Перша відома православна церква у Звяголі — замкова Микольська дерев’яна готична церква, яку збудував князь Костянтин Іванович Острозький на мурованому фундаменті на початку XVI століття. Вона була трохи зменшеною копією Микольської церкви у Вільно (Вільнюсі), дозвіл на будівництво якої К.І.Острозький отримав 1514 року. Обидві церкви були ідентичними, як за архітектурою, так і за матеріалом.


Але вже за часів його сина, знаменитого князя Василя-Костянтина Острозького, у документах за 1582 рік з’являються відомості про наявність вже у Звягелі другої православної церкви. Ця збудована церква В.К.Острозьким була освячена, як церква Вознесіння Святого Спаса або Преображення Господня. До 1794 року вона мала назву Спаська, а після — Преображенська.
Між 1621 роком, коли володаркою Звягеля стала його онука Анна-Алоїза Ходкевич (Острозька), і 1636 роком — дата першої літописної згадки про костел у місті і події у ньому, А.А.Ходкевич (Острозька) переробила замкову Микольську церкву на костел. Це була звична практика ревної католички у православних маєтках її предків.
Таким чином, Спаська церква залишилась єдиним православним храмом у Звягелі. Але це тривало недовго. Після відомих народних заворушень в Острозі у тому самому 1636 році — Спаська церква була, як усі православні храми в острозьких маєтках А.А.Ходкевич (Острозька), насильно приведена до унії, тобто стала греко-католицькою.
За 158 років перебування у складі греко-католицької церкви Спаський храм неодноразово горів під час непоодиноких у ті часи пожеж і неодноразово відновлювався, але завжди як дерев’яний на дубових підвалинах. Останній раз його відновлювали у 1730 році, а в 1777 році була закладена дзвіниця. Саме вигляд цього відновленого храму дійшов до нас на гравюрі англійського художника Джеймса початку XIX сторіччя.
У зв’язку з входженням території Волині до складу Російської імперії, у 1794 році Спаська і новозбудована у середині XVIII ст.Троїцька церкви були: перша — повернена, друга — приведена до православ’я, як тоді писали — «до благочестя». Але Спаська церква отримала свою другу назву — Преображенська.
Мешканці міста — українці — вітали повернення до віри предків, адже, незважаючи на 168 років панування уніатів, вони зберегли православну віру, передаючи її з покоління в покоління.
У 1799 році Преображенська церква стає соборною, тобто головним храмом Новоград-Волинського єпархіального округу. Саме з цього року день 19 серпня — День Вознесіння Святого Спаса або Преображення Господня — став головним храмовим святом міста.
У 1800 р. за рапортом «по команді» протоієрея Преображенської соборної церкви отця Стефана Симоновича, згідно з указом імператора Олександра I, храм був капітально відремонтований. Він отримав новий вигляд, хоча знову ж — дубові підвалини. Були відремонтовані дах і огорожа, прибудовані різниця і пономарня, встановлений новий престол, поновлено опасаніє, огороджена дзвіниця.
З того ж рапорту о.Симоновича видно відношення до православної соборної церкви у Новограді-Волинському, який ще формально залишався центром Волинської губернії.
З одного боку від собору, 3,5 м від його огорожі, знаходилися поряд 4 єврейські шинкові будинки, і весь кінський гній від приїжджаючих до шинків коней щоденно викидався прямо під огорожу храму. З іншого боку прямо під новозбудовану дзвіницю щоденно викидався гній єврейської худоби. Можна тільки уявити той сморід, що стояв влітку на території храму і погосту. Тому в рапорті протоієрей вимагав знести ці 4 єврейські будівлі і огородити дзвіницю.
Усі ці майже триста років Спасо-Преображенський храм знаходився на розі сучасних вулиць Замкової і Шевченка.
Але наприкінці 50-х років XIX ст., у зв’язку зі зростанням числа вірних і будівництвом нового шосе Київ-Брест-Литовський, було прийняте рішення про будівництво нового, мурованого Преображенського собору, а невдовзі імператор Олександр II затвердив і проект, а також асигнував на його будівництво 36359 крб. На місці знайшли аж 525 крб.
