www.zvyagel.com.ua







Праздники Украины

free counters
Сайт СШ №7 г.Новограда-Волынского
Сайт Свято-Троицкого кафедрального собора г.Новограда-Волынского Яндекс.Метрика
МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов
Украина онлайн


ІСТОРІЯ ОДНІЄЇ ФОТОГРАФІЇ

23 Квітня 2010 | Оприлюднив: | 629 просмотров
1 vote, average: 5,00 out of 51 vote, average: 5,00 out of 51 vote, average: 5,00 out of 51 vote, average: 5,00 out of 51 vote, average: 5,00 out of 5 (1 оценок, в среднем: 5,00 из 5)
Для того щоб оцінити запис, ви повинні бути зареєстрованим користувачем сайту.
Loading...

ДО 140-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ВОЛОДИМИРА ІЛЛІЧА ЛЕНІНА
Ленін Володимир Ілліч (справжнє прізвище: Ульянов) народився 22 квітня 1870 р. м.Симбірськ, Росія, помер 21 січня 1924, Горки, Московська область, СРСР) — відомий російський публіцист, політичний діяч, революціонер, лідер російських більшовиків, філософ-матеріаліст; організатор збройного Жовтневого перевороту восени 1917 р.­, ініціатор Громадянської війни в Росії та червоного терору; перший Голова Раднаркому — уряду РРФСР, один з головних творців СРСР, теоретик комунізму, один із засновників більшовицької партії Росії, лідер міжнародного комуністичного руху.


Як політик — був послідовним супротивником такого політичного інституту суспільства як демократія, яку він називав «буржуазна демократія». Замість принципу демократії він висунув тезу про «демократичний централізм» та «диктатуру пролетаріату», що на думку критиків комунізму, була евфемізмом диктатури партії більшовиків.
Узявши участь у революції 1905 року, був змушений виїхати з Росії після її поразки і жив у Швейцарії до 1914 р., повернувся в Росію після Лютневої революції 1917. У листопаді 1917 року очолив переворот у Росії, який привів до встановлення на 70 років комуністичного режиму. Очолював радянський уряд (1917-1924), уклав мир з Німеччиною, організував успішний опір повстанням білої й іноземної інтервенції в 1918-1920. Його модифікація традиційної доктрини марксизму, відповідно до специфічних російських умов, стала називатися марксизм-ленінізм, основа комуністичної ідеології. У радянській історіографії і комуністичній пропаганді іменувався «вождем світового пролетаріату» та «основоположником ленінізму»,та всіляко оспівувався; про колишній культ Леніна досі свідчать численні пам'ятники на центральних площах міст і містечок на території колишнього СРСР; його портрет був зображений на радянських грошових банкнотах.

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії

21 січня 1924 року помер Володимир Ілліч Ленін. Частина людей з повагою відноситься до Ульянова, а інші — вважають його катом. Однак важко знайти людей, котрі були би байдужими до цієї особи.
Поховали Леніна в Москві на Червоній площі, в тимчасовому Мавзолеї, в неділю 27 січня, о 16 годині. Траурні заходи пройшли в Москві та багатьох містах Росії. Не був винятком і Звягель. Саме даній події присвячена унікальна фотографія, зроблена у Звягелі, що випадковим чином потрапила до місцевих краєзнавців. Крім траурної процесії, на світлині можна побачити абсолютно новий ракурс панорами вулиці Корецької.
Ліворуч видно двоповерховий будинок, що найвірогідніше належав Шульцу (на фото відмічений цифрою 1). До речі, лівіше стояла ще одна двоповерхова будівля, що також належала Шульцу, однак споруда, на превеликий жаль, не потрапила у кадр. А жаль. Бо в ній містився Будинок піонерів, який знесли на початку 1970-х років.
Однак вернемося до фотографії, датованої 27 січня 1924 року. Добре видно будинок Фінкельштейна (цифра 2), а за ним — дім Фельдмана (цифра 3). І вже на самому розі вулиць Корецької та Великої Гутенської, за деревами, проглядається будинок Мармера (цифра 4). Дану споруду старожили також добре пам’ятають. До революції тут містилися аптекарський магазин Б.Мармера, фірма «ФАМИЛЬЯНЪ», рибно-бакалейний магазин Смоляра. На другому поверсі до 1910 року знаходився театр, який згорів від необережного поводження з гасовою лампою. Після ремонту тут було відкрито банк. За радяньких часів у будинку містилася телефонна станція та книжковий магазин. Дім знесли після зведення п’ятиповерхового будинку з книжковим магазином «Лілея». На місці старого універмагу, урочисто відкритого 5 березня 1964 року, до революції стояв одноповерховий магазин (цифра 5). На світлині добре видно, як незвично стояли стовпи з телефонними, телеграфними та електричними дротами — практично посередині вулиці. Навіть велике дерево простежується на декількох світлинах того періоду.
На дальньому плані видно Преображенський собор. Його будівництво розпочалося у 1855 році, а освячено — 16 жовтня (за старим стилем) 1861 року. Собор звели з каменю, і в плані він мав форму продов­гуватого хреста у стилі древніх володимиро-суздальських церков. У лютому 1871 року саме в Преображенському соборі хрестили Ларису Косач, майбутню поетесу Лесю Українку. Нині на місці собору стоїть скульптурна композиція «Мавка і Лукаш».
Унікальність фотографії 1924 року полягає в тому, що це одна з двох відомих на даний момент місцевим краєзнавцям світлина, на якій Преображенський собор прив’язано до інших споруд міста і вулиць Соборноcті та Корецької.
Фотограф, найвірогідніше, стояв на балконі другого поверху будинку Льоге. Нині на цьому місці зводять Свято-Михайлівську церку, що навпроти виконкому. До революції в домі Льоге була полкова церква 18-го Вологодського піхотного полку. До початку 1970-х років у будинку містився міський Будинок культури імені Щорса, а також місцевий драматичний театр.
Якщо уважно проаналізувати фотографію, то можна зробити висновок, що тогочасні архітектори краще дбали про зовнішній вигляд міста. Архітектурною домінантою міста був Преображенський собор. Перед ним містилася Базарна площа, що перетікала в Соборну і Корецьку вулиці. А які привабливі будинки центральної частини міста пішли у небуття! Нині місто втратило свій історичний шарм.
Цікавим є той факт, що вулиця Корецька на день похорон Ульянова вже три роки носила ім’я вождя світового пролетаріату — Леніна, а саме з 27 червня 1921 року. Не часто вулицям давали ім’я живої людини.
На світлині видно, що траурна процесія рухалася по вулиці Житомирській шосейній (нині Соборності), біля сучасного кінотеатру повернула на нинішню вул.Шевченка. І весь натовп зупинився біля театру ім.Луначарського (вже згадуваний нами Палац піонерів). Погортавши підшивку губернської газети «Волинський пролетарiй» за 1924 рік, у номері №26 від 1 лютого 1924 р. на другій сторінці вміщено замітку під заголовком «Селянство Волинi про Ленiна»: «Звiстка про смерть т.Ленiна застала Звягiльську партiйну органiзацiю КП(б)У та членiв профспiлок у театрi, куди вони зiбрались, щоб послухати доповiдь про подiї 9 сiчня. Несподiвана звiстка, мов грім, вразила усiх. На обличчях багатьох з'явився вираз жаху.
