Вибори закінчилися, а взаємодопомога та підтримка одне одного повинні продовжуватися. Особливо, коли нас із усім світом об’єднав спільний виклик — коронавірус. І дуже показово, коли в темні часи хтось засвічує світло для тих, хто цього вкрай потребує. У цьому контексті йдеться про медиків, яких називаємо зараз ангелами, які борються за життя, і про пацієнтів, котрі опинилися на межі.
«Збереження здоров’я та життя наших громадян у жодному разі не можна відкладати на потім. Щохвилини наші люди потребують допомоги», — переконаний Петро Литвин, який разом із командою Народної Партії, на чолі з братом Володимиром Литвином, у четвер, 12 листопада, привезли в міськрайТМО чергову допомогу: 6 кисневих концентраторів, 50 захисних медичних комбінезонів із водостійким покриттям (багаторазового використання) і чотири пульсоксиметри.
Окрім нашої лікарні, по два концентратори кисню отримали медичні заклади Баранівки та Ємільчиного. На станцію новоград-волинської швидкої допомоги Володимир Михайлович також особисто привіз захисні костюми.
— У всьому світі люди об’єднуються, щоб вистояти проти катастрофи, — каже в.о. головного лікаря Василь Борис. — Світ досі не стикався з цим викликом, а тим паче, наша медицина, якою раніше нехтували, а тепер чекають від неї героїчних вчинків. Такого не буває, але в умовах пандемії кожен день роботи для моїх колег справді стає маленьким героїчним вчинком. Досить важко день пропрацювати в тому костюмі, респіраторі, капюшоні та екрані, і медики наші хворіють, але ніхто не відмовився від того, щоб йти на допомогу пацієнтам.
За словами в.о. головного лікаря, земляк Володимир Литвин із самого початку пандемії першим відгукнувся на потреби медиків. Постійний діалог і тримання руки на пульсі місцевих проблем допомогли забезпечити медичний заклад найнеобхіднішим.
Ще до настання критичної ситуації в лікарню надійшли перші кисневі концентратори. У той час більшість була зайнята передвиборчою рекламою, а «народники» і тоді, і зараз зайняті порятунком ситуації. Володимир Михайлович, до речі, перехворів коронавірусом, після чого ще більше усвідомив: усі, хто може, повинні долучатися до вирішення серйозної проблеми.
— Мені ця тема болить, кожен ранок починаю зі статистики і думок, як можна допомогти. Уже став спеціалістом із цього питання, — поділився земляк. — Коли на українських ток-шоу обговорюють високі матерії, я увесь час намагаюся докричатися, що люди вмирають і потребують допомоги. Навіть у Києві є дикі випадки, коли пацієнти по черзі дихають під кисневими апаратами… Ми з командою налаштовані допомагати, незважаючи на зловтіху деяких та пересмикування ковдри. Коли зробив добру справу — треба швидко відскочити, щоб тебе не «привалило». І навіть у цих умовах слід об’єднуватися.
Дефіцит на фармацевтичному ринку триває. Виявилося, що навіть після того, як кисневі концентратори для медзакладів нашого краю були проплачені, потрібно мати «лікті», щоб їх забрати.
На запитання щодо здоров’я після коронавірусної хвороби Володимир Литвин відповів: «Бажано краще, аби не гірше. Потрібно потім ще місяць відновлюватися. Сестра нещодавно сказала, що втратила нюх, то я одразу поставив їй діагноз, а вона каже: «Про що ти говориш, мені ще треба капусту пошинкувати!».
До пандемії в міськрайТМО за добу використовували 10 балонів кисню — для реанімаційних хворих і під час оперативних втручань. Нині ця цифра сягнула 70 балонів. Чи готова була медична галузь до цих викликів? Зовсім ні. І проблема, як виявилося, не з грошима, а з рідким киснем, якого в державі досі немає в достатній кількості. Тож будь-яка допомога меценатів важлива.
— Ліків від коронавірусу немає. І кисень не лікує від захворювання, але рятує пацієнта, щоб не увійшов у глибоку гіпоксію, — розповів завідувач реанімацією Василь Кравченко. — Коли розвивається дихальна недостатність, то кисневе обладнання стає єдиною допомогою, поки організм не почне боротися самостійно. Від 3-5 до 8-12 діб потрібно виграти в критичний період. У стані гіпоксії хвороба швидко прогресує та загрожує летальним результатом.
Наостанок ми попросили в.о. головного лікаря дати поради містянам, сказавши обнадійливе чи, навпаки, застережливе слово. «Люди повинні розуміти, що ситуація серйозна, — сказав Василь Борис. — Без жорстких обмежень ми не обійдемося. Іншого виходу немає. Увесь світ зараз живе за такими правилами. У свою чергу, хочу від імені медичного колективу подякувати родині Литвинів за чергову допомогу для лікарні. Це дуже важливо. І колегам дякую за відданість професії! Лише об’єднавшись, ми зможемо подолати цю проблему».

Післямова: «Учора ми не втратили жодного з пацієнтів. Не було й звісток про позитивні ПЛР у співробітників. Тут учишся граничної емоційної стриманості. Хоча б тому, що фізичні можливості в ЗІЗ обмежені. Ані витерти сльози, ані вмитися не можна.
Протистояння триває. Щодня — фактично перетягування каната. По той бік — смерть, по цей — монітори, системи, розчини, концентратори й чиєсь ледь уловиме: «Господи, допоможи!» — слова медичної сестри ізоляційного відділення краще за будь-яку статистику говорять про ситуацію… І медики, і меценати стоять у ній на одному боці барикад.