Вже в першій половині 60-х років того ж століття новий храм був збудований на новому місці — на дітищі Звягельського замку.
Новий храм став архітектурною домінантою міста. Незважаючи на менші розміри, ніж костел (збудований, до речі, на старому мурованому фундаменті замкової Микольської православної церкви), розташування собору на осьовій лінії нової вул. Соборної і вул. Корецької справляло чудове враження на всіх, хто приїжджав до міста. Собор мав розміри 30х13,5 м,­ тоді ж як костел — 31х20,5 м, обидва храми мали однакову товщину стін — 1,2 м.
Новий Спасо-Преображенський собор був збудований на зразок давніх володимиро-суздальських храмів — трьохнефним, чотирьохстовпним, п’ятиглавим, хрестокупольної конструкції з дзвіницею.
Новий храм відразу став центром духовного і громадського життя міста, адже в ньому, на відміну від будинку дворянських зборів, збирались усі прошарки населення міста.
Про ступінь причетність кліру собору до міських справ красномовно розповідає опис Преображенського приходу 1895 р. У ньому протоієрей Преображенського собору про «обычаи и нравы» в міській думі написав «пронизливі» рядки: «магарычи и взятки по-прежнему в большом ходу».
Але вже при будівництві собору через брак коштів була закладена його найбільш серьйозна вада — він вміщував тільки 400 віруючих. Троїцький храм вміщував біля 100 віруючих, тоді як на момент будівництва в місті мешкало вже біля 1500 православних. Площу собору суттєво зменьшували два стовпи, що були зроблені у вигляді дуже об’ємних колон.
У 1897 році в Новограді-Волинському склалась унікальна ситуація. Місту вдалось виграти тяганину з казною і ­отримати приміські так звані лісові дачі, тобто великі лісові масиви з землею біля міста.
Старовинний Звягель отримав величезні бонуси для свого розвитку. Прибуток від дач планувалось використати не тільки на будівництво нового собору, але й казарм для Вологодського полку, відкриття середнього навчального закладу, замощення і поліпшення освітлення вулиць.
Поганий жарт з містом зіграла його історія. За сто років перебування у складі Російськой імперії Звягель, як і Львів, у складі Австро-Угорської імперії, залишився польсько-єврейським містечком в оточенні українських сіл. На той час у місті проживало близько 16 тис. чол. Лише третина з них були православні (серед православних — 80% українці, решта — росіяни і вихрести з євреїв). Більше половини населення міста на той час були євреями і поляками.
Кожна з трьох громад вважала Звягель, із різної мотивації, виключно своїм містом і зневажливо ставилась до представників інших конфесій, кожна громада намагалась жити власним життям.

Неузгодженість у діях громади міста привела до того, що частина коштів розтринькали, частину — розікрали, а найбільш вагому частину просто не змогли поділити. Звягель залишився без нового собору, гімназії, з незабрукованими вулицями. Найбільш постраждалими від цього залишились саме українці.
До 1914 року ситуація у місті, в якому на той час з’явились казенна чоловіча і приватна жіноча гімназії, розпочиналось будівництво залізниці, — стала критичною. Адже в місті вже мешкало біля 6000 православних (без військових), і очікувалось їх значне збільшення.
Гостроти питанню докладало і те, що, незважаючи на багаточисельні прохання, землю під нову полкову церкву міська дума так і не надала. Існуюча полкова церква була дуже маленька, і військові ходили до неї невеликими групами позмінно.
Ситуація у місті була така критична, що 17 осіб перейшли до римо-католицької церкви — костел вміщував усіх бажаючих. Тобто К.І.Острозький закладав Звяголь як місто — на століття, у т.ч. і замкову православну Микольську церкву.
