www.zvyagel.com.ua








Сайт СШ №7 г.Новограда-Волынского
free counters
Яндекс.Метрика
МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов
Украина онлайн


Олег Ольжич і його зв’язок зі Звягелем

07 Серпня 2020 | Оприлюднив: | 29 просмотров
0 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 5 (0 оценок, в среднем: 0,00 из 5)
Для того щоб оцінити запис, ви повинні бути зареєстрованим користувачем сайту.
Loading...

21 липня (8 липня за ст. стилем) 1907 року народився Олег Олександрович Кандиба, відомий в українській літературі під псевдонімом Олег Ольжич. Його життя і творчість є сьогодні обов’язковою при вивченні в українських школах уже в 7 класі, де в підручнику з української літератури на це відведено 5 сторінок. Вивчається Олег Ольжич і в старших класах на уроках української літератури, згадується він і на уроках історії України. Питання щодо його біографії і творчості є обов’язковими при здачі ЗНО випускниками 11-х класів.
Ім’я відомого українського поета, ученого-археолога, голови Проводу організації українських націоналістів повернулося в Україну зі здобуттям її незалежності. До того часу це ім’я було відоме певному загалу українців за кордоном: у Канаді, США та в Австралії. У колишній УРСР це ім’я під впливом ідеологічних шор з боку промосковської компартії завжди трактувалося як «вражеский пособник фашистов, отьявленный бандеровец». Тодішня влада навіть не вважала за необхідне робити різницю між бандерівським і мельниківським течіямими ОУН, усі вони були поза законом.
У 1990-х роках провели певні пошуки й написали статті про життя і творчість Олега Ольжича доктори філологічних наук Петро Білоус, Ігор Качуровський (УВУ, м.Мюнхен), Юрій Ковалів, Леонід Монастирецький, Микулаш (Микола) Нервлий (Чехія), Василь Яременко, академік Микола Жулинський, лауреат Державної премії ім.Т.Г.Шевченка Леонід Череватенко, місцевий доцент із Житомира Ванда Чайківська, професори Олександр Монастирецький і Микола Костриця, краєзнавці Руслан Кондратюк, Георгій Мокрицький, Володимир Павлюк, Ярослав Пастернак, Володимир Стахів, Михайло Шляхтиченко, Дмитро Штирин, журналістка Ірина Куник та інші. Опублікували спогади про Ольжича у вигляді щоденників його дружина Катерина Білецька та деякі його колишні побратими. У Києві, Львові, Тячеві й Житомирі з’явилися меморіальні дошки, що увічнюють пам’ять цього видатного українця, у багатьох населених пунктах України є вулиці Олега Ольжича. У місті Новограді-Волинському на пошану відомого українського поета є також поки що невелика вулиця Олега Ольжича, що знаходиться біля об’їзної дороги в напрямку села Наталівки.
25-27 червня 1997 року на базі Житомирського державного педагогічного інституту ім. Івана Франка пройшла науково-краєзнавча конференція «Українська національна ідея: історія і сучасність», присвячена 80-річчю Української Народної республіки та 90-літтю від дня народження Олега Ольжича. У ній узяли участь відомі вчені й краєзнавці, у тому числі — з міста Новограда-Волинського. За матеріалами конференції було видано науковий збірник, де є чимало статей про Олега Ольжича. Ця стаття має на меті показати зв’язок Олега Ольжича з містом над Случчю.
Олег Олександрович Кандиба (Олег Ольжич), відомий український поет і археолог, заступник голови Проводу ОУН, а з січня 1944 року — голова Проводу, народився в місті Житомирі, губернському центрі Волинської губернії, 21 липня (або 8 липня за старим стилем) 1907 року. Його батьком був Олександр Іванович Кандиба, студент Харківського ветеринарного інституту, який незабаром увійде в українську літературу під ім’ям Олександр Олесь; його вірші друкувала Житомирська газета «Громадянин» у часи Української Держави, а в радянський час деякі його вірші зустрічалися також у підручниках з української літератури для молодших класів. Матір’ю Олега Ольжича була студентка Бестужевських педагогічних курсів у Санкт-Петербурзі Віра Антонівна Свадковська, яка після їхнього закінчення набула професії гімназійної учительки з правом викладання французької, німецької та російської мов. Батько Віри Свадковської — статський радник (полковник, відповідно до табелів про ранги Російської імперії) Антон Юхимович Свадковський, за свідченням документів (справа 593, опис 1, фонд 120 із Державного архіву Житомирської області), був вихідцем із Чернігівської (тоді Могильовської) губернії з дворянської родини православних обер-офіцерів української національності. Він народився в 1846 році і навчався в Чернігівському повітовому дворянському училищі Могильовської губернії.

