www.zvyagel.com.ua








Сайт СШ №7 г.Новограда-Волынского
free counters
Яндекс.Метрика
МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов
Украина онлайн


Полковник Андрій Мельник — вояк, політик, державний будівничий

18 Грудня 2020 | Оприлюднив: | 30 просмотров
0 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 5 (0 оценок, в среднем: 0,00 из 5)
Для того щоб оцінити запис, ви повинні бути зареєстрованим користувачем сайту.
Loading...

12 ГРУДНЯ — 130-ТА РІЧНИЦЯ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО, ВІЙСЬКОВОГО ТА ПОЛІТИЧНОГО ДІЯЧА, ПОЛКОВНИКА АНДРІЯ МЕЛЬНИКА
В історії боротьби української нації за незалежність у ХХ столітті золотими літерами записане ім’я Великого Полковника. Андрій Мельник, за професією — дипломований інженер, уже з юних літ брав активну участь у різних виявах служби українській визвольно-державницькій ідеї. Не легким був шлях його прямувань, але жодні труднощі й перепони не захитали його віри в правильність первісних ідеалів. Загартований у тій боротьбі, він був суворим до себе, але теплим до інших, зокрема своїх друзів і співробітників. Характеризують його як людину незламної волі, кристального характеру, послідовного в принципах, із непересічними організаційно-провідницькими здібностями та розумом державного мужа.
Усе своє життя він був вірний принципам відданості Україні й постійної активної політичної дії на службі свого народу.