У квітні 1914 р. на загальноміських зборах активу православної громади міста було прийняте рішення про будівництво нового собору, який би вміщував не менш 2000 віруючих. Був навіть вибраний будівельний комітет на чолі з повітовим предводителем дворянства В.С.Уваровим. Але розпочалася 1 серпня 1914 р. Перша світова війна, що зруйнувала усі плани православної громади.
Потім були бурхливі події революції і громадянської війни. У 1919 році була спроба місцевої радянської влади вилучити з усіх храмів міста метричні книги, що привело до збройного повстання мешканців. Оскільки наругу над храмами здійснював секретар виконкому — місцевий єврей, — то ще пройшла і хвиля єврейських погромів.
Потім було у середині 20-х років вилучення церковних цінностей, і, нарешті, у середині 1935 року разом із костелом Преображенський собор був підірваний. Троїцький храм був розібраний на дрова.
Під час війни німці спочатку намагались відновити духовно-релігійне життя у місті, виділивши для церкви приміщення в збудованому напередодні війни, але не зданому в експлуатацію, кінотеатрі. Але менш ніж за рік, приміщення церкви німці розтрощили і зробили в ньому конюшню.
Після війни був збудований новий дерев’яний Преображенський собор, але на новому місці — по 2-му пров. Горького, 9. Атеїстична влада зробила все, щоб не тільки прибрати храм із центру міста, але взагалі заховати його подалі від людських очей. Довгі десятиліття собор залишався єдиним храмом у місті.
Пізніше, старанням православної громади і особисто благочинного округу отця Стефана Маркевича, на місці дерев’яного був збудований новий чудовий мурований Преображенський собор, але іншої архітектури.
Вже 211 років Преображенський собор залишається головним храмом Новоград-Волинського єпархіального округу.
Собор увійшов не тільки в історію міста, але і в історію України в цілому. Свого часу в старому соборі (на розі сучасних вул. Шевченка і Замкової) молились і Т.Г.Шевченко, і М.І.Кутузов.
Собор на древньому замчищі став першою і єдиною духовною оселею родини Косачів у нашому місті. Він став духовною християнською колискою знаменитих дітей П.А. і О.П.Косачів — всесвітньо відомих Лесі Українки, Михайла Обачного і Олесі Зірки.
Усі вони були охрещені в Преображенському соборі. Хрещеним батьком Михайла був сам М.П.Драгоманов. Приїзд М.П.Драгоманова на хрещення первістка Косачів — перший відомий його візит до нашого міста.
Саме в Преображенському соборі почалось формування українського православно-релігійного світогляду Лесі Українки і Михайла Обачного, пізнання ними православних обрядів і традицій.
Усі члени родини Косачів були щирими українцями. Вони свято дотримувались традицій свого народу. В ті часи головною традицією українського народу була саме православна традиція — віра дідів-прадідів.
Не досить відомий факт, але мати Лесі — Олена Пчілка — як і фундатор Преображенської церкви у Звягелі князь В.К.Острозький, була охоронцем і захисником православ’я на українських землях. Але часи змінились. Якщо князь захищав від покатоличення і приєднання до унії, то Олена Пчілка боролась доступними їй засобами проти навали сект на нашу землю.
Православно-релігійний світогляд Лесі Українки і Михайла Обачного були невід’ємною частиною їх українського світогляду. Християнство незримо, але відчутно вплетене у всю творчість цих митців. На жаль, з відомих причин ця тема досі не досліджена. І це, незважаючи на те, що ці відомі причини зникли ще 19 років тому…
У минулому році минуло 140 років із дня хрещення Михайла Обачного. За півроку виповниться 140 років з дня хрещення Лесі Українки. Виконком міської ради прийняв рішення встановити на місці старого Преображенського собору на дітищі древнього замку пам’ятний знак на честь хрещення наших знаменитих земляків. Це стане ще одним пам’ятним місцем у старовинному Звягелі, що пов’язане з Лесею Українкою, Михайлом Обачним, перебуванням у Новограді-Волинському родини Косачів і М.П.Драгоманова. Пам’ятний знак планується відкрити 24 серпня ц.р., на День міста.