У Новограді не лишилося жодного батька і матері, які не знають, що о 23 годині їх неповнолітнє дитя має бути вже дома. Рішення про обмеження перебування дітей до 16 років без батьків у місті міська влада прийняла 30 квітня цього року. І його зразу ж охрестили комендантським часом. Чи змінилася ситуація за 2 місяці?
МІЛІЦІЯ. І ТРОХИ СТАТИСТИКИ
У міліції — тиша і спокій. Це з 23 до 2 години ночі тут прохідний двір — привозять дітей, потім за ними приїжджають батьки, складаються протоколи. Без скандалів не обходиться. Одна мама навіть на звинувачення, що її п’ятикласник напідпитку гуляє містом, ще й заявила: «А я єму разрєшаю». З травня по липень сюди було доставлено 87 підлітків, які після 23 години ще гуляли вулицями міста, а то й розпивали пляшечку по кущах. І складено 78 протоколів.
Олександр Володимирович Вовченко, начальник сектору кримінальної міліції у справах дітей, — молодий, симпатичний, та в кабінет заходить похмурий і втомлений. Цікавлюся:
— Що ж це ви, Олександре Володимировичу, такий сумний?
Вовченко О.В.: — Що-що, працюємо без вихідних і допізна, та ще й місячний звіт на носі.
— То як ви оцінюєте результати рейдів?
Вовченко О.В.: — Майже вдвічі зменшилось малолітніх і підлітків у місцях відпочинку.
— Як діти поводяться під час затримання і у відділку?
Вовченко О.В.: — По-різному. Зазвичай, звинувачують міліцію. На допитах брешуть і вигадують імена, вік. Лише додзвонившись до батьків, дізнаємося правду. Або кажуть: «А що ви мені зробите?».
А й справді, — нічого, бо до 16 років усю відповідальність за вчинки дітей несуть їх батьки.
І буває, що батьки або не цікавляться своїм чадом, або, що частіше трапляється, не мають на нього ніякого впливу. До того ж, дехто вважає, що це рішення порушує права дитини.
Поспілкувавшись з органами влади і службою в справах дітей, стає зрозумілим, — все, що можна приписати сюди, так це, навпаки, — захист дітей від невиконання батьками своїх обов’язків.
Заступник міського голови з питань гуманітарної сфери Валентина Степанівна Титяневич: «Абсолютно це не обмеження. Як відомо, Україна на 1 місці по злочинах, скоєних у стані алкогольного сп’яніння. У зв’язку з цим рішення було прийняте з метою захисту прав дитини.
Друга сторона медалі. Ми моніторили ситуацію, багато спілкувалися з батьками шляхом анкетування. І сьогодні частина батьків має проблеми виховного характеру з дітьми в підлітковому віці. А частина батьків взагалі не є авторитетом для своїх дітей у плані заборони перебування в тих чи інших місцях. Часто «тусовка» швидше дитину залучить до себе, ніж та мама або тато.
Воно, з одного боку, допомога батькам у вихованні неконтрольованих, неслухняних підлітів, а з іншого — убезпечення самих дітей від кримінального середовища.
Але, на щастя, переважна більшість дітей виховується в сім’ях, де є свої традиції, є свої закони, є своя мораль, де є дисциплінарні обмеження для дітей, і діти не вважають для себе це обтяжливим, бо так у родині заведено».
23:00
Комендантська година для неповнолітніх от-от мала початися, на годиннику — 22.40. Парк жив своїм звичайним життям. Скрізь по лавках кучкувалися компанії: хтось пив пиво, хтось просто спілкувався, виписуючи на доріжках лусками зернят: «Добрий ранок! Двірники!», хто еротично цілувався, заразом проходячи шкільну програму анатомії на практиці. Доросліші зайняли законні місця на лавочках зі столиками і демонстрували своїм вже сонним дітям — скільки мама з татом може випити; хлопці скакали на одноколісних велосипедах навколо фонтану і звичайно ж гриміла музика з «Літнього».
Забемкало 23-ю. І мій рейд-перевірка виконання батьками і дітьми рішення міської ради почався.
Біля входу на «Літній» стоять «бувалі» — Тимур (15 років) і його команда: Серьога, (16), Міша, (17), Дімос, (16).