У 1914 році Андрій Мельник зголосився добровольцем до Легіону Українських Січових Стрільців, щоб узяти активну участь у боротьбі з одвічним ворогом України — Москвою. Про його героїзм, зокрема, в бою на Маківці і Лисоні, де виявив небуденну відвагу, серед стрілецтва ходили легенди.
Московський полон дає змогу познайомитися з проблемами українського життя в царській Росії, це обумовило його постанову: після падіння царату повертатися не до Львова, а до столиці України — Києва. Там разом із Євгеном Коновальцем та іншими старшинами творять військову формацію Січових Стрільців, що стали однією з найкращих формацій Армії Української Народної Республіки.
Андрій Мельник, як воїн, вірний присязі, віддано служить у всіх українських арміях, але до тієї пори, доки уряд відстоює священні ідеї самостійності й соборності України. Але коли гетьман Павло Скоропадський підписав договір про союз і федерацію з Росією, Коновалець і Мельник разом із січовим стрілецтвом підіймають протигетьманське повстання.
Самостійність і повна незалежність України були наріжним каменем його державницького світогляду. Наприкінці 1918 р. перед Стрілецькою Радою і січовим стрілецтвом поставлено вибір: боронити Львів від польської армії чи Київ — від московської загрози. Була одностайна відповідь: «Не Львів рішить, а Київ. Шлях до Львова лежить через вільний Київ». Ця постанова раз і назавжди пов’язала полковника А.Мельника з принципом Соборності України, якому він залишився вірний до кінця життя.
15 грудня 1918 р. Директорія Української Народної Республіки іменує полковника Є.Коновальця і полковника А.Мельника отаманами військ УНР. Щоб навести лад у тодішній ситуації в Україні, Державна Рада в Києві 16 грудня 1918 р. розглянула проєкт тріумвірату — Симон Петлюра, Євген Коновалець, Андрій Мельник, щоб у їхні руки передати владу України. Ні полковник Коновалець, ані А.Мельник не прийняли того, як також не прийняли ранги отаманів, щоб довести, що не за ранги і не за владу вони змагаються. Їхнє розуміння служіння Україні вказувало на необхідність скріпити ослаблену Армію Української Народної Республіки, без якої жодна влада не могла тривалий час втриматися проти атак Польщі з одного боку та червоної і білої Москви — з другого.
Директорія Української Народної Республіки іменувала полковника А.Мельника начальником Штабу Дієвої Армії УНР. На цьому становищі полковник А.Мельник здобув пошану старших віком і військовими рангами старшин, які бачили в ньому Провідника і Державного Мужа. Ці події закріпили особисту дружбу Петлюри, Коновальця і Мельника навіть у найскладніших обставинах боротьби на Батьківщині й опісля — поза її кордонами, після трагічного закінчення визвольної боротьби України.
Симон Петлюра, як Президент УНР, віддається політично-дипломатичній акції в західному світі. На полковника Є.Коновальця і полковника А.Мельника лягає відповідальність організувати боротьбу підпільними методами. Так постала Українська Військова Організація (УВО), очолена полковником Є.Коновальцем, а наприкінці 1922 р., коли йому довелося виїхати за кордон, він призначає полковника А.Мельника першим Крайовим Комендантом УВО. На тому становищі був полковник А.Мельник до 1924 р., коли його арештувала польська поліція. Поліційне слідство, тортури, побиття, карцер не зламали духу полковника А.Мельника, польський суд присудив йому 5 років тяжкої тюрми. Друзі ув’язнення згадували, що полковник був для них гідним прикладом стійкості, непохитності, витримки. Після звільнення з тюрми полковник А.Мельник, як розконспірований діяч УВО, змушений віддатися легальній праці. Він ближче знайомиться з митрополитом А.Шептицьким та одночасно тримає постійний організаційний контакт із полковником Є.Коновальцем.
У 1929 році новостворена Організація Українських Націоналістів стає найбільш впливовою силою національного буття, що організовує безкомпромісну боротьбу з усіма окупантами України на твердих принципах Самостійності і Соборності.
Полковник Євген Коновалець, неначе передчуваючи призначення долі, викликає на зустріч свого найближчого співробітника і друга по зброї полковника А.Мельника і доручає йому бути готовим очолити ПУН-ОУН, якщо із ним щось станеться. Підступний більшовицький атентат у Роттердамі 23 травня 1938 року прискорив реалізацію тієї домовленості, і 12 жовтня 1938 р. полковник А.Мельник виконує волю свого попередника й перебирає керму ОУН і Українського Націоналістичного Руху, що скріплено рішенням Вужчого Проводу Українських Націоналістів. Однак, одержавши надзвичайні права, полковник А.Мельник найперше поспішає скликати Другий Великий Збір Українських Націоналістів, що мав би підтвердити його на тому становищі. Скликати ВЗУН напередодні великої воєнної хуртовини не було легко. Однак наприкінці серпня 1939 р. у Римі відбувся ВЗУН і він одностайно затвердив полковника Андрія Мельника Головою ПУН і ОУН.
Він очолив ОУН у час державного будівництва Карпатської України. Цей період записаний у новітній історії нашого народу як перемога ідеї самостійності, соборності і народоправності. Нема найменшого сумніву, що ОУН була спрямована на боротьбу за державну самостійність Карпатської України. Однак вона працювала з усіма українськими партіями, щоб парламентським способом довести до самостійності Карпатську Україну. Цей шлях виявився правильним. Населення Карпатської України в демократичних виборах обрало Сойм, який проголосив самостійність Карпатської України із виразним ствердженням, що Карпатська Україна вважає себе частиною Соборної України. Уряд Карпатської України не був призначений ОУН, але був призначений Соймом і поруч з українськими націоналістами-членами ОУН в уряді брали участь, і то на керівних становищах о.А.Волошин — як президент від християнських демократів, і Ю.Ревай — як прем’єр від соціал-демократів. ОУН узяла на себе відповідальність за оборону краю і в рядах військової формації — Карпатської Січі — пішла на боротьбу з угорським окупантом.
