www.zvyagel.com.ua







Праздники Украины

free counters
Сайт СШ №7 г.Новограда-Волынского
Сайт Свято-Троицкого кафедрального собора г.Новограда-Волынского Яндекс.Метрика
МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов
Украина онлайн


АННА-АЛОЇЗА ОСТРОЗЬКА — ОСТАННЯ ІЗ ОСТРОЗЬКИХ ВОЛОДАРКА ЗВЯГЕЛЯ

30 Травня 2008 | Оприлюднив: | 2 353 просмотров
1 vote, average: 5,00 out of 51 vote, average: 5,00 out of 51 vote, average: 5,00 out of 51 vote, average: 5,00 out of 51 vote, average: 5,00 out of 5 (1 оценок, в среднем: 5,00 из 5)
Для того щоб оцінити запис, ви повинні бути зареєстрованим користувачем сайту.
Loading...

Остання з родини Острозьких володарка Звягеля — Анна-Алоїза

Перші 20 років XVII сторіччя стали найбільш трагічними у долі родини Острозьких. Крім самого Василя-Костянтина, вмерли два його останніх сина — Януш і Олександр — і усі їх шестеро синів (один Януша і п’ять Олександра) — тобто всі, хто мав стати продовжувачами роду по чоловічій лінії. Залишились тільки чотири дочки: Януша — Єфросінія (видана за Олександра Заславського) і Олександра — Софія (видана у 1613 р. за Станіслава-старого Любомирського), Катерина (видана у 1620 р. за Томаша Замойського), нарешті Анна-Алоїза (видана у 1620 р. за Яна Кароля Ходкевича), героїня цієї статті. Чому зараз її особа більш відома, чим більш видатні представники роду Острозьких? Вона була остання у роду Острозьких і відома своїм скандальним релігійним фанатизмом.

КАЯЛАСЬ, ЩО НЕ ПІШЛА У ЧЕРНИЦІ

Народилася Анна-Алоїза у 1600 р. у Ярославі (Галичина, нині Польща) і вже у три роки залишилася без батька — ревнителя православ’я — з матір’ю Анною Косткою — не менш ревною… католичкою (ще й тісно пов’язану з єзуїтами). Хоча за життя Олександра релігійні відносини були досить толерантні, нікому ця різниця не заважала, у т. ч. будувати нормальну родину. Але коли Анна Костка з матір’ю будували єзуїтську колегію (колегіум) у Ярославі, тоді ще живий Олександр в цю їх справу… не втручався, як і у їх фундацію костела св. Яна у тому ж Ярославі. Після кончини Олександра Анна Костка до своєї смерті каялась, що не пішла по волі своєї матері Софії у черниці, та ще й вийшла заміж за «схизматика» (схизматиками, тобто розкольниками, католики вважали всіх православних) і не змогла навернути його до «істинної» віри і навіть вимагала посмертної реабілітації чоловіка за його православну віру. Звісно, «сила» її каяття ще більше зростала зі смертю синів трьох малолітніх (1505-1507 років) і двох більш дорослих (1618-1619 рр.) Ми можемо тільки уявити, яке виховання отримала Анна-Алоїза.

ПОДІЛИЛА СПАДЩИНУ МІЖ ДОЧКАМИ

У 20 років 24.11.1620 р. вона була видана за відомого полководця, 60-річного Яна Кароля Ходкевича, великого гетьмана литовського, який саме перед власним весіллям видав за Станіслава Сапегу свою єдину доньку, теж Анну (син помер раніше). Але вже 05.12.1620 р. він отримав під свою команду усе коронне військо і 24.11.1621 р. помер під Хотином під час польсько-турецької війни.
У 1621 році Анна Костка поділила між трьома доньками усю спадщину (батька і свою), залишивши собі лише Ярославський ключ. Анні-Алоїзі, крім половини Острога, відійшов у числі інших і наш Звягель. Ось як описана в Острозькому літопису за 1621 р. її поява в Острозі: «А она вдовом панувала і напускала у Острог єзуїтов, іже повз них много злого сотвори православним, що низшей окажеться».


