— А-я-яй, убили негра… — волав на всю вулицю старенький, але надійний магнітофон. Від пісні кайфували двоє приятелів, котрі «прикінчували» вже другу пляшку горілки. На початку п’янки з ними була і Ніна, дружина одного із молодих чоловіків, Ігоря, якому за довгий «шнобель» дали прізвисько Бусел, однак вона не витримала випробувань і занурилася спатоньки. Ні хто із її соратників цьому не дуже перечив. Олег Філатов, просто Філя, на це сказав так:
— Баба з воза — коню легше…
Окрім двох пляшок «рідненької», спиртного в наявності більше не було, а за вікном — давно вже ніч. А заманливий хмільний сум про долю бідного чорношкірого вимагав добавки. Та мала місце ще одна скрутність: брак грошей, котрі в нічний час безкарно дістати просто вкрай важко.
Бусел із Філею, так би мовити, по долі були товаришами, а конкретніше — раніше судимі. І хоча наше гуманне правосуддя не позбавило їх волі, але нічогенько покарало матеріально, тобто, зобов’язало приятелів виплатити за вироком неабиякі суми: штраф за розбите авто «в гармошку». Гроші великі. Щоправда, ні перший, ні другий поки не відшкодували ні копійки. Але на це була вагома причина. Ось, до прикладу, не було у них засобів на жадану пляшку оковитої, організмам надривно потрібну.
— Чуєш, Ігорюха, — сумно розглядаючи на світло порожню тару, сказав Філя. — Є ідея.
— Яка? — пожвавішав Бусел.
— Знаю, де можна баблом розжитися.
— Ну, і де?
— Є у мене знайомий. Іван Бокий — та ти його знаєш. Поганяло Афонька. У нього грошей, як у дурня махорки!
— І що пропонуєш?
— Навідатися до нього. Розжитися живою копійко. Зробимо на цього багатенького Буратіно, тіпа, нальот. Ножичком гострим його полоскочемо, а він нам хоч на ящик водяри бабла відвалить.
Ігор, тобто Шнобель, чи то пак Бусел, засумнівався:
— Так уже й відвалить!
Філя брудним пальцем поліз до рота:
— Ось єй-єй, зуб даю!
Бусел перечити не став. Тут- таки запропонував свої міркування щодо технічного забезпечення:
— Треба із шапочок маски приготувати. З дірками для очей.
— Не питання!
… Близько першої години ночі наші герої, вдягнені у чорні маски, шкіряні рукавички та озброєні кухонними ножами, були біля будинку «клієнта».
Філя тихо сказав Буслові:
— Афоня знає мене в обличчя і по голосу. Робитимеш все сам.
— А ти де будеш?
— З тобою! Тільки мовчатиму.
— Ясно.
— Ще це. Звертатимемося по коду.
Шнобель вирячився:
— Це як?
Філя розсердився:
— От йо-ма-йо! Ну, скажімо, ти будеш Помідор, а я — Огірок.
— А-а-а-а.
У вікнах квартири горіло світло. Коли приятелі піднялися на третій поверх і подзвонили, господар клацнув замком, навіть не спитавши, кого там лихий приніс.
Нападники ввірвались усередину, до того ж так стрімко, що всі троє утворили в передпокої купу. І в цій незрозумілій ситуації Бусел устиг двічі вдарити Афоню кулаком у живіт.
Двері захлопнулися. Вони вдвох відтягли господаря в кімнату. Бусел до горла приставив ніж.
— Де бабки?
Афоня мовчки кивнув на буфет.
Там лежала якась дрібнота: по гривні, по десятці. Коротше, сума видалася такою невеликою, що Бусел аж заревів:
— Ми зараз тебе кінчати будемо!.. Філя!
— Га?
— Замкни двері на ключ!
Бусел знову приставив ніж до горла жертви. Навіть трохи чиркнув лезом по шкірі, до крові. Цього вистачило досить, щоб змокріли штани у Афоні. Він тут же показав, де заховані гроші. Щоправда, там також було небагато, кілька сотень гривень. Проте там лежала ще пластикова картка престижного банку.
