Вже традиційно, протягом кількох останніх років, грузинська делегація з міста Сурамі приїздить у Новоград-Волинський на міжнародне свято «Лесині джерела», а новоград-волинці восени з відповідним візитом їдуть в Грузію на свято «Лесяоба». Враженнями від цієї поїздки з нами поділився заступник міського голови С.Ю.КОЛОТОВ:
— Місто Новоград-Волинський підтримує дружні зв’язки з рядом міст ближнього і дальнього зарубіжжя. Серед них — грузинське місто Сурамі, де свого часу проживала і померла Леся Українка. Щороку ці братні зв’язки підтримуються і стають міцнішими. Не став вийнятком і цей рік, коли грузини приїздили до Звягеля на «Лесині джерела», а на початку листопада наша делегація вирушила у місто Сурамі.
— Сергію Юрійовичу, якими були перші враження від цієї поїздки?
— Перше враження — це аеропорт. Адже летіли літаком, і була можливість порівняти аеропорти в Борисполі і Тбілісі. Скажу чесно, різниця разюча. І вона, на жаль, не на нашу користь. Головний аеропорт України — Бориспіль — це вже просто вчорашній день. Тож не дивно, що так гостро ставиться питання розбудови відповідної інфраструктури в Україні. А у Тбілісі — все нове, обладнане за сучасними технологіями. І аеропорт там більший, хоч рейсів з цієї невеличкої країни у десятки разів менше, ніж з Києва.
— Хто зустрічав вас у Грузії?
— У Тбіліському аеропорту нас зустрів колишній мер Сурамі Таріел Шалвович Гоголадзе. В Сурамі ми приїхали пізно ввечері і поселили нас у красивому приватному готелі — трьохповерховій віллі зі всіма зручностями і красивим сучасним дизайном.
Вражає гостинність грузинів. Це стосується не лише їх традиційного щедрого національного застілля, а й, навіть, випадкових знайомств і зустрічей. Де б ми не були — на базарі, у магазинах, на екскурсіях — всюди, де дізнавалися, що ми з України, до нас ставилися особливо люб’язно і доброзичливо. Із спілкування стало зрозуміло, що грузини надзвичайно шанобливо ставляться до України.
Наступний ранок почався з офіційного прийому у мерії міста Хашурі (чотири кілометри від Сурамі, районний центр). На цьому прийомі були присутні депутат грузинського парламенту, посол України в Грузії, представники інтелігенції. Голова адміністрації Хашурі щиро привітав нашу делегацію і передав найкращі вітання від своїх земляків.
Ми відвідали музей Лесі Українки в Сурамі та школу імені Лесі Українки. Це грузинська школа, яка носить ім’я нашої славетної землячки. Діти співали українські пісні, декламували вірші. Це було дуже приємно почути і з боку українців лунали захоплені вигуки та гучні овації.
— Чи знають грузини так само, як і раніше, російську мову? І чи не важко було дітворі говорити українською?
— Ті, хто виріс за часів Радянського Союзу, російську ще добре знають, пам’ятають і без проблем спілкуються нею. А от молодь — вже не так. Більш популярна англійська. Що ж до української, то грузини говорили, що для них вона дещо легша за російську, бо між нашими двома мовами чимало спільного в плані вимови.
Тоді ж ми поклали квіти до пам’ятника Лесі Українки в Сурамі. До речі, хочу зауважити, що «Лесяоба» — досить багатолюдне свято, і на нього сходяться майже всі жителі цього невеличкого містечка. Свято завершилося урочистим концертом у місцевому Палаці культури. Зазвичай такий концерт проводиться на центральній площі міста, але того дня йшов дощ і заходи перенесли у приміщення. Концерт всім дуже сподобався: лунали українські та грузинські пісні, виконувалися запальні танці. Свято було витримано в національному стилі, і ми зауважили, що в концерті бере участь дуже багато молоді. Взагалі ж всі грузини — великі патріоти свого краю. Вони свято бережуть культуру і звичаї свого народу.
Всі дні нашого перебування в Грузії були насичені різними цікавими заходами. Ми побачили знамениті на весь світ курорти Боржомі та Бакуріані (відомий зимовий гірно-лижний курорт). Побували у місті Горі, де відвідали музей Сталіна.
— Цікаво, а як нині ставляться грузини до колишнього «вождя народів» — цієї неоднозначної історичної постаті?
— До Сталіна в Грузії ставляться дуже толерантно, бо все ж таки — неабияка історична особистість. Говорять: так, були «перекоси», але не можна не пам’ятати того, що ця людина відіграла свою роль в історії. У місті досі на центральній площі перед приміщенням обласної державної адміністрації стоїть пам’ятник Сталіну. Сам музей — це величезна будівля, зведена ще за радянських часів з притаманними тій епосі розмахом та помпезністю.
У Кутаїсі ми побачили печери з дивовижними сталагмітами, вік яких за оцінкою вчених становить мільйони років, а на одному з камінних плато досі чітко видно сліди доісторичних динозаврів. Досить цікаво те, що і навколишній ліс нагадує певним чином доісторичний. Грузія вважається православною країною, і тут шанобливо ставляться до культових споруд. До речі, тут їх дуже багато. Незабутні враження залишили відвідини древніх грузинських монастирів, з особливою архітектурою та прикрасами, вік яких сотні і тисячі років. До речі, вони і досі діючі, і їх активно відвідують чимало людей. Зазвичай, такі культові споруди розміщуються на високих місцях, з яких відкривається вражаючі своєю красою краєвиди.
Побували ми у багатьох інших грузинських містах. Нас здивувало те, що освітлення вулиць в містах увімкнене цілу ніч. Обовязково підсвітлюються державні, культурні, історичні, культові споруди. Це викликає неповторні враження. Щоправда є деякі проблеми з прибиранням сміття, особливо по берегам річок і на узбіччях доріг.
— Сергію Юрійовичу, часто доводиться чути, що нині в Грузії спостерігається фінансова скрута, багато безробітних. Чи можете ви якось підтвердити або заперечити це на прикладі нещодавньої поїздки?
— Чесно кажучи, я не помітив, що грузини живуть, скажімо, бідніше за більшість українців. І не відчув, що в цій країні складне фінансове становище. Тут ситуація така, як і всюди: є бідніші, і є багатші. Одне незаперечно — Україну тут дуже поважають і, побувавши в багатьох європейських країнах, я можу сказати, що найбільше симпатій до нашої держави помітив саме у Грузії.