ПОГРОМ У КВАРТИРІ
Сварки між молодими людьми (та й дорослими також) стають звичайним явищем у повсякденному житті. Якщо раніше більшість свої почуття якось намагалася приховати, то тепер їх не соромляться виносити на люди, а часом вдаються до таких вчинків, дії яких дивують, а не рідко й шокують.
Учені наголошують на тому, що молодь сьогодні зовсім інша: неврівноважена, безжалісна, з психічними розладами. Спочатку щось накоїть, а вже потім думає. А потім уже буває пізно, бо потрапляє на лаву підсудних.
Це було в новорічну ніч…
Віталій посварився зі своєю дівчиною, Аліною. Прийшов до неї «на розбірки». Проте, двері йому ніхто не відчинив.
«Скоти!» — про себе вилаявся хлопець, грюкнув кулаком у двері і знову натиснув на кнопку дзвінка.
Але за дверима панувала та ж тиша.
«Ну я вам!...».
Віталій схопився за дверну ручку. Щосили рвонув її на себе. Потім ще раз. Але ручка не витримала навантаження — зламалася.
«От, блін! Та нічого! Все одно залізу!».
Розпалений і підігрітий хмільним хлопець вибіг на вулицю. В очі йому кинулася порожня скляна пляшка з-під пива, що лежала на газоні. Схопив її, підбіг до будинку. Мить — і посудина полетіла у вікно. Почувся дзвін битого скла. А ще за хвилю Віталій забрався на балкон. Ногою вибив двері і проник до квартири.
Спочатку обстежив кімнати.
«Хм, куди вони подівалися всі?» — непрошеного гостя розбирала злість, яка з кожною секундою закипала в ньому все дужче й дужче.
— Нарядили, бач!..
Першою постраждала святкова ялинка. Віталій її перекинув і почав топтати іграшки, зривати гірлянди.
— Ось так тобі! Ось так! — люто вигукував хлопець.
Закінчивши екзекуцію над ялинкою, розлютований урвиголова кинувся до серванта, ногою вибив скло на його дверцятах, потім розтрощив дзеркало, побив чайний сервіз, кришталеві фужери, все, що потрапляло під руку.
Далі, мов навіжений, помчав у коридор. Кулаком розбив плафон люстри. З вішалки зірвав куртку своєї дівчини, одірвав капюшон, потоптався на ньому.
— Запам’ятаєш мене надовго!
У спальні об підлогу Віталій розбив скляну пляшку, розтоптав ногами скло. З вікна зірвав гірлянду. Потім розбив чотири вазони, рослини пошматував, грунт розсипав по килимах.
— Приємного ходіння! І по склу та черепках також! — зловтішався молодик.
Однак ображений на дівчину хлопець на цьому не спинився: з шухляд серванта і шаф повикидав речі. Потоптався і по них. А відтак, зрештою, наситившись помстою, погромник потупав до балкону.
— Щасливо залишатися!
…Працівники міліції Віталія затримали цього ж дня. Свою причетність до погрому хлопець і не заперечував. Перебуваючи ще під хвилею емоцій, з погордою говорив:
— Ну, я там був! І що? Ну, все потрощив!
— Навіщо?
— Вона знає!
— «Вона» — це хто?
— Алінка.
Однак згодом, як це часто буває, молодик пошкодував, що так вчинив, щиро покаявся, навіть відшкодував частину матеріальної шкоди, заподіяної потерпілим.
Але проти Віталія кримінальна справа таки була порушена (ст.165 ч 1 КК України). За незаконне проникнення до чужого житла і погром у ньому хлопцеві «світило» до двох років позбавлення волі. Та мати Аліни, господарка розгромленої квартири, попросила, щоб хлопця суворо не карали і не позбавляли волі.
Суд це прийняв до уваги, і на підставі ст.75 КК України Віталій отримав лише один рік умовно.
Ось так, завдяки потерпілій, Віталій не потрапив за грати. Але це не означає, що він знову може йти на погроми квартир. Адже пом’якшень на черговий скоєний злочин уже не буде. Навіть приєднається не відбутий попередній строк. Отже, є над чим замислитися.
ЗАЙВА ЧАРКА
Статистикою доведено, що більшість злочинів вчиняє людина, перебуваючи в нетверезому стані. Наш випадок — тому приклад.
Зазвичай, початок «гулянки» починається мирно: наливають, закушують, жартують. А потім варто комусь до когось сказати «криве»слово і — «понесеться»!..
У цій компанії було троє молодих людей: Лідія і Олександр (подружжя) та Олег (їхній сусід).
Коли вже всі добряче «прийняли на грудь», Олег попросив:
— А можна я лишуся спати у вас?
— Запросто! — гостинно відказав господар квартири. — Наші апартаменти — твої апартаменти!
Уже, лежачи в ліжку, Олег чув, як між собою сварилося подружжя. Потім був пронизливий крик і падіння чогось важкого.
Олег причовгав на кухню.
— Ну, що тут у вас?
Лідія стояла з ножем у руках. Олександр руками тримався за груди. Крізь його пальці сочилася кров.
Олег раптово протверезів:
— Що тут сталося?
Лідія пробелькотіла щось незрозуміле.
Олександр же, напівзігнутий, почвалав до кімнати.
— Лідо, це ти його? — спитав ошелешений Олег.
Молода жінка нервово затрусила головою, мовляв, вона.
— А навіщо?
— Та щось плело на мене…
Олександр ліг на ліжко. Кров з грудей просто юшила.
До кімнати ввійшла Лідія, за нею Олег.
— Треба щось робити.
Обидва почали промивати чимось рану, потім її перебинтували.
— Він, здається, вже не дихає, — сказала Лідія Олегу. — Що ж я наробила?! Біжи викликай «швидку». Може, ще…
Та лікарі, котрі прибули на виклик, врятувати життя Олександру вже не змогли, той зійшов кров’ю.
Як потім з’ясувалося, сварки серед цих молодих людей виникали досить часто. Немає чим похмелитися, — конфлікт, хтось випив трохи більше за другого, — колотнеча…
Про це також говорили сестри загиблого.
Вже пізніше, спілкуючись зі слідчими, Лідія так і не зможе пригадати, що стало причиною такого вчинку. Не зможе пригадати, з якої причини все закрутилося, про що сперечалися, які саме «гарячі» слова чоловіка примусили її схопитися за ніж.
— Багато тоді випила, — зізнається жінка. — Зайва чарка.
Отже, винна знову зайва чарка. Якби не вона, клята, то й не було би лиха, жив би Олександр і була б Лідія зараз серед своїх двох діток, а не за колючим дротом, за яким їй доведеться пробути довгих десять років.