Науковці довели, що вода — джерело всього живого на Землі. Тож, ні в кого тепер не викликає сумніву той факт, що від якості питної води напряму залежить здоров’я людей. Відтак, виникає питання: яку воду ми, новоград-волинці, п’ємо?
Частина громади на харчові потреби бере воду з колодязів, бюветів чи природних джерел. Поряд із цим, основним постачальником води для більшості населення міста залишається мережа централізованого водопостачання. Себто — водоканал.
Щоб перевірити, що нам пропонує для споживання це підприємство, «Звягель-Інформ» звернувся по допомогу до місцевої санстанції. Ми принесли санітарним лікарям три проби води, набрані в різних частинах міста, як кажуть, просто з-під крану.
Одразу відзначимо, що надмірної концентрації важких металів, інших небезпечних сполук водопровідна вода, як і слід було очікувати, не містить. Приміром, нітрати коливаються в межах 1,2-1,8 мг/дм. куб. при нормі — 45. Хлориди — в діапазоні 40-42 мг/дм. куб. при допустимих значеннях 350. Залізо — 0,17-0,2 мг/дм. куб. при нормі 0,3.
Так само не виявлено у воді перевищень вмісту сульфатів, аміаку, нітритів, залишкового алюмінію тощо. Запах, присмак і кислотність (так званий РН) — теж у межах допустимих значень.
Проте є такий показник, що все ж викликав занепокоєння. Це – мутність води. (Мутність — концентрація твердих зважених частинок у воді, одиниця виміру — мг./дм. куб.) Власне, що й спонукало в першу чергу до такого дослідження, — так це постійний осад, що залишається після водопровідної води у побутових ємностях. Можна не сумніватися, що цей осад не пройшов повз увагу новоград-волинців — тих, хто має звичку про всяк випадок тримати вдома запаси води.
Так от, дві із трьох проб дали результат 1,45 при нормі 1,5. Що — фактично на межі. Але, цікаво, на межі, котра вже фактично застаріла. Як пояснили у санстанції, нині існуючий держстандарт (так званий, ГОСТ) — вимоги до якості води централізованого господарсько-питного водопостачання — діє ще з часів СРСР. А в середині 90-х українським Мінохорони здоров’я було розроблено нові правила і норми щодо води. Згідно з ними, переважну більшість характеристик залишили без змін, але допустимий рівень мутності води понизили до 0,5.
У санстанції розповіли, що свого часу був план запровадження нового держстандарту, проте ініціатива не набрала ходу. Певно, через те, що тоді б більшість вітчизняних водопостачальних підприємств, внаслідок використання застарілих технологій, обладнання і мереж, навряд чи б були спроможні його витримати. А модернізація всіх поголовно водоканалів, очевидно, не під силу нашому скромному держбюджету. Тож, залишили все, як є.
Варто відзначити, що на запит газети санстанція дослідила надані нами зразки води ще 7 грудня 2009 року. Відтоді кореспондент «Звягель-Інформу» декілька разів намагався домовитися про зустріч із керівництвом місцевого водоканалу, аби отримати їхній коментар стосовно результатів дослідження води. На жаль, все — безуспішно. У зустрічі, начебто, й не відмовляли, але й спілкування, склалося таке враження, — уникали. Тим не менше, газета готова повернутися до обговорення цієї теми.
Отож, яку воду пити — водопровідну, колодязну чи джерельну, — питання наразі непросте. Адже колодязі й джерела — це теж не панацея. І там у багатьох випадках, як свідчать дослідження санстанції, фіксується органічне забруднення. Зокрема, нітратами. Щонайменше в дев’яти міських громадських криницях та чотирьох джерелах виявлено перевищення концентрації нітратів. Подекуди, навіть у 2-3 рази. (Нагадаємо, у №46 від 13.11.09 газета наводила адреси криниць і джерел, де санстанція виявила понаднормовий вміст нітратів.)
Як варіант — користуватися фільтрами для додаткової очистки водопровідної води. Або ж відстоювати її — через деякий час бруд, що спричиняє мутність, осідає на дно. Аж ніяк не завадить перед вживанням воду кип’ятити.
Вищезгадана мутність водопровідної води — це результат зношеності міських водогонів. Ми не ставимо під сумнів, що на водоканалі очищають воду достатньо. Але ж до споживача вона доходить кількакілометровою системою труб, яким уже десятки років. І які латані-перелатані і, звісно ж, допускають вторинне забруднення.
Наприкінці минулого року Новоград-Волинський отримав право на довгостроковий 36-ти мільйонний кредит. Гроші мають бути вкладені у комплексну модернізацію господарства водоканалу. Можливо, це дозволить воді стати якіснішою. В одному із наступних номерів газети ми спробуємо розповісти, що конкретно передбачається здійснити в рамках реалізації проекту.