Хоча цей вислів приписують такій далекій від Новограда британській акторці Емілії Кларк, зірці «Гри престолів», він несподівано набув актуальності на Звягельщині.
Унаслідок адмінреформи Новоград-Волинська районна бібліотека імені Лесі Українки виявилася не потрібною. Тобто, читачам і колективу бібліотеки вона потрібна, а от керманичам утворених громад, вочевидь, ні. Оскільки її потрібно фінансувати, а коштів на культуру традиційно або не вистачає, або перепадають якісь крихти за залишковим принципом…
У зв’язку із завершенням децентралізації, райони зобов’язані передати всі структури, які мали районний статус, на баланс утворених громад. Проте не всі громади, які «з піною» запевняли на етапі формування, що вони — «фінансово спроможні», тепер можуть узяти на свої баланси такі об’єкти, як ось бібліотека. Над культурним закладом із багатющою історією і книжковим фондом нависла загроза закриття.
До речі, бібліотека носить ім’я Лесі Українки. Поставити її перед невизначеністю, реальною перспективою припинення роботи напередодні ювілейного року — 150-річчя від дня народження славетної поетеси — це так звягельська громада готується вшановувати славетну землячку?! Шановні депутати й формувачі бюджетів усіх причетних громад, вам не соромно?
Говорити про те, що бібліотеками ніхто зараз не користується, можуть тільки ті, хто сам нічого не читає. Бібліотеки намагаються йти в ногу з часом. Поряд із величезною базою, так званої, класичної літератури, останніми роками вони отримують нові надходження. Книжковий фонд поповнюють справді популярні сучасні вітчизняні та іноземні автори. Очевидці стверджують, що окремі книги неможливо застати в бібліотеці — такий на них попит серед читачів!
І при цьому щороку бібліотеки мусять принизливо доводити формувачам бюджету свою «потрібність» і «необхідність»…
Звісно, бібліотека не може забезпечити такий прибуток, як, приміром, цілодобовий продуктовий магазин, секонд чи аптека. А ділянка, на якій вона розташована, — майже в центрі міста, по вулиці Героїв Майдану, ласий шматочок землі для охочих вести бізнес. Тож не дивно, що ця бібліотека останніми роками, особливо — у період формування бюджету, мусить «відбиватися» від спроб закриття.
Сподіваюся, що в кабінетах місцевих органів самоврядування знайдеться дещиця здорового глузду, щоб зберегти бібліотеку імені Лесі Українки. Якщо ж ні, то пропоную звільненому колективу й активним читачам такий флешмоб: при зустрічі з депутатом запитувати: «А яку ви книжку зараз читаєте?».