КОНТРОЛЬОВАНО ВИКОРИСТОВУВАТИ КОШТИ
Щороку в місті витрачаються мільйони гривень із бюджету на різноманітні потреби. Проте, як показує практика, не завжди гроші використовуються доцільно, економно, прозоро. Як наслідок — невиправдано затягуються ремонти (будівництво) окремих об’єктів, залишається бажаною і якість тих робіт.
Що зробити, щоб кожна бюджетна копійка використовувалася раціонально? Усе дуже просто. Потрібно щодо кожного запланованого об’єкту напередодні провести реальне громадське обговорення, ознайомити містян із кандидатами на виконання тих чи інших робіт чи послуг. Обов’язково через місцеві ЗМІ інформувати населення про якість наданих послуг, а головне — про те, куди пішли гроші. Такий підхід до справи, на мою думку, сприятиме ощадливому витрачанню коштів місцевої казни.
ПОТУРБУЙМОСЯ ПРО СЕБЕ
Йдеться про те, що деяке послаблення режиму карантину, спричиненого коронавірусом, сприйнято, майже як його відміну. Так, в один з останніх липневих днів провів власне дослідження. У ранкову пору на відрізку шляху від автовокзалу до центру міста переважна більшість звягельчан (а також приїжджих) абсолютно ігнорувала носіння захисних масок. Це можна було спостерігати на автобусних зупинках, біля офісів і просто серед перехожих. Дивує така безпечність, причому людей навіть старшого віку, які мали б показувати приклад. Між тим, статистика перебігу ситуації з коронавірусом не вельми оптимістична. Тож доречно нагадати відомий вислів: «Береженого і Бог береже». Пам’ятаймо про це.
БАГАТСТВО — ЇЇ РОКИ
Подружжя міських педагогів Якимчуків добре знане в Новограді. Микола Данилович і Ольга Дем’янівна разом віддали справі навчання і виховання дітей майже сто років.
Уже в поважному віці досвідчені педагоги, відмінники освіти України переїхали в селище Глеваху, що під Києвом, аби жити поряд із родиною сина Анатолія, до слова — моїм однокласником по дев’ятій школі. На новому місці теж не сиділи без діла. Микола Данилович, маючи неабиякий хист, писав картини (пейзажі, ікони), дарував їх людям, співробітничав із тамтешніми.
Ольга Дем’янівна кілька років тому відзначила своє дев’яносторіччя. Проте, як не раз переконувала мене в телефонних розмовах, не хоче коритися рокам. Кожен день ветерана наповнений цікавим спілкуванням із сином, невісткою, онуками, правнуками (допомагає діткам у навчанні), сусідами. Читає періодику, дуже вболіває про мир у неньці Україні. Інколи телефонує колегам у Звягель, дуже любить наше місто. Просить передавати найкращі побажання всім новоград-волинцям.