Жили собі дід та баба. А ще вони мали Курочку Рябу.
Дід і баба були небідні-небагаті. Їли старі яєчка від Курочки Ряби та ще вживали сяку-таку городину.
Дід і баба були добрі, і за це Курочка Ряба знесла їм золоте яєчко.
Як побачив дід те яєчко, то й сховав його від баби. Та й сам не знає, навіщо він таке втнув, бо зроду користолюбним не був.
А Курочку Рябу дід спитав:
— А ти ще золоті яєчка нестимеш?
— На жаль, уже ні, — засмутила старого Курочка Ряба.
Та дід допитувався:
— А чому не нестимеш?
— Бо той цікавий кавалер лише раз до мене приходив.
— Хто такий?!
— Та Півник. Сусіда вашого, діда Панаса.
— Он воно що! — замислено проказав дід і далі вів: — Виходить, півник той золотий?
— Хтозна, — відказала Курочка Ряба. — Але пір’я золотистого на ньому багато.
Вийняв-таки дід зі сховку золоте яєчко і пішов радитися з бабою.
Як почула те баба, то твердо сказала старому:
— Йди до Панаса! І з далеку, здалеку підходь!..
Прийшов дід до сусіда і без усякого там «здалеку» рубанув:
— Продай, Панасе, мені свого Півника!
— Та він у мене один. І навіщо він тобі? — здивовано спитав дід Панас.
— Баба моя занедужала, — нагло збрехав дід. — Супчику цілющого хоче.
— Так, у тебе ж Курочка Ряба є, — на те сусід.
А дід і далі казав неправду:
— Баба каже, що з півника навар ліпший буде. Помічний, значить.
Дід Панас простакуватий був і майже за безцінь продав сусідові Півника свого, навіть не підозрюючи, які статки міг би з цього мати.
Причимчикував дід додому радий-радісінький і — притьмом до сараю.
— Слухай, Ряба, — захекано проказав дід, — приніс твого ловеласа. До діла хутчій берися. І щоб, того, кожного дня нам по золотому яєчку несла! А ліпше — по два! А то й по три, — і почухрав дід до хати хвалитися бабі.
А та:
— То обдурив-таки Панаса?
— Дурний він, як пень! Півень коло Рябої!
— Пильнуй добре курник! Клямку на дверцята накинь. Щоб той денді, часом, не чкурнув куди. Ех! І заживу я тепер!
— А я? — заточився старий.
— Заслужиш — і ти не пропадеш коло мене. Мерщій до курника!
Примчав дід до сараю і питає в Курочки Ряби:
— Ну що там той когут?
— Дрімає поки он у куточку.
— Воруши, воруши його! — сердито кинув дід. — Час не чекає!
Та Півник засумував за рідною домівкою. І вже не цікавила його Курочка Ряба, хоч як та з ним не фліртувала.
— Відчепися, Ряба! Не хочу я тебе топтати. А приставатимеш — лапою буцну! — щоразу відказував Півник невгамовній залицяльниці.
А вранці дід — знову до сараю. Та жодного бажаного яєчка в гнізді немає.
— Ти чого, Ряба? — сердито питає старий. — Що за протести?!
А Курочка Ряба й каже:
— Та он золотистий, мабуть, якусь іншу кралю вподобав, хоч як я до нього не горнулася…
Дід до Півника:
— Ти чого, лобуряко, бойкотуєш?
А Півник на те:
— Та пішов ти, старий, під три чорти зі своєю Рябою!
— Ну-ну, — сердито відказав дід і пригрозив. — Не виконуватимеш свої півнячі обов’язки — на суп підеш!
Наступного дня дід зайшов до сараю, а Півника наче корова язиком злизала.
— Куди подівся? — розгублено спитав дід у Курочки Ряби.
А та й відмахнулася крилом:
— У світи пішов. Бовдур!
Баба так розсердилася, що й діда почала з хати виганяти.
— Ти, бабо, не переживай так, — каже їй дід. — Одне золоте яєчко таки маємо. І це не погано. Продамо і заживемо, як багачі!
Аж тут де Мишка взялася. Пробігла, хвостиком махнула, зачепила золоте яєчко, воно покотилося й розбилося, перетворившись, на диво і розпуку діду й бабі, на просте яйце.

У народі кажуть: «Брехнею світ пройдеш, назад не повернешся».
Або ще таке: «Хто за багатством женеться, той колись спіткнеться».