Княжий палац родини Костка у Ярославі, де народилася Анна-Алоїза Ходкевич-Острозька

ЗА ПРИКЛАДОМ ДІДА, АЛЕ У ПРОТИЛЕЖНОМУ НАПРЯМКУ

Під впливом єзуїтів вона категорично відмовилась вдруге виходити заміж, звернувшись до місіонерської діяльності (під керівництвом тих же єзуїтів). Вона діяла за прикладом свого великого діда, але… у протилежному напрямку — католицизму, фундувала серед «схизматиків» костели і кляштори (монастирі), католичні школи, шпиталі (лікарні) для убогих. Так, вже у 1623-1624 р. вона фундувала в Острозі єзуїтську колегію (колегіум), передавши їй великі суми, потім і «фундацію шпитальну» свого діда передала єзуїтам, у 1626 р. фундувала єзуїтську школу, але як мітко відмічав М. Грушевський — «вони були не модними, не визначались нічим, незважаючи на багаті фундації». Спроби економічними мірами примусити духовенство до унії теж не давали бажаного результату — Острозький літопис: «А священики о достаток мало дбали, аби при православії».

СТАНОВИЩЕ ЗМІНИЛА СКАНДАЛЬНА ІСТОРІЯ

Становище змінилося через скандальну історію у 1636 р., що зробила вдову «знаменитою». Опис цих подій є і у Львівському літописі, але найбільш цікавий і повний у Острозькому: «Наперед тоє учинила, же викрала з церкви тіло отцевськоє. В п’яток страсний, вночі… прийшла з єзуїтами до церкви. Привели священика, хотя не хотіл, жеби церков одомкнул. Священник хотіл дати знати людям і збоявся, бо було би забойства немало… А гди увошли у церков, ано гроб Божий убраний коштовне на кілька тисяч, що і самі єзуїти дивовалися, стоял на склепі, где княж (ата) лежать. Гроб той рострясли, отсоваючі, і добилися до склепу, і знайшли у труні тільк (о) кості, бо юж літ 34, яко умер, а труна цин(к)овая, і понесли до кляштора. Єден єзуїта сіл за труною, прикрився, а другий питает, а той отповідає от тих костей. І мовить: «Александре, по цо ж ту пришед?» Той отповіда: «Збавення шукам» — «А чем же давній не шукал?» — «Бо не зналем, що віра ліпша римська». А княжна кості перемила, золками (травами — О.П.) пахущими переклала. Єзуїти хрестили во свою віру кості і водою покропили і ім’я змінили — Станіславом (попроводили до Ярославля і там поховала подлі матки своєї). Так донька виконала заповіт своєї померлої у 1635 р. матері Анни Костки.

Перспективний план м.Острог, почат. XVIII століття

І ПРИВЕЛО ЦЕ ДО КРИВАВИХ ЗВОРУШЕНЬ

Звісно, це привело до народних кривавих зворушень в Острозі. Хоча польські дослідники вважають, що під час цих зворушень Анна-Алоїза втекла до Ярослава, але Острозький літопис повідомляє, що з’явилась вона у… Звягелі. Це і є перша літописна згадка про костел у нашому місті, через певну скандальність цієї згадки — це і перша «культурна подія» у Звягелі, наводимо її цілком:
«Того ж року (1636 р. — О.П.) у Звягелі діялося диво леда-якоє (тобто погане, паскудне, мерзенне — О.П.) той же княжні, що і у Острозі. Приїхав мніх (монах — О.П.) до В(озв)язгля із Сока(л)я до неї, глаголя: «Єстесь очарована і замок твой, і дияволи за тобою явно ходять». А она рекла: «А яко же то, отче?» А мніх, урізавши шмаш (шмат — О.П.) подушки, і знайшов там жабії лапки, і рек їй: «Отож маеш чари, пойдімо ж до костеля, обачите, же там дияволи». Гди були в костелі і заіграно в пищалі, панни служебниці її всі, поднявши подолки на поєс і пошли в танець в коски (тобто пустощі, жарти, ігри — О.П.) в костелі, аж всі полякалися, видячи тоє». Ось така перша відома на цей час літописна згадка про костел у нашому місті, що відноситься до 1636 р.

