www.zvyagel.com.ua








Сайт СШ №7 г.Новограда-Волынского
free counters
Яндекс.Метрика
МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов
Украина онлайн


«Барабашки» в офісі…

11 Грудня 2020 | Оприлюднив: | 14 просмотров
0 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 5 (0 оценок, в среднем: 0,00 из 5)
Для того щоб оцінити запис, ви повинні бути зареєстрованим користувачем сайту.
Loading...

Аріна й Тимур (імена в матеріалі змінені) воркували на лавці, затіненій крислатою старою липою. Вони солоденько цілувалися, незважаючи на засуджуючі погляди і бурмотіння декотрих перехожих.
А одна бабуся, сусідка з першого під’їзду багатоповерхівки, сердито прошамкала:
— Е-ее… Молодьо-ож. До чого воно йде-то? Раніше такого не видано було…
Аріна й Тимур на ці закиди тільки посміювалися.
До другого під’їзду, навпроти якого щебетали на лавці молодята, під’їхала новенька іномарка.
Її власник, підприємець Євген Вадимович, вибравшись із салону авто, голосно гукнув дочці:
— Аріно! Ти мені потрібна.
Дочка закомизилася:
— Ну чого?
— Кажу, потрібна!
— Саме зараз?
— Так, — і батько зайшов до під’їзду.
Аріна вибачливо торкнулася руки Тимура:
— Предок кличе, — і вона чмокнула парубка в щоку. — Чао!
Хлопець захвилювався:
— То вийдеш?
— Не знаю.
— А пізніше?
— Що, пізніше?
— Ну… Ти ж знаєш?
— І сьогодні знову?
— Бабки треба.
— Я постараюся.

* * *

Тільки дочка переступила поріг квартири, Євген Вадимович напустився на неї з нотаціями:
— Знову ти трешся з тим бовдуром?
— Тимур — нормальний хлопець, — насуплено відказала дочка.
— Знаю я, який він нормальний!
— У тебе на роботі неприємності?
Батько пильно подивився на Аріну (на роботі і справді в нього були проблеми). Проте повернувся до попередньої розмови:
— Тобі потрібно думати про вступ до університету. Зубрити підручники з юриспруденції.
— Зубрю, — промимрила дочка.
— Я бачу, як ти зубриш, — дорікнув батько і вимогливо додав: — Я дуже хочу, щоб ти припинила будь-які стосунки з цим… тим…
— Тимуром!
— Саме так! Від цього залежить твоє подальше навчання в університеті.
Дочка скипіла:
— Це — шантаж!
Батько коротко відказав:
— Я бажаю тобі тільки добра.

* * *

На тому тижні із сейфа офісу зникли гроші. На щастя, сума в той день у металевій шафі зберігалася невелика. Щось до п’ятнадцяти тисяч гривень.
«Але як готівка зникла з сейфа мого кабінету?» — зачудовано ламав голову Євген Вадимович.
Та й було чому дивуватися, адже ключ від сейфа завжди був при ньому.
А коли на початку цього тижня з кабінету зник комп’ютер, Євген Вадимович і зовсім розгубився. Сидячи за робочим столом, він повільно очима обмацував кабінет.
«Не можуть же потойбічні сили тут поселитися? У вигляді барабашок», — розпачливо подумав Євген Вадимович.
Раптом щось скрипнуло, а відтак грюкнуло.
Євген Вадимович здригнувся. Похолов. Відчув, як на його голові заворушилося волосся.
Схаменувся: «Це ж за дверима».
Прочинив двері. Секретарка, повзаючи на колінах, збирала з підлоги папери.
— Вибачте, Євгене Вадимовичу, — підводячись і притискаючи до грудей зібрані документи, винувато мовила вона. — Теки впали зі стола. Ненароком.
Шеф натомість строго сказав:
— Виклич поліцію! А втім, я сам.
І зник за дверима свого кабінету.

* * *

— Євгене Вадимовичу, — розводив руки старший оперативної групи, що прибула на виклик. — Замки цілі. Грати на вікнах не пошкоджені. І взагалі, експерти не виявили ніяких сторонніх слідів у вашому кабінеті.

* * *

Останні кепські події неабияк стривожили Євгена Вадимовича.
Було за північ. Сон не приходив. Євген Вадимович перевертався з боку на бік у ліжку. Сердився сам на себе.
Аж раптом до кімнати хтось увійшов. Невідомий підійшов до вішалки і, понишпоривши в кишенях піджака, так само тихенько вийшов із кімнати.
Євген Вадимович зірвався з ліжка. Перевірив кишені. Ключів не було.
Як з’ясувалося, з дому зникла і дочка.
Повернулася вона перед ранком.
Євген Вадимович одразу влаштував допит:
— Де була?
Дочка сконфужено заламувала на руках тендітні пальчики.
Батька брала нетерплячка:
— Повторюю: де була?
Аріна, опустивши очі, видушила:
— Надвір ходила.
— Навіщо?.. Не мовчи! А втім… Ключі де?
Дочка протягла батьку зв’язку ключів.
Євген Вадимович коротко спитав:
— Тимуру давала?
Та мовчки кивнула.

* * *

Тимура правоохоронці «взяли» ще тепленьким. Після останніх «відвідин» відомого нам офісу, він спокійнісінько ліг спати, не підозрюючи, що його сон буде нетривалим...

Микола МАРУСЯК

Вы должны войти что бы писать комментарии.

Позначки:, , , ,