Він навіть не втікав, коли його почали оточувати спецназівці. Навпаки, стояв, дивився на палаючий будинок і реготав.
Підпалювачу чужого майна на вигляд було років тридцять. Сухорлявий, з довгою, немов диня, головою, гнилими зубами, запалими темними, але із здивовано-радісним блиском очима.
Оскільки вечори вже ставали холоднішими, затриманий був одягнений у темно-сіру куртку, чорну кепку, джинси, кросівки.
Коли зловмисника доправили до поліцейського відділку, то оперативник, капітан Симашко (імена в матеріалі змінено), на початку допиту подумав, що в цього «фрукта» щось не гаразд із головою. А ще зміркував, що із цим любителем «феєрверків» має також поспілкуватися психіатр.
А втім Симашко продовжував допит:
— Громадянине Колунько, а що вас так смішило… Ну, там, коли палав будинок?
Колунько збуджено почав жестикулювати руками:
— Так, прикольно ж!
— Тобто?
— Як це… — на хвилю замислився затриманий. А затим, здивовано реготнувши, продовжив: ―— Почалося все так. Я прогулювався містом. Нудно мені було. І я вирішив поприколюватися. Думаю, підпалю двері в під’їзді. Але перед тим, як підпалити, я подзвонив, ги-ги, до пожежників. Кажу: хлопці, зараз робота буде. Побільше води готуйте. Бо буде класний феєрверк, ги-ги!
— Це був перший ваш підпал?
— Ага!
— А скільки загалом ви здійснили підпалів?
— А я що, рахував їх. Дофіга. В азарт увійшов. То будинок на околиці міста підпалю, то двері в під’їзді…
— У який спосіб ви це робили?
— Не догнав.
— Як саме ви підпалювали двері у квартирах?
— А! Та просто! Брав килимок, ставив його до дверей ― і підпалював. Якщо він гумовий, то класно горить. З димком, ги-ги! Прикольно, коли пожежна приїжджає. Усі бігають. Шланги розтягують. Галасують. Але найприкольніше дивитися, як люди метушаться. Коли хата горить. Хазяї сонні вибігають, крутяться, плачуть. За щось хапаються. Відра з водою тягнуть. Ага! Допоможуть ті відра, коли воно так розгорілося. А пожежників ще нема. А я за цим усім спостерігаю, кайфую!
Капітан Симашко стиснув зуби, до болі стис під столом кулаки... Ох, яке він мав нестерпне бажання зацідити цьому покидькові в щелепу. Оперативником аж затіпало. Але ж… при обов’язках.
Колунько несподівано спитав:
— А чого мене не слідчий допитує, га?
— А може, я і є слідчий, — сердито кинув Симашко.
— Нє-а. Слідчі не затримують, це…
— Хм… Розбираєшся. Що, вже колись затримували?
— Нє-а. А ще було прикольно, коли підпалив одні двері в під’їзді. Бабка вибігла, кричить: «Допоможіть! Що мені робить? Викличте пожежну!» А в під’їзді — дим, галас! А я стою, сміюся. А всі метушаться! Ганяють туди-сюди! А я балдєю. Ги-ги! А бабка розказує сусідам на вулиці: «Чую хтось метушиться біля дверей. Відкриваю, а там ― вогонь! Я зачинила двері. Стукаю в стіни сусідам. Думаю, або згорю живцем, або вчадію» Хтось її таки витягнув із квартири. Прикольно було.
— І що було далі?
— А що. Приїхала пожежна, погасила. А я пішов далі палить. Мені це стало по приколу.
Симашко напружено дивився на затриманого. Затим запитав:
— Перед тим, як здійснювати підпал, ви завжди телефонували до пожежників?
— Ага! Питаю: «Ви готові?» А вона…
— Хто саме?
— Ну, та, що зі мною балакала по телефону. А вона питає: «До чого?» Кажу: «Як до чого? До нового феєрверку!» А вона: «Де підпалювати будеш? Я вже заморилася «готовою» бути» Кажу: «Набирай більше води і їдь за переїзд. Там буде підпал»…
…Як пізніше з’ясували правоохоронці, затриманий Колунько нещодавно повернувся з місць позбавлення волі. Сидів він за аналогічні випадки, які скоїв ще десять років тому. Загалом же за кілька останніх днів він здійснив близько тридцяти підпалів.
Насамкінець капітан Симашко спитав:
— Надалі ще планували підпали?
— Якби мене не цапнули, — щиро зізнався Колунько, — я ще такого натворив би, ги-ги! Цікаво, як ви мене вичислили?
Оперативник зневажливо проказав:
— А це вже не твого ума діло.
— Ви ще довго будете мене мучити?
— Та досить уже. Завтра тобою вже слідчий займеться.
— А потім?
— Потім — нари! І надовго.
—Та. Вийду і це…
— Що?
— Знов палитиму, ги-ги!
— Спочатку вийди.
Відтак Симашко зателефонував. Незабаром до кабінету оперативника увійшов конвоїр і вивів затриманого.
Йдучи довгим коридором відділку, Колунько завзято почав пританцьовувати.
Конвоїр гидливо кинув йому в спину:
— Ідіот!