Хто знав полковника А.Мельника, той зрозуміє, чому така, а не інша постава ОУН була в будівництві Карпатської України.
Карпатська Україна була етапом, в якому виявились дійсні тенденції гітлерівської Німеччини супроти державницьких прагнень українського народу. Наказу Гітлера — віддати Карпатську Україну його союзникові Угорщині — уряд Карпатської України не послухав, а почав нерівний бій із загарбником.
У ці дні, коли, як ніколи раніше, потрібна була несхитна єдність усіх націоналістичних сил, у кадрах провідного членства ОУН визріла змова. Люди, які ще недавно голосували за обрання полковника Андрія Мельника Головою Проводу ОУН, переконавшись, що він не стане маріонеткою в їхніх руках, а навпаки твердо продовжуватиме лінію свого попередника — полковника Є.Коновальця, почали готувати організаційний переворот. Але всі визначні діячі Українського Націоналістичного Руху, які разом із Є.Коновальцем створили УВО і ОУН, залишилися вірні Голові ПУН — полковнику А. Мельникові. Тоді був учинений розкол Організації, що ослабив увесь національно-визвольний рух, коштував життя безлічі кращих синів і дочок України. Уже невдовзі полковнику А. Мельникові довелося пережити втрату багатьох своїх найближчих друзів і помічників, знищених руками братовбивць.
Піраміду жертв вінчають імена: сот. Омеляна Сеника-Грибівського, полк. Миколи Сціборського, д-ра Ярослава Барановського, полк. Романа Сушка та багатьох інших. Одначе полковник А.Мельник, незважаючи на криваві акти протиорганізаційного терору бунтівників, раз і назавжди заборонив вірним йому членам Організації проливати у відповідь братню кров.
Досвід короткої, але героїчної історії Карпатської України та настанови полковника Є.Коновальця — не довіряти сумнівній доброзичливості захланних і підступних сусідів, а орієнтуватися найперше на власні сили й власні цілі — призвів до того, що з вибухом німецько-польської війни полковник А.Мельник відкинув німецьку пропозицію агентурної і військової співпраці, зокрема антипольської акції, як допомоги німецькій армії і заявив: «Українські визвольні змагання є самодостатні, і на їхню мету та засади не може мати жодного впливу ніякий зовнішній чинник». Це він підтвердив у зверненні до кадрів в Україні в 1939 р.: «Наказ до виступу прийде тоді, коли до цього буде найвідповідніша хвилина». У 1941 р. німецькі військові чини запропонували ОУН створити легіон із кількасот людей для своїх пропагандистських цілей. Відкидаючи цю пропозицію, полковник А.Мельник відповів: «Ми хочемо армії з українським командуванням, підпорядкованої українському державному проводові».
Така була постава полковника А.Мельника, Голови ПУН, який завжди вимагав, щоб чужинці трактували Україну як рівну з рівними, а не була прислужником для чужих цілей. Це принципове становище зберіг Полковник попри всі німецькі заходи, включаючи розкол ОУН у 1940 р., чи його арешт разом із дружиною — відданим співробітником Проводу Українських Націоналістів.
Полковник А.Мельник нав’язав контакт у 1940 р. із заступником міністра закордонних справ США С.Веллесом, передаючи йому меморіал із ствердженням: «Українська визвольна політика керується лише інтересами української державної суверенності, що є передумовою впорядкування європейських відносин, та що ОУН однаково непримиримо ставиться до кожного, хто йде поневолювати Україну».
Паралельно з інтервенціями перед урядовими чинниками, полковник А.Мельник, якому німці не дозволили повернутися на Батьківщину, піддавши спершу домашньому арештові, а далі — ув’язненню в концентраційному таборі, шле своїх найближчих співробітників в Україну, з метою створення в Києві незалежного уряду. Із цією метою в жовтні 1941 р. в Києві створено Українську Національну Раду під проводом проф. М.Величківського. З перших днів існування її переслідували німецькі окупанти, тому вона не могла діяти як українська влада. Членство ОУН діяло в підпіллі. Уже в листопаді 1941 р. ОУН зазнала кривавих жертв, коли гестапо розстріляло учасників маніфестації для відзначення героїв Базару. По всіх містах України почались арешти членів ОУН і масові розстріли. Найболючішим ударом стало знищення 12 лютого 1942 р. письменниці Олени Теліги і її співробітників, які в Києві організували все легальне українське життя і видавали проти волі окупанта газету «Українське Слово» та літературний журнал «Літаври».
Призначений полковником А.Мельником його заступник — д-р Олег Кандиба-Ольжич, аж до арешту й замордування його в концтаборі гестапом у 1944 р., провадив продовж чотирьох років підпільну дію ОУН у повстанські формації на Поліссі і Волині вже в 1941-42 роках.
Позиція А.Мельника, як і його заступників, у питанні збройної боротьби проти німецького окупанта категорично спростовує твердження про нібито колаборанство мельниківців. На відміну від інших націоналістичних груп, члени ОУН під проводом А.Мельника не в’їздили до Львова на німецьких авто, не проголошували відновлення «державності» під протекторатом Райху, не маршували в українсько-німецьких батальйонах. Проте саме члени ОУН із перших днів війни пішки пробиралися до Львова, Житомира й Києва, щоб відновлювати там національне життя. Вони ще влітку 1941 р. почали зголошуватися до першої повстанської формації Тараса Бульби-Боровця, та й ще задовго до рекламованого «дня виникнення УПА», бо вже 14 жовтня 1942 р. члени ОУН під проводом А.Мельника створили свої власні загони Української Повстанської Армії. Жертви ОУН у боротьбі із західним загарбником незлічимі. Крім розстрілів на рідній землі, окупант загнав до концентраційних таборів багато членів ОУН, включно з майже всім Проводом ОУН, але це не припинило дії ОУН.

(Закінчення в наступному номері)
О.АНДРІЙЧУК, звягельський голова ВП Об’єднання українських націоналістів (державників)

Вы должны войти что бы писать комментарии.

Позначки:, , ,