Після закінчення повного курсу училища у віці 17 років А.Ю.Свадковський у квітні 1863 року подався на службу до Смоленської казенної палати, де розпочав службу канцеляристом 1-го розряду. У березні 1864 року Антон Свадковський за особистою заявою був переміщений у тій же канцелярії на посаду канцеляриста Смоленського губернського прокурора. У травні 1865 року знову написав заяву і був переміщений у Київську палату цивільного суду помічником фінансового службовця, який опікувався коштами палати. Через рік, вивчивши практичну сторону перебігу коштів і оформлення фінансових документів у державних юридичних інституціях губерніяльного рівня, він знову написав заяву. І за особистою заявою його перемістили в акцизне управління Київської губернії на посаду помічника бухгалтера. А вже 4 вересня 1867 року указом Правлячого сенату А.Ю.Свадковський був переведений за вислугою років у колезькі реєстратори, вислуживши тим самим найнижчий 14-й класний чин у цивільній Табелі про ранги Російської імперії.
У серпні 1868 року його призначено молодшим канцеляристом до наглядача акцизного збору 8-го округу Волинської губернії, себто — у повітове місто Новоград-Волинський. 21 серпня 1869 року указом Правлячого сенату А.Ю.Свадковський був підвищений за вислугою років до губернського секретаря (12-й класний чин). У листопаді того ж року, згідно з поданою заявою, звільнений від цивільної служби. Деякий час він залишався поза службою, вирішуючи свої особисті питання. Так, дещо раніше А.Ю.Свадковський одружився із дочкою колезького асесора Варварою Іванівною Непорожньою, а тому, окрім «весільних канікул», у цей час вирішував, що робитиме далі. Оскільки вищої освіти А.Ю.Свадковський не мав, то в родинному колі було ухвалено про його повернення на цивільну службу, де він мав непогані перспективи. Ця служба вимагала частих переміщень родини царського службовця, проживання в найманих будинках (влада оплачувала в значній мірі проживання в найманих оселях), постійні роз’їзди в службових справах по території повіту. Утім, дружина Антона Юхимовича сама була з родини канцелярських службовців і добре знала їхнє життя; до того ж, вона при вінчанні в церкві дала згоду бути його вірною половинкою і пройти увесь шлях на царській цивільній службі разом із чоловіком. Тільки вид служби потрібно було дещо змінити.
Тому у вересні 1870-го року А.Ю.Свадковський повертається на цивільну службу вже виконуючим обов’язки судового пристава з’їзду мирових суддів у селянських справах Житомирського повіту. У березні цього ж року в молодого подружжя народжується первісток, якого нарекли Олександром. Обряд хрещення у соборному Преображенському храмі проводили особи, які здійснювали цей обряд і з новонародженою Ларисою Косач. Зокрема, у довідці про цей обряд сказано так: «В метрической книге Новоградволынской Соборной Преображенской Церкви значится следующий акт крещения: «что 8 округа Акцизного Правления у младшего помощника Губернского Секретаря Антона Евфимьева Свадковского и его законной жены Варвары Ивановны, как оба православного исповедания, сын Александр, родился шестнадцатого числа месяца Марта и крещен тридцать первого числа месяца Марта тысяча восемьсот семьдесятого года, которого молитвовал и крестил Священник Авксентий Добржанский с Диаконом Порфирием Масловским и Дьячком Иваном Гощинским; восприемниками ему Александру были: титулярный советник Осип Иванов Харский и коллежская ассесорша Екатерина Владимировна Жигадло и б., в метрических книгах хранящиеся в архивах консистории, оказался записанным следующий акт: 2, Новоградволынского Соборного прихода №13, тысяча восемьсот семьдесятого года Марта шестнадцатого родился, а тридцать первого крещен Александр, родители: восьмого округа Акцизного Управления младший помощник Губернский Секретарь Антон Евфимьев Свадковский и его законная жена Варвара Ивановна, оба православного исповедания, восприемники: титулярный советник Осип Иванов Харский и Коллежская Ассесорша Екатерина Владимировна Жигадло; таинство крещения совершил священник Авксентий Добржанский с Диаконом Порфирием Масловским и дьячком Иваном Гощинским. Определили: Направленное Губернскому Секретарю Антонию Свадковскому метрическое свидетельство о рождении и крещении сына его Александра, о котором акт записан правильно, учинив в Консистории надлежащее посвидетельствование с приложением печати, таковое вручить ему Свадковскому за роспискою на деле. Подписанное скреплено подписями. За священника И.Гощинский». (Стиль написаного збережено — В.В.).
Документ, який 28 червня 1879 року підписали А.Ю.Свадковський та благочинний округи священик Барталович, потрібний був для пред’явлення в Житомирській чоловічій гімназії, куди родина Свадковських віддавала навчатися свого первістка Олександра.
