Конфліктом у взаємовідносинах «лікар-пацієнт» нині рідко кого здивуєш. Загальнонаціональні ЗМІ останнім часом саме на цій темі регулярно будують свої топ-новини, розкручуючи кожен проблемний інцидент у всіх подробицях. Та, власне, воно й не дивно, бо серед більшості українців у всіх негараздах зі здоров’ям прийнято винити галузь медицини в цілому, й конкретних медиків поодинці.
Ось і до редакції «Звягель-Інформу» надійшов лист, де на трьох сторінках невдоволена сім’я розповідає про свої претензії щодо лікування їхньої дворічної дитини. Лист перенасичений відвертими звинуваченням на адресу лікарів дитячого інфекційного відділення, закидами у не професійному ставленні до роботи, невмінні поставити точний діагноз тощо. А мова йшла про підозру на менінгіт, що є, як відомо, серйозним захворюванням із можливими важкими ускладненнями... Натомість, пишуть далі у листі, коли хвору дитину відправили до обласної лікарні (у Станишівку), там її швидко вилікували — без надмірних фінансових затрат і зайвих нервів.
Звісно, що таке звернення читачів потребувало коментарів від керівництва Новоград-Волинського міськрайонного територіального медичного об’єднання. Ми звернулися до головного лікаря Василя Бориса.
Перше і головне, на чому наполягають у лікарні, — діагноз дитині був поставлений правильно, а медична допомога надавалася згідно з протоколом. А той факт, що в обласній лікарні дитина швидко одужала, за словами наших медиків, пояснюється дуже просто — у Новоград-Волинському міськрай ТМО, де хвора дитина пробула тиждень, вона вже отримала необхідний курс лікування і захворювання пішло на спад. Усе це головний лікар підтверджує виписками з історії хвороби. При цьому постійно наголошує, що в дитячому інфекційному відділенні працюють професіонали. «Якщо вже намовляти на цих лікарів, то в нас скоро взагалі не буде кому лікувати», — каже Василь Борис.
У свою чергу лікарі додають, що родичі дитини дозволяли собі неадекватну поведінку по відношенню до медперсоналу. А коли справа дійшла до підтвердження діагнозу, що в даному випадку можна було зробити лише шляхом пункції, дозволу на таку маніпуляцію не дали. При цьому бабуся дитини постійно наполягала, щоб хворого хлопчика відвезли в обласну лікарню. І хоча, як запевняє завідуюча інфекційним відділенням Людмила Кордон, нагальних підстав для цього не було, довелося згодитися. До слова, місцеві медики мають ще один аргумент: консультант із обласної клініки підтвердив лікувальний курс, призначений у Новограді.
У підсумку, на щастя, все скінчилося нормально для дитини — вона одужала. Але в міськрай ТМО тепер ніяк не можуть заспокоїтися, шукаючи для себе відповіді на питання: «Чому деякі пацієнти бачать у лікарях ворогів?».
— Звинувачують нас у тому, що багато грошей витратили на лікування. Але хіба ми, лікарі, винні, що ціни на медикаменти зросли в декілька разів? — емоційно пояснює Василь Борис. — Взагалі останнім часом почастішали випадки, коли на нас погрожують викликати «Критичну точку» (передача на одному із загальнонаціональних телеканалів, що висвітлює конфліктні ситуації, — прим. автора). Та скоро вся галузь медицини стане критичною точкою! Діти медпрацівників, бачачи, яку зарплатню отримують їхні батьки, та в яких умовах доводиться працювати, не йдуть вчитися на медика. А це прямий шлях до того, що років через десять-двадцять в Україні не залишиться дійсно фахівців галузі медицини. На нас можна в газету що завгодно написати, об нас можна «ноги витерти»... А скільки людей витягли «з того світу» — так ніхто подяки не напише, тільки скарги, — обурюється головний лікар.
— Це взагалі нонсенс у нашій державі, коли навчання на медика — платне. При вступі до ВУЗу має бути конкурс атестатів, а не конкурс гаманців. Зараз усі говорять, що ситуація в бюджетній сфері — гірше нікуди. Але я вас запевняю: з-поміж усього в медицині — найгірша. Це — і рівень зарплат, що за такі гроші вже не всякий сторож працювати захоче, і відсутність коштів на закупівлю необхідної кількості медпрепаратів, і нестача грошей на ремонт приміщень. Багато чого можна додати до цього списку. Держава відвернулася від галузі медицини, але ми навіть у таких умовах працюємо, — підсумовує головний лікар міськрай ТМО Василь Борис.

На чиєму боці в цій локальній (описаній у листі) ситуації правда — кожен із читачів, як потенційний пацієнт лікарні, може сам для себе пошукати відповідь, пригадавши свої походи до медиків. Але вже не вперше історії з листів розворушують цілий клубок наболілих проблем, корені більшості з яких слід шукати на державному рівні.