www.zvyagel.com.ua








Сайт СШ №7 г.Новограда-Волынского
free counters
Яндекс.Метрика
МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов
Украина онлайн


«Краще б ти не вертався…»

13 листопадаа 2020 | Оприлюднив: | 21 просмотров
0 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 5 (0 оценок, в среднем: 0,00 из 5)
Для того щоб оцінити запис, ви повинні бути зареєстрованим користувачем сайту.
Loading...

Михайло Хтосько (імена в матеріалі змінено) гнав на кухні самогон і не чув, як рипнули сінешні двері (саме вовтузився біля самогонного апарата, ставлячи порожній трилітровий слоїк під цівку перваку, що збігав з мідного «змійовика).
— Здоров, батю!
Михайло від несподіванки здригнувся і різко повернув голову на знайомий голос.
— Петро?! — здивовано підвівся із ослінчика Хтосько.
— Я, батю. — кивнув син.
— Ну, здоров. Втік чи як?
— Достроково вийшов.
Довготелесий син ніяково тупцяв у порозі.
Батько подивився повз Петра, у сіни. Відтак здивовано спитав:
— А що, двері хіба були не замкнені?
— Ні, — коротко відказав Петро.
— Це ж треба, — сердито хитнув головою старший Хтосько. — Завжди замикаюся. Тим більше, коли… оце роблю.
Петро ще з порога звернув увагу на батькове «заняття». Вдихнувши хмільний запах самогону, син підбадьорливо сказав:
— А ти, того, давно цю бодягу вариш?
— Давно, — буркнув Хтосько-старший. — Жити якось-то треба. — Відтак батько пильно глянув на сина. Примруживши очі, осміхаючись спитав. — А за які такі заслуги раніше відпустили-то?
Петро двояко відповів:
— За старання.
— Хм… — Михайло вкотре перевів поглянув на прозору цівку, що збігала зі «змійовика».
На неї подивився і Петро. Жадно проковтнув слинку.
Батько це помітив, знову підвівся. Його клітчаста синьо-біла сорочка була навипуск сірих штанів. У кирзових чоботях. Голову вже добряче побила сивина. Але, як про себе відзначив син, батько лишався такий же широкий у плечах, з міцними руками, з кулаками-довбнями.
«Такою «кувалдою» якщо гепнути по голові, то череп надвоє репне!» — подумав Петро.
— Ну, — з-під густих брів глипнув Михайло на сина. — Чого топчеш поріг. Проходь. Певне, голодний?
— Та є трохи, — підбадьорливо відказав Петро.
— То клади свою торбу он на лавку. Роздягайсь і сідай за стіл. Н-да, руки помий. Знаєш де.
З обох сторін відчувалася напруга.
Первак був налитий у гранчасті стограмові стопки.
Михайло перехилив одним духом. Занюхав квашеною капустою, настромленою на виделку, а потім укинув її до рота.
Петро пив ривками. А коли допив — хекнув, закашлявся, зачхався.
З рота сина бризнула слина, з носа — шмарклі.
Батько реготнув, а відтак кинув синові рушник:
— Витрися, слабак!
Петро швидко втерся і побіг до відра з водою.
Повернувшись до столу, видихнув:
— Ну, крепуща! Як тюремні стіни!
— Поганої не роблю, — похмуро відказав батько, почувши про «тюремні стіни».
Петро, закушуючи нехитрими наїдками, спитав:
— Що, батю, таку крепучу і продаєш?
— Це я так, з нагоди… — Михайло не договорив, перевів розмову на інше. — Скажи мені, Петре, якого лиха тебе тоді вночі понесло в той магазин?
— Та вмазаний був, — зізнався син.
— То що, треба було йти красти, грабувати?
— Ну…
— Ту суму, що тобі приписали, і справді взяв?
— Накинули, скоти! Не знаю, як тоді менти протухали.
— Магазин сам зламував?
Петро трохи помовчав. Про щось думав. Потім замислено сказав:
— Був з одним корешем. Його тоді не взяли. А я його не видав.
— Може, він тебе здав?
— Не думаю. А якщо так, то… Тоді за ним сокира гуляє.
Батько спалахнув:
— Знову назад хочеш?
— Назад — ні, — мотнув головою Петро і попросив: — Налий, батя, ще трохи. На палець. А то мене вже хитає. Міцна, зараза!
Батько набурмосився:
— Чого «зараза»?
— У сенсі — класна. А як там Людка?
— Це та, до якої ти бігав?
— Ну.
— Загуляла баба.
— Зараз вона в селі?
— Років два тому кудись подалася. Матір поховала, а сама зникла. А куди…
Петро сердито пробурмотів:
— Дунька-вирви око!
Батько налив синові «на палець». Собі — повну чарку.
Випили.
Михайло несподівано спитав у сина:
— А в ліс не хочеш піти працювати?
Петро вирячив очі:
— Ліс валить чи що?
— А хоч би й «валить». То що?
— Хай, батя, кінь паше. Він сильний. А ми давай он розширимо твою кустарщину і… — Петро повернув голову на самогонний апарат і раптом крикнув: — Блін! Переливається через край!
Син кинувся, щоб змінити повну банку на порожню. Та заплутався в ногах і сторчака, мов ракета, полетів на банку із самогоном. Перекинув її. Затим Петро перелякано підвівся. Знову заточився і гепнувся на повні трилітрові слоїки, що поряд, рядочком, стояли на лавці.
Слоїки полетіли на підлогу.
Загупало, задзенькотіло. У носи батька і сина вдарив гостро-запаморочливий запах самогону.
Із винуватим обличчям Петро підчовгав до столу, незграбно сів за стіл.
Батько з широко-розкритими очима ошелешено дивився то на сина, то на розлитий по хаті самогон.
Тільки й видушив із себе:
— Що ти накоїв, виродку?
Петро не знав, що відповісти. Тільки винувато всміхався і стинав плечима.
Це дужче розгнівало батька. І він у нестямі тріснув сина кулаком по голові.
Петро гекнув, закотив під лоба очі і звалився на підлогу.
Михайло Хтосько взяв сина на руки, як мале дитя, і, пройшовши у другу кімнату, поклав його на ліжко.
— Відлежися трохи, синок. До завт-
ра очухаєшся.
Петро не «очухався».
Смерть Петра констатувала місцева фельдшерка. Коли вона пішла з хати, Михайло гірко проказав:
— Краще б ти не вертався…

Микола МАРУСЯК

Вы должны войти что бы писать комментарии.

Позначки:, , , ,