До кабінету ввійшов повнотілий, років тридцяти п’яти, чоловік. І тут-таки, зігнувши ліву руку в лікті, а праву, поклавши на її згині, безцеремонно проказав:
— Лікарю, мені треба відремонтувати цю «деталь».
Лікар машинально зняв окуляри. Спантеличено, широко розкритими очима глипнув на прибулого, і враз вираз його обличчя набрав суворого вигляду.
— Ви що собі дозволяєте?! — обурено кинув він. — Забули, де знаходитеся?! Це — медичний заклад, а не…
— Правильно! — зраділо відказав «хворий». — Я за правильною адресою! Оглянете мене, лікарю? Болить, зараза! — і чолов’яга знову зігнув руку в лікті.
— Шановний! — скочив зі стільця лікар. — Припиніть вульгарність!
— Припиняю. Можна сісти?
— Та сідайте вже. Але без отих непристойних жестикуляцій! Для цього є язик у роті. То що там у вас?
— Болить, холера.
— Це зрозуміло. Давно болить?
— Три дні. І три ночі.
— Ясно. Ви одружені?
— Аякже.
— Так, так, так… А у вашої дружини, кгм, подібні симптоми є?
— Що?
— У дружини вашої також болить?
— У неї не болить. Вона участі в цьому не брала.
— А хто ще брав?
— Кум Петро і сусід Микола. Ми її втрьох відтягували.
— Культурніше, попрошу!
— Ну, як було вже!
— Так, так, та-аак. А вона — хто?
— Хто «вона»?
— Та ота, яку ви від… Справу мали!
— А-а-ааа! Колода. Дубова. Із підводи впала. Під кузов «ЗІЛа» закотилася. Михайлового. Сусіда мого. Ну, ми ту колоду й відтягували од «ЗІЛа». От і причавило…
— Роздягайтеся.
— Навіщо?
— Так причавило ж! Чи ви соромитеся?
— Та ні. Навпаки, — і пацієнт знову зробив ту ж комбінацію з рукою. — Я ж у футболці. А зап’ясток дуже болить. Бачте, посинів, опух.
Тільки тепер лікар звернув увагу на травму небораки. Нервово крутнувши головою, він зачудовано вигукнув:
— Ну, знаєте, шановний!