Вишгородська ікона Божої Матері написана Євангелістом Лукою на дошці від столу, за яким був за трапезою Спаситель з Пречистою Матір’ю і праведним Йосипом. Божа Мати, побачивши цей образ, промовила: «Віднині ублажатимуть Мене всі роди. Благодать Народженого від Мене й Моя нехай буде з цією іконою». В 1131 році ікону було надіслано до Руси з Константинополя святому князеві Мстиславові († 1132, пам’ять 15 квітня), і вона була поставлена в Дівочому монастирі Вишгорода — давнього помісного уділу святої рівноапостольної великої княгині Ольги.
Вишгород був на той час улюбленим місцем перебування київських князів, яких давно зачарувала навколишня краса і де можна було почувати себе в безпеці. До того ж Вишгород був центром паломництва, після того, як у місті поховали перших київських святих Бориса й Гліба, підступно вбитих Святополком (Окаяним). Але затрималась ікона у Вишгороді ненадовго. За київський престол продовжувалися чвари між князями, містом інколи володіло кілька князів на рік, кожен з яких претендував на верховенство в династії Рюриковичів. 1155 року син Юрія Долгорукого, володимиро-суздальський князь Андрій, на прізвисько Боголюбський зруйнував частину Києва й, по-хижацьки викравши ікону, вивіз її до Володимира-на-Клязьмі. На жаль, ніколи вже ікона Вишгородської Богородиці не повернеться до нас, як і інші культурні цінності, що вивозилися з України нащадками цього князя.
1237 року монголо-татарське військо на чолі з Батиєм зруйнувало Суздаль, Володимир, Рязань і викрало оклад ікони, а ще через півтора століття військо хана Тохтамиша вдруге грабує Вишгородську Богородицю, знову викрадаючи цінний оклад. 1395 року ікону переносять в Успенський собор Московського Кремля, але після 1395 року знову повертають у Володимир, де вона знаходиться майже ціле століття. 1480 року її повторно переносять у Москву. 1930 року вона потрапляє до Державного історичного музею, а ще пізніше — у Третьяковську галерею, де перебуває й зараз під назвою Богоматір Володимирська. 1998 року тисячі віруючих змогли побачити ікону в Успенському соборі з нагоди свята Володимирської Богоматері, що було започатковане ще 1480 року.
Вишгородська Богородиця, написана на липовій дошці, мала первісний розмір 78х55 см. За даними реставраційних робіт 1918 року, її перемальовували кілька разів. Недоторканими лишилися тільки обличчя св. Марії та маленького Ісуса, час написання яких, за оцінками фахівців, належить до кінця ХI — початку ХII століть. Є припущення, що одним із художників, який виконував реставрацію ікони початку XV століття, був Андрій Рубльов, уродженець Волині, автор знаменитої «Трійці».
Син Юрія Довгорукого — Андрій Боголюбський, в 1155 році помістив ікону у збудованому ним відомому Успенському соборі міста Володимира. Відтоді ікона отримала ймення Володимирської. В 1395 році ікону вивезено до Москви.
У Володимир, де перебувала прославлена чудо­творна ікона, було надіслано духівництво. Після літургії і молебню у свято Успіння Пресвятої Богородиці духівництво прийняло ікону та із хресним ходом понесло її до Москви. Незчисленна кількість народу по обидва боки дороги, стоячи на колінах, молила: «Мати Божа, врятуй нашу землю!» У той самий час, коли мешканці Москви зустрічали ікону на Кучковому полі, Тамерлан спав у своєму наметі. Раптом він побачив у сні велику гору, з вершини якої до нього йшли святителі із золотими жезлами, а над ними в променистому сяйві з’явилася Велична Жінка. Вона веліла йому полишити Русь. Прокинувшись у трепеті, Тамерлан запитав про значення видіння. Знавці відповіли, що сяюча Жінка — це Матір Божа, велика Захисниця християн. Тоді Тамерлан дав наказ полкам йти назад. На згадку чудесного порятунку від Тамерлана на Кучковому полі, де була зустрінута ікона, побудували Стрітенський монастир, а на 26 серпня було встановлено святкування на честь стрітення Володимирської ікони Пресвятої Богородиці.