www.zvyagel.com.ua








Сайт СШ №7 г.Новограда-Волынского
free counters
Яндекс.Метрика
МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов
Украина онлайн


Кримінальна «Салямі»

08 Січня 2021 | Оприлюднив: | 20 просмотров
0 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 5 (0 оценок, в среднем: 0,00 из 5)
Для того щоб оцінити запис, ви повинні бути зареєстрованим користувачем сайту.
Loading...

Семен Приклюк, чоловічок років сорока (імена в матеріалі змінено), демонстративно зайшовши до магазину й підійшовши до прилавка, сердито заляпав «палкою» копченої ковбаси по долоні своєї лівої руки.
Молоденька чорнява продавчиня здивовано спитала:
— Що?!
Приклюк також коротко відказав:
— Ковбаса!
— Бачу, що не риба. І?
— Ось вам і «і»!
— Ще раз, не зрозуміла?
— Ковбаса. Та не та!
— І ще раз — у сенсі?
Приклюк вичекав паузу, закотивши очі під лоба. Очевидно, шукаючи в сірій речовині якісь слова.
Зрештою знайшов:
— Ковбаса! «Салямі»!
Чорнява продавчиня ще більше округлила очі:
— Ну і?
— «Салямі»! — далі варив воду Приклюк. — «Міланська»!
Чорнявка терпеливо спитала:
— І?
— Що «і»?
— «Міланська». Як видно на етикетці.
— А я яку у вас просив?
— Яку?
— «Нашу гільдію»!
— Коли?
— Учора.
— І що ви хочете?
— Поміняти її на ту, яку просив.
— Це неможливо.
— Чому?
— А я вас не пам’ятаю. Учора.
— Може, ви, того, з колегами перед Новим роком хильнули трохи?
— Я бачу, хто «хильнув» не трохи.
— А ви не ображайте, мадам!
У продавчині здають нерви:
— Мерсі-пардон!
— Що-що? — вирячився Приклюк. — Коротше так. Давайте мирно поміняємо і не будемо псувати одне одному святковий настрій.
— Ви вже його зіпсували. Де ваш чек?
— Що?
— Чек на ковбасу де?
Приклюк знову закотив очі під лоба. За секунд десять він видобув із «диньовидної» голови відповідь:
— Не знаю.
— Тоді до побачення!
— А ви не хаміть! — Приклюк наїжачився. — А то зараз поліцію викличу!
Чорнявка нестримно і голосно засміялася. І враз змінилася на обличчі:
— Якраз для себе і викличете, — з притиском відказала.
Тут із підсобки вийшла друга продавчиня. З промовистими габаритами. Певне, таких Приклюків у ній уміщувалося з п’ять-шість.
Вона з-під важкого лоба глипнула на дратівливого покупця, а відтак басовито спитала колегу:
— Що тут у тебе, Марино?
Марина з тінню образи кивнула:
— Та он, Любове Альбертівно, ковбасу поміняти хоче.
— А що з нею? Ковбасою-то? Несвіжа чи що?
Марина пояснила колезі ситуацію.
І Любов Альбертівна з-за прилавка масно нахилилася до дивного покупця. Гримнула:
— З бодуна, соколе?
Приклюк злякано відсахнувся, уявивши, що на нього падає шафа. Та за якусь мить зібрався, забелькотів:
— Та ти… тут…
— Що-о??? — Любов Альбертівна войовниче сплела огрубілі руки на пудових грудях.
Приклюк ніби пом’якшав:
— Знаєте, Любов… Любов…
Любов Альбертівна осудливо-замислено проказала:
— Що ти знаєш про любов, алканавт?
Приклюк ображено огризнувся:
— Семен я! Семен Степанович!
Любов Альбертівна, не розплітаючи руки зі свого «гірського масиву», уже тихо, але зі сарказмом відказала:
— Соколе мій, лобизнув добряче, то йди під новорічну ялинку, — і, перевівши погляд нижче пояса Семена Степановича, у тому ж тоні додала: — А то іграшки побуцаю!
Приклюк враз скипів:
— Це ви тут з бодуна обидві! Міняйте ковбасу! На «Салямі» ковбасу! «Салямі»! А то і справді викличу поліцію!
— Чудо моє ковбасне, — зневажливо-іронічно мовила Любов Альбертівна. — Хто його знає, звідки ця ковбаса! Може, вона в тебе місяць удома лежала. Та і хтозна, де вона лежала. І взагалі, може, то не ковбаса…
— А який чорт?!
Любов Альбертівна знову невідь-чому скосила погляд на штани Приклюка. А відтак уже втомлено сказала:
— Йди… Чи то, вибачте, йдіть додому. Підете — і іграшки лишаться цілими.
Приклюк несамовито гахнув ковбасою об прилавок. Плівка на ній лопнула. І кілька шматочків м’ясної продукції стрелили в груди Любові Альбертівни.
Вона також скипіла і, на диво, хвацько вибігла з-за прилавка, схопила Приклюка за барки і, як іграшку, відірвала його від підлоги.
Той заверещав:
— Опусти, амбалка!
— Та ради Бога, — Любов Альбертівна «приземлила» Приклюка, а відтак, різко розвернувши його, хвацько копнула ногою між м’які півкулі…
Приклюк носом відчинив двері і вилетів на вулицю.
— Ах, скотиняка! — почав волати він. — Та я тебе… Та я вас…
І він по мобільному викликав поліціянтів.
І, на диво, ті приїхали досить швидко.
— Вона мене до лампочки піднімала! — забелькотів поліцейським Приклюк.
— Розберемось…
Правоохоронці зайшли до магазину. Продавчині їм розповіли про інцидент з покупцем.
— Хамство! — зарепетував Приклюк. — Вони брешуть.
Довелося поліціянтам складати протокол. А потім Приклюку запропонували проїхати до відділку.
І той несамовито заволав:
— Ви що, подуріли, ідоли!
— Хто-хто? А! То від вас несе, як від каструляки із брагою!
— Та я вас… Ментяри… Я на вас управу знайду!
Старший оперативної групи кивнув своїм колегам:
— Усе ясно. Беріть його!
Та Приклюк просто так не дався. Коли його поліцейські схопили за руки, він шалено почав кусатися.

* * *

Унаслідок цього ексцесу потерпіли троє поліцейських, двом із яких довелося надавати медичну допомогу.

Микола МАРУСЯК

Вы должны войти что бы писать комментарии.

Позначки:, , , ,