випили, гади! Як пить дать випили!
— Знову клоуна включаєш?
— Як я можу, Іване Степановичу? Я ж вас так поважаю! Так…
— Ну а трактор новий куди подівся?
— А-а. Трактор. Так той…Це, коли тих собак уже порозпирало вщерть… Ну, отих монстрів. То Вітько Запихайлюк, ну, тракторист наш, почав їх тараном зі складу випихати.
— І «витаранив»?
— Витаранив, Іване Степановичу! Аж до ставка, кабанюк витурив, дармоїдів!
— А далі?
— Ну і…
— І?!
— Втопив трактор Вітька наш. Втопив.
— І навіть не спромоглися його витягти?
— Дуже далеко пішов.
— Хто пішов? Вітька?
— Та трактор.
— У вас там що, озеро Байкал?
— Мул. Трясовина. Засмоктало. Коротше, з кінцями.
— Одне слово так, Петровичу. Це тебе засмоктало. І по саму зав’язку. І з кінцями.
— Ви про що, Іване Степ…
— Підеш туди, де Макар…
— Іване С-Степановичу. Я спробую.
— Що «спробуєш»?
— Трактор витягти. З цього… кгм, багна.
— А зерно?!
— Та я з тих клятих мишей-монстрів усе повитрушую!
— До зернини?
— Ну, знаєте, поки Вітько їх одгрібав, десь щось і розтрусилося.
— А олія?
— І олію з них вичавлю, собак!
— Тож я сподіваюся, що все буде на місці?
— Ну, я ж казав, що десь трохи загубилося, щось трохи встигло переваритися в шлунках тих клятих кабаняків. Але я, Іване Степановичу, докладу максимум зусиль! Я постараюся! Щоб… Щоб… Бо, знаєте, туди, де Макар не ганяв своїх телят…
— Знаю! Даю тиждень!
— Іване Степановичу. За тиждень бабки мені не зібрати.
— Що-о??!
— Тобто, не встигну витрусити… Вичавити…Випат…
— Тиждень!
— Йой!
— Тиждень! І баста!
— Ех-хе…