ОБ’ЄКТ УВАГИ — ПЕНСІОНЕРКИ

18-річний Андрій займався продажем одягу на ринку. Мав таку-сяку копійчину, проте йому забажалося більшого. Одного дня в центрі міста, зустрів свого приятеля. Запропонував йому обікрасти пенсіонерку, самотню жінку, котра проживала на «Дружбі». Останній погодився.
Серед білого дня крадії прибули в даний район. Знайшли потрібний будинок. Його господиня була саме у дворі.
Андрій помахом руки підкликав її до хвіртки.
— Добрий день, тітонько! — чемно привітався зловмисник, аби не викликати до себе підозри. Відтак запропонував. — Купіть ось цю дублянку. Недорого. Гроші мені треба.
Стара жінка звела плечі:
— А навіщо, сину, вона мені? Що з нею робитиму?
— Нова ж дублянка! Родичам буде.
— Ой,— махнула та рукою. — Які родичі. Походіть по інших дворах. Може, хто і купить.
— Ви подивіться, яке хутро! — Андрій відволікав стареньку, косуючи оком на вхідні двері, за якими вже «хазяйнував» його приятель.
Пенсіонерка мимоволі також подивилася вбік хати і побачила, як з неї вибіг невідомий хлопець і кинувся в садок. Відчуваючи щось недобре, господарка поспішила до оселі. Зазирнула до схованки, де зберігала близько двох тисяч гривень на смерть, і обімліла — грошей там не було. Галасуючи, кинулася на- двір, але за молодиками уже і слід прохолов.
Злочинці, ощасливлені таким результатом, вирішили на цьому не спинятися.
— Я знаю ще одну бабку, — через два тижня сказав Андрій приятелеві.
Той поцікавився:
— Сама живе?
— Сама.
— Де?
— За переїздом.
— Ти і там усе винюхав?
— Навіть недавно був у неї в дворі.
— Чого?
— Воду пив.
— Зрозуміло. Але це погано.
— Чому?
— Може впізнати.
— Ну й що з того? — загигикав Андрій. — Вона що — словесний портрет мій складе? Вона ж напівсліпа.
— Це друге діло...
... Було близько шостої по обіді. Баба Гафія дивилася телевізор. Поряд, на підлозі, лежав її невеликий старий собака.
Почувши чиїсь кроки надворі, пес підвівся і підійшов до дверей. Баба Гафія — за ним. Вийшовши з веранди, стара жінка побачила хлопця, того самого, котрий нещодавно просив у неї попити води. Ще тоді він чимось її насторожив.
— Що таке? — коротко спитала в нього.
— Та ось поговорить хотів, — відказав Андрій і ступив на сходинки.
Баба Гафія злякалася. Спробувала зачинити двері. Але зловмисник схопив за ручку і не дав цього зробити. Андрій увійшов до веранди, а потім заштовхав стареньку на кухню.
— Давай гроші! — без будь-яких передмов наказав бузувір.
— Немає в мене грошей,— з острахом прошепотіла бабуся і хотіла вибігти з будинку.
Та злочинець обхопив пенсіонерку руками і затягнув назад до кухні. Тут таки ж ударив її по нозі носком черевика. Жінка впала на підлогу. Почала кричати.
— Стули пельку! — молодик закрив рукою рот господарці оселі. — Мовчи, а то вб’ю! Давай гроші!
— У хаті їх немає,— сказала баба Гафія.
Андрій нахилився над нею.
— А де вони?
— У сусідки держу.
Недолюдок узяв зі столу кухонний ніж. Направив лезо в бік старої.
— Не віддаси гроші, — просичав він,— заріжу! Поняла?
Нещасна нервово затрясла головою. Запинаючись, проказала:
— Грошей і справді вдома немає. Сусідці їх віддаю. Вона мені продукти купує і одяг. Не вбивай мене.
Такого проколу Андрій не чекав. Не знав: вірити старій чи ні.
— Сиди тихо і не рипайся! А то... — зловмисник грізно помахав ножем. А відтак почав ритися в речах, меблях. Зі злістю все перекидав і перевертав. Нічого не знайшовши, схопив бабусю за грудки і, силоміць її підвівши, наказав: — Виходь на вулицю.
— Нащо? — з острахом спитала баба Гафія.
— Виходь! — зикнув Андрій і почав штовхати господарку оселі до веранди. Надворі з погрозою мовив: — Про це — нікому жодного слова. Зараз підеш до сусідки і забереш у неї свої гроші. Скажеш, що тобі вони для чогось потрібні. Поняла?
Баба Гафія кивнула.
Злочинець продовжував:
— Гроші покладеш он під ту цеглину, що під забором.
— Добре, добре.
— І ще раз попереджаю: комусь розповіси про мене, — вб’ю! А гроші заберу завтра.
Андрій пішов. Забрав свого приятеля, котрий сидів на «стрьомі». Потім вони пішли в напрямку Случі. Ніж утопили в річці.
Баба Гафія, придибулявши до сусідки, все ж розказала, що з нею трапилося. Разом і викликали міліцію.
Андрія затримали. Свого спільника він не видав. За свої дії 18-річний звягельчанин отримав п’ять років позбавлення волі з конфіскацією всього особистого майна.
Микола МАРУСЯК, підготовлено за матеріалами Новоград-Волинського міськрайсуду