www.zvyagel.com.ua








Сайт СШ №7 г.Новограда-Волынского
free counters
Яндекс.Метрика
МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов
Украина онлайн


Чудодійна малина

21 Серпня 2020 | Оприлюднив: | 20 просмотров
0 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 5 (0 оценок, в среднем: 0,00 из 5)
Для того щоб оцінити запис, ви повинні бути зареєстрованим користувачем сайту.
Loading...

А малини вродило!..
Гілля гнеться!
Отої малини, що на природі росте.
Росте вона на узліссях. У лісах. На вирубках. Ну, отих вирубках, де дерева мах-мах, і… вони кудись кругляком пішли. Тобто, поїхали…
Річка. Замріяна Случ.
Неподалік — малинник. Один із тих, малинників, що дуже рясно цього року вродив.
Збирає малину чоловік. Звичайний собі такий чоловічок. Можна сказати, молодик. Бо років має не більше тридцяти. Одне слово, нормальний чоловік, як усі. У штанях, у сорочці, кепці…
На поясі в нього, на шнурочку, прив’язана невелика розцяцькована ємність, схожа на відеречко.
Гріє сонечко. Комарі не турбують. Бо малинник на вирубці.
Аж тут:
— Здрастє! Поприлазили!
На малиннику з’явився ще один дядечко. На ньому також штани… Ті ж причандалля. Тільки останній зростом нижчий дещо опецькуватий. У звичайному кашкеті.
— Малинку, значить, збираємо? — витерши піт із лоба кашкетом, набурмосено сказав новоявлений візитер.
— Збираю, добрий прийшлий, — спокійно, із усмішкою відказав чоловік у кепці.
Така відповідь товстуна на кілька секунд ввела в ступор. Після того він кумедно підскочив, а відтак рвучко, знову змахнувши кашкетом піт на масному лобі, дискантом, голосом, мов у юнака під час перехідного періоду, пропищав:
— Я — прийшлий?! Це тебе сюди звідкілясь принесло! А я тутешній! Що, ніде більше малини немає?
— Малини багато, — спокійно відказав чоловік у кепці. — Усім вистачить. А мені потрібно сьогодні зібрати всього десять банів.
— Яких бан… бан… Банок чи що?
— Відер.
— Що-о??? Бачу, що гребеш ягоди, як ото моя Ганька черницю гребінкою! Я ще такого не видів! Але зібрати десять бан… банків, ти на цій ділянці не збереш. Вона замала.
— Потрібно, шановний прийшлий, уміти збирати…
— Знову «прийшлий»!..
— Ягода, що зверху, — не вся ягода. Її при землі найбільше. Особливо на молодих кущах. І ягода на них крупніша. Соковитіша. Має широкий склад лікувальних мікроелементів. Варто хитнутися, придивися на схилене віття до землі і…
— Слухай, хіміку, ти мені тут голову не пудри!
Цієї миті в «хіміка» задзвонив мобільний телефон.
— Вітаю тебе, моя чарівна Сюімлето! — почав він говорити з якоюсь панянкою. — Як ти? Чи я в небезпеці? І чому я розмовляю мовою Південної Галактики? Моя чарівна Сюімлето, скажу найперше, що земляни — привітні істоти. До речі, тобі відомо, що я виконую завдання Великого Зібрання Північної Галактики. І коли ми летимо з місією на ту чи іншу планету, то переходимо на мову тієї народності, яка там проживає. Що? Хочеш відпочити? Летіти на Землю?! Не варто, моя чарівна Сюімлето. Ліпше відвідай Сиріус. Тобі ж там сподобалося. Коли я повернуся на Андромеду? Сьогодні ж. Через дві-три земні години. І я тебе цілую, моя чарівна Сюімлето!
У дядька в кашкеті аж щелепа відпала від почутого.
