Відомий бізнесмен, який заявив про свій намір балотуватися в президенти України, розповів про те, що думає про кризу в країні, про перспективи її розвитку та про своє політичне кредо.
— Сергію Леонідовичу, після роботи в уряді віце-прем’єр-міністром з питань економіки і главою Нацбанку, ви на п’ять років випали з великої політики. Це був свідомий вибір? Чому раптом «прокинулися» у 2009-му?
— Прокинувся — це сильно сказано. Ні, не дрімав я всі ці роки. Активно розвивав і вибудовував свій бізнес. Я сформував могутню команду. І з багатьох показників — ми лідери у своїх галузях. Я пішов з політики, коли зрозумів, що почалися процеси зовсім не політичні. А прокинувся, як ви кажете, тому, що зрозумів — треба змінювати систему. П’ять років пішло на сварки та буцання. Ми ці роки практично втратили. А тепер в Україні криза політична наклалася на кризу економічну. І коли керівники інших країн вживають серйозних антикризових заходів, наші політики поводяться мляво і непрофесійно — або сподіваються на чудо, або не знають, що треба робити.
— Ви знаєте?
— Я точно знаю, що треба робити в умовах кризи. І знаю, як зробити Україну сильною. Розповів про це у своїй книзі «Україна: Проект розвитку». Головне моє переконання — нам потрібна сильна влада. Сильна, ефективна влада, якої ми зараз не маємо.
— Ви вірите, що це можливо?
— Я не просто вірю, я знаю, що у нас іншого вибору немає. Інакше знову йтимемо з протягнутою рукою світом і залазитимемо у борги. Віддаватимуть наші діти. Я знаю, яких заходів треба негайно вжити — крок за кроком, детально, щоб вибратися з глухого кута. Але для цього потрібна команда, повноваження й вміння працювати на результат.
— За політичними поглядами ви хто — соціаліст, ліберал, націонал-патріот?
— Мені близьке гасло «Працюємо по-капіталістичному, розподіляємо по-соціалістичному». Люди хочуть справедливого розподілу, хочуть відчувати, що держава про них піклується. Але яка користь від такої справедливості, якщо розподіляти нічого, якщо ми проїдаємо останнє? А що нового створено за останні роки? Яку галузь промисловості модернізовано? Де впровадили нові технології? Іншими словами, якщо не буде ефективної економіки, як можна зміцнити соціальну сферу? Поліпшити життєвий рівень пенсіонерів? Підняти реально, а не номінально зарплати бюджетникам? От і виходить, треба багато й ефективно створювати, щоб потім справедливо розподіляти.
— Про корупцію в Україні не говорить лише ледачий. Ви знаєте, як її викоренити?
— Якби у світі хтось знайшов цей рецепт, то став би лауреатом Нобелівської премії. Навіть у розвинених економіках вона, на жаль, існує. Але не в таких масштабах і потворних проявах, як у нас. У нас вона перетворилася на національне нещастя, на сторукого монстра: рубаєш одну руку — виростає інша. Але відтинати все одно треба. Щоб навіть висувати боялися.
Точно знаю, що перемогти корупцію самими заборонами і тиском зверху не вийде. Вона набагато краще лікується економічними способами. Ніде корупція так вільно не почувається, як в умовах зарегульованої економіки. Уявіть лише — у нас близько сотні різних податкових зборів. Просто рай для вимагань і хабарництва! Для прикладу, у країнах Балтії 35-36 видів податків, по Європі в середньому — теж не більше 40. Тому я — за дерегуляцію економіки. Чим більше свободи і прозорості в економіці — тим менше спокус красти. Це ліберальний підхід, але підкріпити його треба адміністративними заходами і сильною вертикаллю виконавчої влади.
— Чому ми так пізно — лише торік — створили Стабілізаційний фонд? Адже часи й у нас були непогані...
— Так, були дуже хороші ціни на метал, треба було вводити якісь додаткові податки на надприбуток, за умови, що вони підуть не в бюджет, а в стабілізаційний фонд. Ми вчасно про це не подбали. Не лише не подбали, а й, навпаки, проводили популістську політику — щорічно на 20-30% піднімали соціальні виплати, зарплати та пенсії. Я називаю ці заходи популістськими, тому що реально вони погіршили ситуацію. Люди приходять із грошима в магазин, а там або товару потрібного немає, або є, але за непомірними цінами. Торік ми мали 22-процентний ріст цін. Він з’їв усі соціальні виплати. Називається, допомогли людям! Це справжнє обдурювання. Збільшити людям зарплати і пенсії, а насправді зробити їх набагато біднішими через ріст цін. Брехня.
— Російські лідери люблять повторювати, що мають лише двох надійних союзників — армію і флот. А хто в союзниках у України?
— Не армія і не флот. Це точно. Я за нейтральний статус України, щоб ніхто і ніколи не втягував нас у будь-які військові конфлікти. Головним союзником України може бути лише ефективна економіка. Її сьогодні немає. І якщо ми її не забезпечимо, то залишимося не лише без союзника, а й без самої України. От про що сьогодні треба пам’ятати.

ДОСЬЄ «ЗІ»
Сергій Леонідович Тігіпко, 49 років.
Одружений. Виховує чотирьох дітей.
Кандидат економічних наук.
Захоплення: спорт (атлетизм, футбол, теніс, гірські лижі, плавання), читання книг.