www.zvyagel.com.ua








Сайт СШ №7 г.Новограда-Волынского
free counters
Яндекс.Метрика
МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов
Украина онлайн


Петро Литвин — позивний «Сталь»: «Ті, хто пройшов війну, не здаються»

16 Жовтня 2020 | Оприлюднив: | 26 просмотров
0 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 5 (0 оценок, в среднем: 0,00 из 5)
Для того щоб оцінити запис, ви повинні бути зареєстрованим користувачем сайту.
Loading...

У військовій службі та в цивільному житті офіцери підтримують командира Петра Литвина в рішенні балотуватися на посаду міського голови Новоград-Волинської ОТГ. Попри усі чутки, боротьба з якими схожа на безглузду боротьбу з вітряками, найправдивіша характеристика — відгуки воїнів-очевидців, котрі разом із генералом виходили з пекла воєнних котлів.
Ми вже друкували спогади колег-армійців, а цього разу пропонуємо лист Народного Героя України Петра Потєхіна, чинного офіцера ЗСУ, кавалера ордена Богдана Хмельницького та учасника бойових дій, який особисто засвідчив свою повагу командиру.
На Сході України Петро Литвин невипадково мав позивний «Сталь». Міцність і довговічність сталі — головна перевага матеріалу, що дозволяє витримувати великі навантаження і служити впродовж десятків років.
Так було і в його житті — на шляху військової кар’єри генерал-лейтенанта Литвина траплялися важкі моменти. Найболючішими були втрати підлеглих, і цей біль чорним птахом залишився в його душі назавжди. Командування славним бойовим 8-им армійським корпусом тісно сплелося з воєнними лихоліттями сучасної України на Сході, зрадою вищого керівництва, наклепами і омиванням брудом через те, що братам Литвиним мстилися олігархи, проти яких вони пішли, маючи на меті державні інтереси.
Шість років боротьби були непростим життєвим періодом, але командир здаватися не збирається. Загартування війною дало йому підстави зрозуміти, що він здатен не лише витримати всі випробування, а й боротися за земляків — за їх краще життя, мрії і перспективи. Говорити про це на кожному кроці не будеш, тож дамо слово очевидцю війни, котрий пліч-о-пліч воював із нашим земляком — Почесним громадянином Новограда-Волинського, нагородженим орденом «Звягель».

* * *

«У народі кажуть: можна знати людину все життя, але у важку хвилину неприємно помилитися. А можна знати нетривалий час і переконатися, що людина — справжня, має високі моральні цінності.
Ми познайомилися з командиром Петром Литвином у Гранітному в липні 2014-го, під час мого другого відрядження на Схід. Наша 79 десантна бригада виконувала завдання з прикриття державного кордону від Луганська до Тельманова, на межі сектора «Д». Завданням нашої оперативної групи було забезпечення та коригування бойових дій десантних підрозділів із підрозділами сектору.
Під час спілкування з генерал-лейтенантом я дізнався, що в складі 8 АК до цього часу вони виконували завдання на кордоні з Кримом, звідти прибули на Схід України. Петро Михайлович розповів про сім’ю і дружину Аллу, котра перебувала з ним на кордоні — як волонтер готувала їжу для військових. Це мене вразило. Я тоді подумав, що далеко не кожна дружина облишить усе і поїде за чоловіком виконувати обов’язки кухаря. Після тієї розмови мене ніколи більше не покидало відчуття, що цьому командиру можна довіряти.
Потім були воєнні будні. Планування, призначення завдань, їх виконання підрозділами. Жодного разу я не побачив паніки генерала, не чув нецензурної лексики. Усі розпорядження давалися спокійно, інколи навіть із проханням. Коли ж завдання не було кому виконувати, то їх виконували офіцери сектору. Не шкодували себе, бо не хотіли підвести керівника. Для армії це — показовий критерій поваги.
Під час виконання одного із завдань загинув водій-військовослужбовець 8-го АК, два офіцери були важко поранені. Ми отримали завдання вивезти людей із району переправи через річку Міус. Здивувало, що мені не наказували, а запитали моєї згоди.
Потім я отримав завдання прийти на допомогу підрозділу, що був практично повністю оточений, захищаючи висоту на Савур-Могилі. Генерал тоді пообіцяв підтримку артилерією, хоча на той час ми рахували кожен снаряд. Дав мені номер свого мобільного.
Це додало сил, коли я вирушав на завдання. Потім мене важко поранили, і я зрозумів, що без допомоги ми більше не втримаємо висоту. Попросив побратима знайти номер мобільного в моїй кишені і зателефонувати командиру. Сказав його позивний і свій, інакше йому б не повірили.
У тих умовах було надзвичайно важко прийняти відповідальне рішення здійснити вогонь по вказаних координатах, але генерал-лейтенант дотримався обіцянки. Такої тактики вороги не очікували, тому нам вдалося втримати висоту. Генерал зробив усе, щоб допомогти бійцям.
Потім він організовував евакуацію поранених і загиблих, допомагав особовому складу з лікуванням. Брав на себе відповідальність, засвідчував участь людей у бойових операціях, підтверджував їх поранення.
Якось і я звернувся до командира по допомогу. У його секторі виконувала завдання медична сестра з Одеського військового шпиталю, яку поранили в Гранітному. У неї були втрачені всі документи, ніхто не брався їй допомогти. Петро Литвин повівся, як справжній офіцер, засвідчив її поранення під час обстрілу штабу. Лише завдяки цьому медсестра Тетяна отримала статус УБД, а після тривалого лікування від поранень залишилася служити. Тепер вона — офіцер ЗСУ.
Хочу подякувати Петру Михайловичу за людяність, принциповість, зважені рішення. Командир, котрий пройшов серйозні випробування і зарекомендував себе гідно, — вартий того, щоб говорити про нього з повагою. На чолі громади мають бути саме такі люди».

З повагою Народний Герой України, полковник ЗСУ Петро ПОТЄХІН

Вы должны войти что бы писать комментарии.

Позначки:, , , ,