— На ній, Філя, покладена пристойна сума, — запевнив переляканий господар квартири.
Філя спочатку занімів, а потім просичав:
— Впізнав таки, барига!
— Він не Філя, а Огірок! — зарепетував Бусел.
Але це вже в принципі ситуацію не змінювало. Філя сказав:
— Кепсько, що ти мене впізнав. Цим ти підписав собі смертний вирок.
— Філя, — сказав Бусел. — Ти зараз викликаєш таксі. Їдеш до банкомата. Знімаєш бабки. Потім — сюди. Від суми конкретно залежить його життя.
— Хлопці, — заскиглив Афоня. — Не вбивайте мене.
— Затули пельку! — рявкнув Філя.
— Я нікому нічого не скажу.
— Уже не скажеш.
— Ну, хлопці, беріть усе, що є.
— Візьмемо.
— Там, на комоді, — золотий перстень.
— Хороша штука.
— Ви тільки мене не вбивайте, га, хл…
Удар в обличчя примусив Афоню замовчати.
Незабаром приїхало таксі. Філя, закривши двері зовні, поїхав до банкомата. Там, без проблем, по вказаному господарем пін-коду зняв гроші. Потім, «затарившись» спиртним і цигарками в нічному магазині, на таксі поїхав назад. Але в під’їзді задзвонив мобільний телефон.
Номер висвітився незнайомий. Філя поцікавився:
— Це хто?
— Ніна.
— Що тобі треба?
— Туди не повертайся.
Філя зрозумів, що справа кепська. Але звідки про це могла знати Нінка?
Він вийшов із машини, не доїжджаючи будинку, де був скоєний розбійний напад. Пакет із випивкою забув у авто. Гроші, телефон, картку і ключі від квартири Афоні заховав у надійному місці. А там, за час його відсутності, сталося ось що.
Після від’їзду приятеля Бусел сів на диван, поруч посадовив Афоню і почав йому погрожувати: мовляв, оскільки той упізнав Філю, то йому не жити. Бандит знову знущався над жертвою, колов його ножем у шию, від чого крові все додавалося, і тоді на смерть переляканий господар пішов на свій смертельний бій. Він вирвався з обіймів свого ката і кинувся до балконних дверей.
Однак Бусел догнав утікача і вдарив його ножем у шию. Удар цілком міг би бути смертельним, але Афоня якимось чином вивернувся і, рятуючи своє життя, розбігшись, усім тілом кинувся на закриті балконні двері. Він розбив їх, при цьому сильно порізавшись шматками скла, і, не змігши втриматися, по інерції перелетів через балконні перила, гепнувся на землю з третього поверху.
Дзвін розбитого скла і звук від удару тіла, об землю підняли шум. Один із мешканців вибіг на вулицю і, виявивши під балконом непорушне, окровавлене і, як йому здалося, бездиханне тіло, подзвонив до «швидкої», а потім — до міліції. Служби прибули одночасно, за лічені хвилини. Медики повезли потерпілого просто на операційний стіл і затим — до реанімації. Життя Афоні вдалося врятувати.
Міліція ж піднялася на третій поверх до квартири, де трапилася пригода, і в яку даремно бився зсередини ошелешений від страху Бусел-Шнобель, котрого закрив його «друган».
Один із сусідів сів на велосипед і поїхав до господарки квартири (Афоня був її наймачем) за ключами, і незабаром двері були відчинені.
У передпокої, на підлозі, притулившись до стінки, сидів вовком виючий Бусел, котрому і відпиратися-то не було сенсу…
Його напарник, Філя, в цей час підійшов до будинку, побачив, що тут зчинилася катавасія, узрів він також ненависну йому міліцію, та все ж спробував виручити свого приятеля. Він піднявся до квартири, пробився до неї і почав запевняти правоохоронців у тому, що це він сюди Бусла приволік, у дошку п’яного, щоб той тут полежав трохи, відіспався. Філя навіть запропонував служивим самому відвести «бухого» дружка додому. Але ті, звичайно, йому не повірили.
Філя подибав додому спати, так і не скориставшись здобиччю, залишеною збоку.
Вранці його розбудила міліція…