А той, що в кепці, продовжив збирати малину, ніби нічого такого й не трапилося.
Коли ж стовбняк минув у тутешнього, він нервово застрочив:
— Так-так-так-так-так-таааа-ак! А я бачу, що й банка в тебе на пузі якась не «наша». І мобілка чудернацька. І кашкет на голові якийсь… Якийсь «ненашенський»! І словечка такі… Сиріус, Галактика, Андромеда… Проходили колись. У школі. І про НЛО я знаю. Сам бачив. З кумом. Ми рибу ловили.
— Ви тоді нічого не зловили. А самогонки випили багато.
— А ти звідки знаєш??! — у товстуна знову відпала щелепа.
— Я тебе, прийшлий, одразу просканував. Для мене це — просто. Я знаю все твоє життя. Поденно. Погодинно. Посекундно.
— Так-так-так-тааа-ак. Коротше, колися, хто ти є такий? А то ось по мобільнику звякну — і брати мої за кілька хвилин тут будуть!
— Не будуть.
— А це чому?
— Вони бухають. Так по-вашому?
— А ти звідки знаєш, що вони бу… бух… А! І їх уже встиг «просканувати»?
І після цього кашкет раптом низько вклонився до землі. А випроставшись, пафосно проказав:
— Вітаю тебе, гуманоїде!
— Я не гуманоїд, — усміх-
нувшись, відказав чоловік у кепці. — Я — істота іншої раси, яка зовні нічим не відрізняється від землян. Хоч моя планета знаходиться тисячу сто двадцять шість парсеків від Землі.
— Яких пар… парс…
— Парсек — це космічний кілометр.
— А як ви пролітаєте повз, оці… метеорити?
— Ми переміщаємося в часі. Одним словом, ми їх минаємо.
— І що, у вас там малини немає?
— На жаль, немає.
— І ти відмахав стільки кеме за якоюсь малиною?!
— Для мого корабля — це лічені хвилини.
Кашкет машинально почав смикати ягоди малини і кидати до рота. Відтак зачудовано спитав:
— А навіщо тобі ця малина?
— Ми з цих ягід виготовляємо чудодійний бальзам. Щоправда, до малинового соку ми додаємо витяжку з анарії, такої рослини.
— Ну-у?
— Ось у поєднанні з анарією ми отримуємо той чудодійний бальзам.
— Ну-у? — тутешній припинив їсти малину.
— Завдяки цьому бальзамові наші мешканці живуть до п’ятисот-шестисот років. Декотрі доживають до семисот.
— І це ви сімсот років ганяєте до нас за малиною??!
— Вісімсот.
— Здуріти треба! Ніби я не сплю? І ніби я не з бодуна… Але Сиріус… Завдання Галактики… Сю… Сю…
— Сюімлет. Дружина моя.
— Ну так, так. А де… — Кашкет задер голову в небо. — Де корабель твій космічний, шановний космічний госте?
— Тут недалеко. Он у цьому березовому гайку. Там є невелика галявина.
— Розумію. Щоб менше бачили.
— Мені вже час відлітати.
— Як? Уже? Ти ще навіть жодного бана не назбирав.
— Мене терміново викликають на Андромеду.
— Шкода. А можна, це…
— Відвідати нашу планету?
— Еге!
— Звичайно. Я прилечу в цю суботу. О дев’ятій ранку. Приходь. Тільки один.
— А якщо з кумом?
— Добре. Нехай приходить.
— А що з собою брати?
— Нічого. Хіба що, назбирайте десять банів малини.
— Та це ж… Ну, домовилися. Для такої справи всю рідню залучу. Ти куди?
— До корабля.
Пришелець рушив.
Кашкет — нишком за ним.
Ось і галявина.
Але що це???
— Гей! Гей! — мов навіжений заволав Кашкет. — Стій, гуманоїде довбаний!
Та «гуманоїд» його слів уже не чув. Він поїхав додому. На… велосипеді.

Микола МАРУСЯК

Вы должны войти что бы писать комментарии.

Позначки:, , , ,