— Хлопці, як ви ставитеся до заборони підліткам гуляти після 23-ї без батьків?
Серьога: — До 11 — це вже слішком, ну, хотя би, до 12.
Тимур:— А я так думаю: мати-батько розрішає, то дитя може гулять.
— А якщо діти неконтрольовані: п’ють, б’ються...
Тимур:— Це вже забота радителей, а не забота міліції і нашего уряду.
— Вас ловили міліціонери?
Серьога:— Подивились, што 16 і відпускають. У нас документи.
Тимур: — Меня два раза. А сегодня я со старшими, тут мой дядя есть, ему 19 лет.
— А як ставилася міліція до вас?
Тимур: — Нічого. Вивелі с «лєтнєго», как уголовніка. Я говоріл, что 16 — не слушали. Грозілісь, што будут біть. Прівезлі в отдельную комнату. Говорілі, что составят протокол, а обдурювалі, не составілі. Говорілі, что штраф 250 грівен — обдурювалі, а штаф от 7 до 24 грн. максимум. А єслі снова попадаєшся, сума подваєвається. І всьо! Говорілі, что на суд визовут. Нє визивалі. Втіралі: «Ещё раз попадьоте»... я просто второй раз попадался. Пєрвий, правда, што я куріл возлє школи, а второй — за ету фігню.
— Хто забирав з відділення?
Тимур: — Мама. Покрічала трохи, посідєл дома пару дней.
— І ти будеш далі ходити?
Тимур: — Конєшно, буду, чего мне тєрятся.
— Значить, мамине слово для тебе не закон?
Тимур: — Почєму нє закон? Посидів пару днєй. Та й дальше.
Серьога: — Понімаєте, родітелі разрешают. Они беспокоятся, но разрешают. Ви поставьте себя на наше место.
— А ви знаєте, коли має прийти міліція?
Серьога: — Конечно. В часов 11, уже есть. І перед закритієм.
Міша (на футболці напис: «береги воду — пей пиво»): — Они в 8 вибєгают с нор (ги-ги!!!) што-то севодня не відно. Должни прийти.
— Міліціонери обходились з вами грубо?
Серьога: — По шеє раз далі.
— А-а! Ну, це на користь, а щось серйозніше траплялося?
Серьога: — Друзья расказивалі, што ставят под почки книжку и б’ют туда, что би следов не осталось.
— Хлопці, мені потрібен «екземпляр» напідпитку до 16 років.
Тимур і його команда: — Ха-ха. Ру-у-у-у-у-у-уся.
Підпливає Руся, 14 років. Гладенький, кругленький, в джинсах, чорному светрі і бейсі. На обличчі «інтелектуальна» посмішка, в голосі «блатний» відтіночок.
Наступну розмову бажано серйозно не сприймати і близько до серця не брати:
— Руся, як ти оцінюєш рішення про обмеження перебування підлітків після 23 на вулиці?
Руся: — Це не правильно.
— А чому?
Руся: — Бо мусора дибіли.
— Як би ти переробив це рішення?
Руся: — Та не нада гулять.
— Тобто, ти згоден — треба вдома бути?
Руся: — Нє-єт, треба гулять. Ха-ха
— І що ти сьогодні пив?
Руся: — Я нічого не пив, я їв трамадол. Га-га (пожартував).
— Міліція забирала?
Руся: — Да.
— А хто забирав додому, мама?
Руся: — Нє, не мама, брат.
— Що брат сказав?
Руся: — Сказав: «Ідіть ви нафіг». Хе-хе
— В міліції повчальну роботу проводили?
Руся: — Да, щось таке базарили.
— А мама знає, що тебе забирали у відділення?
Руся: — Да, і нормально, разрєшає гулять.
— А чим ти захоплюєшся?
Руся: — Колись борьбою. Всякім отакім во.
— Чому ж кинув?
Руся: — Вес не позволяет. Хе-хе. Це все пиво (демонструє свій розмір живота). Всьо, ідіть он беріть у дєвок.
Напроти входу в літній сидить компанія: дві симпатичні дівчини, з виду — років 16-17, і два хлопці вже старші. Познайомимося. Юля (15 років), — в очах блищать градуси, та сама «і»-характерна посмішка; Таня, говорить впевнено, як на свої 15 і на пізній час; Віталик, 21 і Давид (вік — історія замовчує).
— Дівчата, як ви ставитеся до так званого комендантського часу, під який ви якраз підпадаєте?
Таня: — Отрєцательно. Сделалі галімо, бо цей Боровець, як молодий був, йому теж хотілося погуляти, я не знаю, пускали його чи нє. Але сьогодні всі хочуть погуляти. Що ті 11 годин? Считайте, в 7 часов виходити — свєтло, начало 9 — тільки темніє, в 9 тільки починають всі виходити. І що там ті 2 години.
— Вас міліція зупиняла?
Таня: — Зупиняли, і не раз. Питали скільки років. Правду кажу — 15. Ведуть у міліцію. Оформляють протокол. Записують всі дані. Викликають батьків.
— Як мама відреагувала?
Таня: — В міліції сказала: «Вона своє дома получить». А дома покричала, канешно: «Щоб більше такого не було».
— Є в тебе альтернатива «літньому», щоб ще десь погуляти?
Таня: — «Сафарі», «Марсель», «Бамболіно». А, чесно кажучи, і немає куди піти більше.
Тут нас перервав сусід із більшим життєвим досвідом, Віталік, і зав’язалася справжня дискусія: — Каждий хоче бути взрослим. Якщо мер хоче, щоб народ молодий отдихав по повній програмі і в свій час, він має створювати умови. А те, що ущімлює міліцією, — це не вихід. Молодьож ще больше обозляється на міліцію.
Таня, пожвавішавши: — Конешно, ця молодьож больше буде так делать, бо забороняють.
Віталік: — С одной сторони — правільно, а с другой — хрєново. Я скажу так: до 15 лет вам нечего делать в городе. В 14-15 іде развітіє...
Таня: — А вспомні, Віталік, себя в 15...
Дискусія тривала ще дуже довго. За весь цей час лише один раз повз нас стрімко пройшли два міліціонери, нікуди не зазирнувши, нікого не зачепивши. Не прийшли вони і на закінчення дискотеки, як пророкували Тимур і його команда. Але і підлітків того вечора було зовсім мало — можливо, неділя, зазвичай — більше. О першій, коли дограв останній «мєдляк», як за наказом, вимкнулося світло по всьому місту. І молодь розходилася в повній темряві, перегукуючись один з одним.
Подумалося: «Нехай процвітає «Індекс-банк», цілодобовий кіоск біля торгового дому, заправка «WOG»!!! Бо лише вони на шляху додому слугували світлом у темному тунелі, не давали спіткнутися об битий-перебитий новоградський асфальт і не розбити собі голову.
По дорозі додому тему продовжила з друзями.
Катя, 19 років: «Якби ж у місті молоді була якась альтернатива, де розважитися. Це рішення — не вихід із ситуації. Я, наприклад, ходила, аби виключно потанцювати, але таких одиниці, то чому через більшість мають страждати ті, які переслідують інші цілі. Це впадання в крайнощі. Організуйте щось інше, більш зайнятливе».
Ми все життя звикли, що нам усе пропонують і нам дають. Неважливо — хороше чи погане ми отримуємо — все одно нарікаємо, критикуємо. Дивна річ, всі знають, що це не так і як це має бути насправді, але ніхто не рухне мізинцем, аби змінити щось. Зручніше ж нарікати на владу з дурними законами; на міліцію, яка завжди десь, але не там, де треба; на батьків, які не знають, як виховати достойну дитину; на неконтрольованих дітей, яких не можемо зацікавити нічим корисним. Та це просто прикрита невдоволеністю лінь. От і живемо, як отара безініціативних овець. І тільки розводимо руки, мов тут вже нічого не поробиш.
Отож, небайдужі! Всі, у кого є нехай навіть дурнуваті ідеї, особливо молодь! Я приймаю будь-які пропозиції, що можна в місті зробити, організувати, аби провести свій вільний час цікаво.
Адже держава — це ж ми, і ми живемо в нашому місті. То хто ж за нас повинен зробити життя кращим.