www.zvyagel.com.ua








Сайт СШ №7 г.Новограда-Волынского
free counters
Яндекс.Метрика
МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов
Украина онлайн


Полкан і Фоман

31 Грудня 2020 | Оприлюднив: | 6 просмотров
0 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 5 (0 оценок, в среднем: 0,00 из 5)
Для того щоб оцінити запис, ви повинні бути зареєстрованим користувачем сайту.
Loading...

Фоман зійшов східцями ганку й стежкою затупотів чоботями до сараю.
Бачачи миску в руках свого господаря, Полкан бадьоро замотиляв хвостом.
Проте, Фоман мав до пса претензії:
— Ну що, ледарю, куняєш? А в садку яблуню обтрусили. Спав? Ану, гавкни! Гав, кажу!
— Г-гав.
— Не чую!
— Гав! Гав! Гав!
— Отак! А тепер лежати! Сидіти! Встати! Лежати!..
— Та досить уже, — заблагав Полкан. — Старий уже я.
— Старий він… — буркнув Фоман.
— Хоч би відпустив побігати, — пробурмотів пес. — А то сиджу, як потурнак.
— Не заслужив! На ось маслака.
— Хоч би м’яса на плівку на ньому було.
— Радій і цьому!
— Ну-ну…

* * *

Полкан зійшов східцями ганку і на задніх лапах почалапав до сараю. У передніх лапах він ніс миску з кісткою.
Фоман біля буди стояв на чотирьох кінцівках, і в його очах світилася радість.
Однак Полкан одразу зіпсував йому настрій:
— Ану, гавкни!
— Що? — не одразу зрозумів Фоман.
— Гав, кажу!
— Гав.
— Не чую!
— Гав! Гав! Гав!
— Ото ж бо й воно! Ану лежати! Сидіти! Встати! Лежати! Сидіти! Встати! Лежати! Встати!..
— Полкане…
— Що, лобуре?
— Не знущайся так, га. Хоч би відпустив побігати. А то сиджу, як…
— Не заслужив!
— Та чого ж?
— Лопата отут біля стінки стояла. Поряд з тобою стояла! Де вона?
— Не знаю.
— А хто знає?! Ти для чого тут у дворі? Гаразд, розберемося. На он кістку.
— Хоч би м’яса на ній трохи було.
— Можу і взагалі нічого не дати!
— Кидай уже, скнаро!
— Мовчати! У буду! З буди! У буду! З буди! У буду!..
— Полкане, — знеможено занив Фоман, — май совість.
— А в тебе її багато було до мене? За двором дивися! А я до кралечки своєї навідаюся.
— Хоч би мені яку привів… Хоч поганеньку.
— Заслужити треба!
— «Заслужити»…
— У буду!
Фоман шугнув у свою конуру. Він із апетитом згриз кістку, а відтак вибрався з буди. За парканом побачив сусіда, котрий також сидів на ланцюгу. І така туга взяла Фомана, що він тоскно-тоскно завив.
— Чого суму наганяєш? — з-за паркана спитав сусід, тарабанячи ланцюгом.
— І ти, Василане, сидиш на прив’язі?
— Сиджу, Фомане. Се ля ві.
— Давно сидиш?
— Та давно.
— А в мене таке враження, ніби я раніше в буді не сидів.
— А де ж, Фомане?
— У хаті жив. На ліжку спав. І Марічка в мене була. З того боку, куди я кладку прокладав.
— Таке вигадаєш.
— А чого, може, у попередньому житті і було…
— Може.
— Ех-хе-хеее-е… Поклигаю, Василане, у буду, в обійми Морфея.
— Давай, Фомане. Піду і я посплю.

* * *

Ранок був сонячний. Теплий. Надворі цвірінькали горобці. Біля сараю брязкотів ланцюгом Полкан.
Аж тут з хати кулею вилетів Фоман. Сяє від щастя.
Біжить до сараю і репетує на ходу:
— Полкане! Полканчику! Це ти?! Значить, я рачки тут не лазив! Виходить, то був сон! Сон! Ура!
— Може, сон.
Фоману вмить заціпило. Він вирячився на Полкана:
— Це ти сказав?
— Гав! Гав!
— Що ж це було?
— Мабуть, «енлео».
Фомана знову нервово пересмикнуло.
Але Полкан уже лежав у буді.
— Може, сусід? — уголос мовив Фоман і зазирнув за сарай. Василана у дворі не було. На ланцюгу бігав його Тузик.
Та після того Фоман, про всяк випадок, підійшов до Полкана. Ласкаво сказав йому:
— Зараз я тобі, Полкане, кістку хорошу принесу. Із м’ясом! Я швидко!
— І ще чашечку кави!
— Га?! Ні звуку!
— Гав! Гав! Гав!
— Ото ж бо…

Микола МАРУСЯК

Вы должны войти что бы писать комментарии.

Позначки:, , , ,