Сталося це наприкінці січня цього року. Троє молодих чоловіків, мешканців району, зранку зустрілися на ринку. Випили пляшку горілки. За розмовою один з них, Григорій, запропонував хлопцям розважитися.
— А що це за розваги? — поцікавився приятель, Валентин.
— Куницю треба вигнати з горища,— відказав Григорій. — Завелася на даху. Постріляємо. Потім полювання замочимо.
— А коли йдемо? — спитав Віктор, їхній односелець.
— Ось доп’ємо,— хихикнув Григорій, — і гайда!
— Я зараз не можу, — заклопотано роззираючись, мовив Віктор.
Григорій скривився:
— І чого не можеш?
— Треба ще дещо купити.
— Давайте тоді пізніше. Після обіду. На годину — другу.
— Домовилися.
Зустрілися в точно призначений час.
Прийшов на «полювання» і молодший брат Григорія, Олексій.
— А ти чого тут? — здивувався старший.
— Хлопці сказали,— відказав Олексій.
— Ну, давай, приєднуйся до компанії. Розважимося. А де решта?
— Десь там.
Із-за рогу будинку, з палицею в руках, вийшов Віктор.
— Я напоготові! — посміхнувся він.
Григорій спитав:
— А де Валентин?
— Нагорі. Поліз звіра гнать. Готуйтеся! Я — наверх. Валіку допоможу.
Раптом згори пролунало:
— Держи!
Всі зрозуміли, що зараз з будинку повинна вистрибнути куниця. Потім пролунало два постріли.
— Не поцілив! — долинув голос Валентина. — Ловіть її там!
І справді, той у звіра не влучив. Пухнасте створіння вистрибнуло з горища, видерлося на паркан і побігло верхівками штахет. У напрямку сараю.
Григорій підняв рушницю, прицілився, натиснув на курок.
Пролунав постріл. Григорій не бачив, чи поцілив у куницю, але гаразд помітив голову брата, яка несподівано випірнула з-за штахет, а відтак різко зникла.
Григорій кинувся до Олексія. Брат обличчям лежав до землі. З його голови дзюркотіла кров. Григорій побіг до сараю. Пожбурив рушницю у відчинені двері. Знову підбіг до Олексія. Перевернув його на спину. Але той був уже мертвий.
Григорій щодуху помчав до дружини брата. Влетівши в хату, впав на коліна. Зі сльозами на очах вичавив:
— Я твого чоловіка... вбив.
Молода жінка так і сіла.
— Як???
— Я... не хотів. Це випадково. Куницю вигонили з горища, а тут...
...Григорія судили. Його дії суд кваліфікував за статтею 119 частиною 1 КК України, як вбивство, вчинене з необережності. Однак, враховуючи обставини справи, та те, що підсудний вперше притягується до кримінальної відповідальності, у скоєному щиро кається, має позитивну характеристику, проживає разом зі старими батьками, а також, враховуючи думку дружини загиблого, котра просила не позбавляти волі Григорія, аби той опікувався її малолітніми дітьми, суд звільнив останнього від відбування покарання і призначив йому умовний строк — 1 рік і 6 місяців.
Ось так закінчилося «полювання» сільських чоловіків, підігрітих спиртним. Якби не оковита, мабуть, такого б не трапилося. Хоча, хтозна... Але для інших подібні «розваги» мають стати застереженням: вогнепальна зброя — не іграшка. Вона інколи і сама стріляє. Тож, поводитися з нею потрібно обережно.