ПЕРШИЙ КОСТЕЛ БУВ ДЕРЕВ’ЯНИЙ

Щодо доти фундації першого костела у місті — у дослідників немає сумніву, що це трапилося між 1621 і 1636 роками, і фундувала його саме Анна-Алоїза, і він був дерев’яний. Щодо мурованого фундаменту і його незвичної форми існує лише одна версія — це фундамент недобудованої Василем-Костянтином мурованої церкви (особисто у автора немає сумніву – це фундамент Нікольської замкової церкви, що згоріла після 1620 року), адже його форма відповідає формі хрестокупольних храмів і ідентична формі фундаменту Богоявленської замкової церкви в Острозі. Це зробило вже мурований костел, побудований усередині XVIII ст. Станіславом Любомирським, унікальним на Волині, але це вже інша історія — історія володарювання Станіслава Любомирського.
Після зворушень 1636 р. шляхетський трибунал у якості покарання «схизматиків» наказав запровадити примусову унію в усіх острозьких маєтностях. За весь цей час померли обидві її рідні сестри — Софія Любомирська у 1622 р., а Катерина Замойська — у 1642 р. Навіть польських істориків не дивує, що з початком національно-визвольних змагань 1648-1654 рр. жителі радо громили фундації Анна-Алоїзи, яка, не чекаючи козаків, втекла навесні 1648 р. спочатку до Замост’я, потім до Колкова, а звідти — до Великопольська, де перебувала у 1649-1654 рр.

Руїни колегіуму святого Лайоли в м.Острог після пожеж 1809-20 років

ПОГУЛЯЛИ ТАМ І ЗВЯГЕЛЬСЬКІ КОЗАКИ...

Острог за той час спалили, «погуляли» там навесні 1649 р. і наші звягельські козаки, але з іною метою — гналися за звягельським старостою вдови Щасного-Вонсовського. Але перед смертю вона встигла відбудувати острозький колегіум єзуїтів, залишивши йому багатий спадок (у т. ч. усе золото і коштовне каміння). Померла Анна-Алоїза 27.01.1654 р. в Рацаціє (Польща). Але історія після її смерті ставала цікавішою. У 1654 р. сейм прийняв ухвалу віддати за заповітом усю її спадщину єзуїтам. Але втрутилися такі могутні сили, що ця ухвала була швиденько… скасована, спадщину і чималу — 16 міст, 153 сіл і 1/3 Ярославля — отримали її небожі (Кароль Яцек Любомирський, підчаший коронний, і Ян Замойський, київський воєвода). Звягель відійшов Яну Замойському, після його смерті у 1659 р. (вгас і рід Замойських), ще двом небожам — Олександру Михалу і Єжи-Себастіану Любомирським (кожному по половині Звягеля), їх батько Станіслав старий Любомирський заступив місце померлого Яна Кароля Ходкевича під час Хотинської війни, але то вже інша історія.

ГРА «ПЕРЕПОХОВАЙ ПОКІЙНИКА»

Але якщо хтось думає, що історія, пов’язана з Анною-Алоїзою, закінчилася, буде розчарований. Трохи більше 100 років тривала середньовічна єзуїтська гра «перепоховай покійника». Для Анни-Алоїзи вона почалася у 1621 р. зі смертю чоловіка Яна Кароля Ходкевича, якого у листопаді 1621 р. для початку поховали у Кам’янці-Подільському, але вже у червні 1622 р. вдова переховала його у Острозі, але у 1627 р. труну перенесли до нової каплиці до єзуїтів там же. У перерві вона переховала свого батька у 1636 р. «Пригоди» покійного гетьмана продовжилися у 1648 р., коли вона перевезла останки чоловіка до Замост’я у Волшев, де їх «склали» у костелі… єзуїтів. Тут починається «гра» останків самої вдови. Вперше вона була похована у Роцаті (Великопольща), звідти її останки перевезли до Кракова, аж у 1722 р. до Ярослава, звідти до Острога, де їх останки (її і чоловіка) возз’єдналися в одній каплиці нового собору. Вони були дуже ретельно «замуровані від козаків» і трапилося це у 1722 р. Володарями цієї «гри» були, звісно, єзуїти, які з цього за 100 років отримали великий зиск. Але врешті-решт ієзуїти «догралися» в свої ігри, орден ієзуїтів у 1773 році вигнали з Польщі.

РЕЛІГІЙНИЙ ФАНАТИЗМ ДО ДОБРА НЕ ДОВОДИТЬ

Усім своїм життям Анна-Алоїза Ходкевич (Острозька) довела, що релігійний фанатизм до добра не доводить — навіть її єдина фундація у Звягелі — костел — був спалений самими поляками влітку 1649 р. під час штурму міста Пшіємським, а чоловік, видатний полководець, знайшов свій спокій лише через 100 років. В Острозькому літописі вона жодного разу не згадується саме на ім’я, таку «любов» заслужила у власного народу.

О.ПРОВОТОРОВ, краєзнавець

Вы должны войти что бы писать комментарии.

Позначки: