— Іване Івановичу, з якими думками, надіями зустрічаєте новорічно-різдвяні свята?
— Ну, рік минулий був нелегкий. Через низку об’єктивних і суб’єктивних чинників. Але ми його пережили. Це щодо думок. А стосовно надій, то рік прийдешній, так би мовити, рік бугая, буде кращим і веселішим. Ми бачимо перспективи і ресурси. Тупика не буде. Тобто, глухого кута. Бо світло вже пробивається на горизонті в кінці тунелю.
— Так думають усі ваші колеги?
— Я кажу про своїх однодумців.
— Але, Іване Івановичу, не всі ваші колеги ходять на засідання, щоб те світло якнайшвидше засяяло.
— Так, безпорядки процвітають. Один розумний філософ сказав, що в сім’ї — не без ідіота. Але в нас є план.
— Цікаво, який?
— Маємо на меті провести на канікулах суботник. У залі засідань. Колоди на плечах, звісно, носити не будемо, але займемося прибиранням. Ну, кнопки, там, протремо, сідала свої і таке інше. А потім столи накриємо. Тіпа, фуршету. Думаю, на дурничку всі прийдуть. І багато питань вирішимо. А ще можна буде влаштувати масовий виїзд за місто з футболом. А на природі, самі знаєте, добре думається й рішаються діла. Можна буде залучити й наше «Динамо». Це підніме дух і дасть наснаги до плідної праці.
— А яка ваша думка щодо призначення Несторіана Фуричана на посаду…
— Нормально! У нього є голова. Сподіваюся, що він гідно захищатиме інтереси природи, погорілих, потонулих і їм подібних.
— Кажуть, що ви любите… як би це сказати… Скажімо, жартувати в незвичайний спосіб.
— Сміх продовжує життя! А я по життю — веселун!
— А це правда, що ви знімали… спідні на мосту і…
— Труси чи що?!
— М-м.… м-м…
— А що тут такого?! Ну, зняв. Побігав трохи голяком.
— Для піару?
— Чого для піару?
— Кгм… А скажіть, будь ласка, чому декотрі члени вашого блоку тікають від вас?
— То — тушки. Тікають, як зайці, ховаючи голову в пісок.
— Страуси ховають…
— Ви маєте на увазі і того гіганта мислі, що підтримував страусів? Слабак він. Мені його шкода. По-людськи. До речі, ми його в один мах одключили.
— Як це?!
— Із блоку. Хоча, я також підтримую…
— Страусів??!
— Шина шил.
— Шиншил?
— Мабуть. Ага! Згадав! Наш блок сьогодні піднімає великий аргумент.
— Може, закон?
— Так, так. Бо в тому, що протягнули до цього, ті зайці зі страусами, й іже з ними, є великі чорні діри, через які пролазило все, що заважало нам нормально жити.
— А що ви, Іване Івановичу думаєте про середній бізнес?
— Я хоч ще не доскочив високого-високого посту, але думаю. День і ніч ми думаємо. Хай там декотрі не думають, що ми затискаємо підприємцям пальці у двері. Навпаки — ми ті пальці звідти хочемо витягти. Щоб усе було гуманно й справедливо. Ну і по-європейськи. Ми туди ж шагаємо.
— А скажіть, будь ласка, Іване Івановичу. А яка ваша мрія року?
— Мрія є. Оскільки я сьогодні приймаю велике значення, то мрію побільше людям зробити добра. І взагалі. У житті мені багато чого вдавалося побачити в мріях. І сьогодні я вже багато чого втілив у життя. А ще в мене є мрія створити в місті зоопарк із шина шилами. Це буде суперово. А ще каток у зоопарку спорудити. Щоб дітки каталися на ковзанах. Я також мрію покататися на ковзанах.
— А яка ваша думка щодо земельної реформи?
— Запитання, як кажуть, у лоб. Деякі примітиви тоді відразу почали гасати по залу і вищати звуки, як із сівших батарейок. Але їхні макарони на вуха не пройдуть. Ми народу повернемо землю, посадимо стільки, скільки треба, і нагодуємо від малого до великого. І пенсіонерів також.
— Тарифи, тарифи…
— Так, проблема. І то є несправедливо. Мені також доводиться платити за побутові послуги більше. Але ми добре проаналізуємо всі помилки декотрих і в майбутньому постараємося зробити ще більше.
— А чим, Іване Івановичу, ви займаєтеся на дозвіллі?
— Люблю порибалити. Люблю гриби збирати. У мене на дачі ростуть. Опеньки! Сусіди казали їх добре солить. А потім їх із цибулькою, та з олійкою, та під картопельку, та…
— Яку останню книгу ви прочитали?
— О-о! Читав! То книга складна. І розумна. І навіть, як то кажуть, житейська.
— А хто її автор?
— Охрім Бистрюк. До речі, її читали й мої колеги. Потім ту книгу читали другий раз. Але вона в другому читанні не пройшла. Жаль. Розумна книга. Життєва.
— Що ви, Іване Івановичу, хочете побажати в Новому році своїм…
— Своїм щось бажати буде нескромно. Але для решти… Як не сумно, але на деякий час паски доведеться підтягнути. Бо рік буде нелегкий. Бо є ще кому йолки-палки ставити в колеса. Але в нас є перспективи й ресурси. Є і світло на горизонті. Я вже казав. Але все буде в ажурі. Надія вмирає останньою. Філософ казав.
— Дякую за цікаву розмову, Іване Івановичу!
— Та що там. Завжди радий щось добре і напутнє сказати людям. Бо ж думаємо і уповаємо за них.
— Ще раз дякую!
— Та коли що — дзвоніть…