Збори заслухали коротеньку доповiдь про життя й дiльнiсть Ленiна, й про завдання, що стали перед працюючими в зв'язку з його смертю. Сумна звiстка передалась одразу ж i на Чижiвську фабрику, на якiй робiтники одразу ж припинили роботу. Другого дня пiдприємства теж не працювали. Мiсто усе вбралось у чорнi прапори. Вечором вiдбувся мiтинг у Дому спiлок. Промовцi, котрі виступають один за другим, закликають свято берегти заповiти Iллiча.
У день похорону всi профспiлки Звягеля, голови сiльрад та комнезамiв із сіл району, все учительство та сила селянства вийшли на вулиці міста. Нiколи ще Звягель не бачив такої маси народу. Жалiбний, кiлькатисячний натовп вiд Дому спiлок направився з чорними прапорами та плакатами до райпарткому, а звiдти — до мiсцевого театру. У театрi вiдбувся мiтинг. Заслухавши промови, присутнi одноголосно ухвалили резолюцiю, в якiй, висловлюючи свiй глибокий жаль за великим ватажком, свято обiцяють виконувати його заповiти, згуртувавшись навколо Компартiї. Хвилину, коли тiло т.Ленiна передавалось землi, вшановано салютом. Демонстрацiя мовчки, скинувши шапки та схиливши прапори, вiддала останню шану. Ввечері усi знову зiбралися в мiському театрi на збори, щоб почути ще що-небудь нове про цього великого незабутнього вчителя та ватажка».
Дивно, але факт. Кінцевою точкою траурної процесії по Новограду-Волинському стало місце, де нині стоїть пам’ятник Леніну, урочисто відкритий 3 листопада 1977 року. А на початку 1920-х років у декількох будинках Шульца містилася Новоград-Волинська радпарт­школа, яка готувала партійний апарат середньої ланки для радянських органів влади. Тобто дана точка на карті міста тричі пов’язана з Ульяновим.
Взагалі Волинь добре пам’ятає родину Леніна по материнській лінії. Прадід вождя — Мойша Іцикович Бланк (1763-1852) проживав з родиною у Старокостянтинові. У 1799 році у Мойши Іциковича і Марьям Фроімівни (1763-1870) Бланків народився первісток — син Абель — дід Леніна.
29 вересня (за старим стилем) 1808 року в Старокостянтинові сталася пожежа, внаслідок якої згоріло або постраждало 23 будинки, в тому числі і Бланків. 22 родини подали в суд на Іцика Бланка, вважаючи, що саме він навмисно підпалив їхні будинки. Скаргу передали на розгляд до Новоград-Волинського магістрату. Чому саме до нашого міста? Справа в тому, що не всі міста Волинської губернії мали магістрат — лише найбільші. Не забувайте, що Новоград-Волинський свого часу готувався бути центром Волинської губернії. І юридично таким вважався з 1795 по 1804 рік. До магістрату Звягеля направлялися на розгляд справи з декількох повітів губернії. Судова тяганина по даній справі Бланка тривала майже рік. Місцева влада Старокостянтинова визнали Мойшу Іциковича винним, і він знаходився під вартою весь час розгляду справи. 3 липня 1809 року Сенат Російської імперії визнав Бланка невинним і зняв з нього всі звинувачення.
Судячи з документів, Мойша Бланк був досить скандальною і конфліктною людиною. Разом зі старшим сином він завдав образи старокостянтинівцям, його звинувачували у незаконному продажу фруктової води, крадіжці чужого сіна. Новоград-Волинський магістрат займався іншими справами Бланка з 1809 до 1828 року. Тобто, судова тяганина тривала цілих 19 років. І всі 19 років ми якимось чином були причетними до предків Леніна. Відчуваючи ненависть з боку старокостянтинівців, після звільнення з в’язниці, вся родина Бланків перебралася до Житомира. 10 липня 1820 року Бланки прийняли православну віру і глава родини Мойша Іцкович став Дмитром Іциковичем. А дід Леніна з Абеля перетворився у Олександра. Він, разом зі своїм братом Дмитром (до хрещення Ізраїль), навчалися у Житомирському повітовому училищі. По її закінченню поступили до Медично-хірургічної академії. Донька Олександра Дмитровича — Марія Олександрівна (1835-1916) і є матір’ю Леніна. Так, що південна Волинь стала колискою предків вождя світової революції.

В.ВАХОВСЬКИЙ, завуч НВПЕТ

Вы должны войти что бы писать комментарии.

Позначки: