Не знаємо, як 27-річний Олександр потрапив до нас з Амура (Росія), але останнім часом він мешкав в одному із сіл Новоград-Волинського району і офіційно був громадянином України.
Цей молодий чоловік ніде не працював, не був одружений і до кримінальної відповідальності ні разу не притягався.
Та ось на початку лютого цього року, після чергової пиятики, Олександру дуже боліла голова. Похмелитися — ні за що. У приятелів — також у кишенях вітер гуляє. Сусіди в борг не дають.
Вирішив молодик їхати до Городниці. Може, кого там зустріне знайомого.
Олександру пощастило, — надибав колег «по нещастю». Ті його похмелили, пригріли, потім ще налили.
День проминув досить швидко. Олександра просили лишитися ночувати, але він категорично відмовився.
— Як ти до села доберешся?
— Якось доберуся. А може я ще повернуся!
— Ну-ну…
Була перша ночі. Олександр плівся безлюдною вулицею. Біля магазину якась невидима сила його примусила загальмувати. Хвильку постоявши, звернув за торгову точку. На землі знайшов уламок жердини, нею розбив скло на віконці з тильного боку магазину. Тією ж ломакою розігнув грати. Потім проник у середину.
Очі розбіглися: з чого починати? Та зрозуміло з чого! З неї, дорогенької! «Житомирської на бруньках»! Взяв п’ять пляшок. Ні, малувато, ще хоч три.
— Тепер досить!
Потім Олександр перекинувся на іншу високоградусну, на «Старий Житомир». Її взяв три пляшки. Просто «Житомир» — десять! Затим амурський хлопець до купи припер пляшку коньяку, пляшку шампанського, пляшку вина, «слабоалкоголки», пару блоків цигарок різних марок. А далі пішло-поїхало (на дурничку ж!): кава, сухарики, цукерки, шоколад для дівчат, газовану воду на похмілля, консерви, оселедці, копчену курку, ковбасу на закуску, масло-лимони до чаю, леза-станки для марафету і, зрештою, прихопивши ще п’ять упаковок прокладок «Молпед» (мабуть, хотів перевірити чи справді у них є крильця?) та кілька презервативів, як гумову броню, «вивантажився» з магазину.
Правоохоронці по гарячих слідах крадія тоді не затримали. А Олександр, відчуваючи безкарність, знову вирішив «почистити» магазин. Але вже у селі Курчиця. І не один, з 22-річною односельчанкою Вандою. Він їй запропонував залізти до магазину, а та одразу й погодилася.
Цього разу Олександр (було це на початку березня) уже заздалегідь прихопив з собою лома та викрутку. До торгової точки проник тим же шляхом, що й попереднього разу.
— Ти будь на вулиці, — наказав Олександр спільниці. — Коли що — подаси сигнал.
— Зрозуміла.
Спочатку Олександр зламав металевий сейф, взявши з нього близько тисячі гривень. А далі, як годиться: горілка, вино, цигарки, запальнички, м’ясо, ковбаси, рибка, цитрусові, печиво-цукерки-шоколадки, ну і морожені варенички…
І цього разу амурського хлопця затримали не вдалося! Замів сліди, гаспид!
А в останній день першого весняного місяця, близько 22 години, Олександр знову стовбичив біля одного із городницьких магазинів. Стояв у затінку довгенько. А коли переконався, що в магазині нікого немає і за ним ніхто «не веде оком», він приступив до справи. А діяв уже зухвало. Ломом зірвав висячий замок із вхідних дверей. Пошкодив і врізний замок. Потім зірвав замок із грат.
Однак хлопака дещо тіпало. Тому, мабуть, і почав з горілки «Білочка». Спочатку напихав у сумки те, що брав і в попередніх магазинах. Потім до асортименту товарів додалися новіші: згущене молоко, майонез, плавлений сир, морожені пельмені, олія, сік, гірчичка до м’яса, макарони. На кінець, сунувши в кишеню пачку печива «Качині історії» й увіпхнувши до рота жуйку «Хуба-Буба», Олександр заходився тягати пакунки до дверей.
Від радості, що знову вдалося вийти сухим із води, Олександр розщедрився: краденим поділився зі знайомими та приятелями. На цьому й погорів.
Затримали і Ванду.
— Я не хотіла… Щось найшло… Це він винуватий... Він.., — зі сльозами на очах запиналася молода жінка. — Простіть мене. Я більше не буду. Я зараз влаштовуюся на роботу.
Ванду простили, певна річ, зваживши на всі обставини злочину. Вона отримала два роки умовно. А ось Олександра засудили на три роки і чотири місяці позбавлення волі.