А царська цивільна служба продовжувалася. 10 серпня 1873 року Ю.А.Свадковський указом Правлячого сенату був підвищений до звання колезького секретаря, що відповідав армійському званню поручик. Чи був знайомий Ю.А.Свадковський із родиною Косачів, яка мешкала на той час також у місті над Случчю? Певно, що так. 8 березня 1876 року Ю.А.Свадковський отримав документ про те, що з дозволу генерал-губернатора він призначається кандидатом у мирові посередники Волинської губернії. Відповідну характеристику-відгук про кандидата надавав генерал-губернатору діючий голова Новоград-Волинського і Ровенського з’їзду мирових посередників П.А.Косач, батько Лесі Українки. Очевидно, що він досить об’єктивно оцінив діяльність Юхима Антоновича, давши йому при цьому позитивну характеристику. Наступного року А.Ю.Свадковський у грудні отримав призначення Київського, Подільського і Волинського генерал-губернатора на посаду мирового посередника в 3-тю дільницю Кременецького повіту. А перед цим 20 травня в подружжя Свадковських народився ще один син, якого назвали Іваном. Обряд хрещення дитини відбувся також у Преображенському храмі Новограда-Волинського, про що в метричній книзі цієї церкви є відповідний запис.
24 березня 1878 року управлінням «канцелярии губернского Присутствия по крестьянским делам» Ю.А.Свадковського залишено за штатом. У червні того ж року указом Правлячого сенату його підвищили до звання титулярного радника, що відповідало армійському званню капітана.
У листопаді 1878 року в подружжя Свадковських народжується третя дитина, хлопчик, якого охрестили в Кременецькому православному храмі з іменем Микола. У грудні 1878 року генерал-губернатором було підтверджено залишення Свадковського А.Ю. За штатом з наданням йому допомоги в розмірі однієї тисячі карбованців. Майже рік витратив Антон Юхимович на підготовку і здачу іспитів, які б дозволили йому продовжити цивільну службу. Звісно, що наданої допомоги було недостатньо для великої родини, але, вочевидь, допомогли батьки. Наступного року Антон Юхимович відновився на службі і 18 січня розпорядженням Волинського губернатора його було призначено секретарем «Волынского по крестьянским делам присутствия», а через півроку нагороджено орденом Святого Станіслава 3-го ступеня.
У березні 1880 року в подружжя народилася перша донька, яку назвали Марія. Її також охрестили в місті Кременці. А 20 червня того ж року розпорядженням генерал-губернатора Ю.А.Свадковський був призначений мировим посередником у 2-гу дільницю Старокостянтинівського повіту. Тут 8 листопада 1881 року народилася друга донька, яку назвали Віра. А 17 квітня 1882 року на світ з’явилася Ольга. Обидві доньки були охрещені в кафедральному православному храмі Старокостянтинова. У червні того ж року Антон Юхимович був підвищений у званні до колезького асесора, що відповідало армійському званню майора, а в травні 1835 року Правлячий сенат своїм указом знову підвищив його у званні до надвірного радника, що відповідало армійському званню підполковника.
Таким чином, перебуваючи на цивільній службі в Старокостянтинові, А.Ю.Свадковський здобув перші два обер-офіцерські звання. У травні 1886 року за розпорядженням генерал-губернатора його перевели на посаду мирового посередника у селянських справах до 1-ї дільниці Житомирського повіту. Тут він дослужився до чину колезького радника, що відповідав на той час армійському званню полковника. У вересні 1886 року у Свадковських народилася Варвара, а в серпні 1888 року народилася ще одна дівчинка, яку назвали Поліна. Обидві названі дівчинки були охрещені в Житомирському православному соборі. Як зазначено в послужному (формулярному) списку А.Ю.Свадковського, усі діти постійно перебували при батьках.
Перебуваючи в чині колезького радника, він наприкінці 1890 року отримав призначення: згідно з розпорядженням генерал-губернатора, виїхав до знайомого йому міста Новограда-Волинського, аби обійняти посаду голови Новоград-Волинського-Ровенського з’їзду мирових посередників в селянських справах, посівши таким чином ту саму посаду, що у свій час і Петро Антонович Косач. (Див: Памятная книжка Волынской губернии на 1891 год). Таким чином, Антон Юхимович пройшов усі ступені цивільної служби від простого канцеляриста до впливового в повіті царського чиновника, неодноразово обіймаючи також посаду повітового предводителя дворянства, голови дворянської опіки та інші посади, що не оплачувалися, але належали до обов’язків предводителя дворянства. Разом із ним цей шлях пройшла Варвара Іванівна Свадковська зі своїми дітьми, піклуючись про добробут родини. Невдовзі А.Ю.Свадковський дістав підвищення у званні, ставши статським радником, себто, бригадиром (пізніше цей чин трактували як полковник, відповідно до «Табелі про ранги Російської імперії», що складалася після її реформи з 12 класних чинів — В.В.). До Антона Юхимовича тепер зверталися, називаючи його «Ваше високоблагородіє» та «Ваше високородіє». Антон Юхимович помер у 1910 році, похований неподалік від місця свого останнього проживання. Разом із своїм чоловіком Варвара Іванівна також знайде вічний спочинок на Вільському кладовищі в Житомирі.

(Закінчення в наступному номері)
В.ВІТРЕНКО, голова Новоград-Волинської регіональної організації НСКУ

Вы должны войти что бы писать комментарии.

Позначки:, , , ,