www.zvyagel.com.ua







Праздники Украины
free counters
Сайт СШ №7 г.Новограда-Волынского
Яндекс.Метрика
МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов
Украина онлайн


ЯРУНЮ — 470!

08 Жовтня 2010 | Оприлюднив: | 1 644 просмотров
0 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 5 (0 оценок, в среднем: 0,00 из 5)
Для того щоб оцінити запис, ви повинні бути зареєстрованим користувачем сайту.
Loading...

У жовтні Ярунь святкуватиме 470 років від першої літописної згадки про село, коли Богуш Федорович Корецький (воєвода Волинський, староста Луцький, Вінницький, Брацлавський і Житомирський) із 30 дворів у 1540 році збирав непосильний податок медом, житом, льоном і грішми. Тому у 1546 році селяни написали скаргу великому литовському князю. Проте після Люблінської унії 1569 року село потрапило під владу шляхетської Польщі, і податки зросли ще більше, панщина стала три дні на тиждень.
Але люди на території сучасного Яруня поселилися дуже давно, ще в період кам’яного віку, про що свідчать знахідки кам’яних знарядь праці на землях поблизу річок Жолобенки та Церему.
В період Київської держави відбувається поділ українських земель на князівства, які ділилися на волості. Ярунь входив до Волинського князівства.
У цей час існував цілий ряд міст і укріплених поселень. Існували також укріплені місця, де могли збиратися люди з різних поселень у випадку, коли їм загрожувала небезпека. Таке місце було поблизу Яруня (нині називається урочище «Града», що на правому березі річки Жолобенка), де люди знаходили ядра та інші елементи зброї. Про те, що тут колись точилися криваві бої, свідчать кургани на лівому березі р. Жолобенки, у лісі поблизу села Жолобне. Існують легенди, що саме село носило назву «Жалобне», від слова «жалоба», яке, вочевидь, дуже постраждало від вторгнення ворогів.
З XII століття наша земля входить до Галицько-Волинського князівства. З XIII століття на політичну арену виходить Литовська держава. Литва підкорила собі більшу частину Галицько-Волинського князівства, у тому числі й землі Яруня. Після Кревської династичної унії 1385р. почалася поступова інкорпорація (включення) Литовської держави до складу Польського королівства. (М.М.Костриця, М.Ю.Костриця. «Житомирщина туристична». Житомир, 2009 р.).
Після Люблінської унії 1569 р. Ярунь потрапляє під владу Польщі. Село увійшло до Луцького повіту Волинського воєводства.
Ярунці вписали славні сторінки в історію визвольної війни 1648-1654 років під проводом Богдана Хмельницького. В липні 1648 року мешканці Малого Молодькова, Яруня збройно виступили проти місцевих поміщиків, спалили будівлі, господарські книги, у Звягелі пограбували замок та костьол. Внаслідок об’єднаних повсталих селян і звягельських міщан, утворився досить сильний повстанський загін під проводом Михайла Тиші.
Всю територію України, звільнену від польського панування, було поділено на козацькі полки, а в межах полків — на сотні. Смерть Б.Хмельноцького і «руїна», що настала по тому, привели до ліквідації полкового устрою в Правобережній Україні. За Андрусівським перемир’ям 1667 р. її територія знову ввійшла до складу Речі Посполитої, були відновлені воєводства та повіти, що існували до 1648 р. (М.Ю.Костриця, «Краєзнавчі нариси», 2009 р.).
Жорстоко розправилися поляки з ярунськими повстанцями. Чимало з них переселилося на Лівобережну Україну. В Географічному Словнику королівства польського (т. 15, 1902 р.) повідомляється, що «... в Яруні було 142 будинки. В 1570 р. князь Богуш Корецький, котрий у 1577 р. вносив з Яруня од 25 домов 5 ogr., у 1650 р. вносив з Яруня од 130 домов, у 1651 р. од 80 домов, а в 1653 тілько од 10 домов».
Ярунці взяли участь у селянсько-козацькому повстанні проти польської шляхти (1702-1704) роки під керівництвом С.Палія.
Внаслідок трьох поділів Польщі (1772, 1793, 1795) Правобережна Україна була інкорпорована до складу Російської імперії. 5 липня 1795 року адміністративним центром губернії було визнано м.Звягель із перейменуванням його в м.Новоград-Волинський.
У 1797 році Ярунь став волосним центром Новоград-Волинського повіту Волинської губернії. На 1798 рік тут проживало 236 чоловіків і 230 жінок — кріпаків Йосипа Чартерійського. Крім панщини, селяни Яруня платили оброк у сумі 1103 карб., Юрківщини — 1351 карб.
У 40-х роках XIX століття Ярунь входив до Пищівської волості, поміщицею була Марія Потоцька, маєток якій дістався від Климентіни із князів Чартерійських княгині Сангушко за купчою кріпостю 1841 року.
У XVIII столітті в Яруні поселяються євреї, які прибули сюди із Корця та Звягеля. Місцем їх проживання була територія сучасного центру села, що називалася Слободою, тому що євреї не були кріпаками, а лише сплачували податок. Це були небагаті євреї, які займалися торгівлею (було 10 крамничок), виготовленням черепиці, возів, саней, мали майстерні з пошиття одягу, взуття, вичиняли шкіру, виготовляли гончарний і дерев’яний посуд.
10 травня 1903 року Микола II затвердив список 101 поселення в «смузі осілості» для вільного проживання євреїв. До таких поселень увійшов і Ярунь. У Яруні євреї заселяли територію між селами Ярунь та Юрківщиною, де річки Жолобенка та Кошелівка (Грабянка) впадають у річку Церем.
У 1866 році в Яруні була проведена кріпосна реформа, За викупним актом 176 ревізьких душ (чоловіки) повинні були викупити 659 десятин землі, в тому числі — 27 непридатної для обробітку, а за поміщицею, графинею Марією Сангушко-Потоцькою, залишилося 800 десятин найродючішої землі, за церквою — 92 десятини. За землю селяни сплатили 8500 крб. 50 коп. (Житомир. Облдержархів, ф. 115., оп. 4., спр. 32., арк. 1-4.)
В 1890 році граф Йосип Потоцький побудував у Яруні винокурний завод, на якому працювало 8 чоловік, на заводі була парова машина. Завод давав прибутку 25000 крб., його орендувала Марія Одинецька. (Житомир, облдержархів., ф. №32., оп 1.)
У селі було 4 вітряки, побудовані селянами. У 1900р. Р. Гешель побудував у Яруні паровий млин, який за рік молов 280000 пудів зерна. У млині працювало 4 робітників.
Ярмарки проходили в свято Вознесіння Господнього та в 10 п’ятницю після св.Пасхи.
Школа грамотності, відкрита 5 грудня 1886 року, при 18 учнях, із жалуванням учителю 4 карб. в місяць.
Церква в ім’я Покрови Пр. Богородиці. Коли й ким побудована — невідомо. Дерев’яна, однокупольна, хрестоподібна; капітально обновлена в 1872 р. Дерев’яна колокольня побудована в 1883 р. на місці тієї, що згоріла 2 вересня того ж року.
Є благодатна ікона Божої Матері. Отпуси бувають в 10-ту п’ятницю після св.Пасхи.
До приходу Ярунської церкви з 1 січня 1845 року була приписана церква с.Юрківщини св.Чудотворців Косми та Даміана, побудована в 1784 р. на кошти поміщика Вільнера, дерев’яна, однокупольна, мала вигляд корабля, в 1879 р. капітально обновлена на кошти прихожан.
Церковно-приходську школу було відкрито в Яруні 5 грудня 1886 р. У ній навчалося 18 учнів.
У кінці XIX ст. в Яруні було 176 домів, у яких проживало 689 жителів, у т. ч. 111 євреїв.
У 1910 р. 18 селян із Яруня емігрували до Америки в пошуках заробітку. В 1897 р. у Яруні було 142 двори, в яких проживало 889 чоловік, а в 1906 р. — лише 105 дворів, де проживало 564 чол.
Чорним крилом зачепила ярунців I-ша Світова війна, погнала чоловіків на фронт. У село приходили похоронки, різко знизився врожай на полях, люди терпіли нестатки. 27 квітня 1916 р. у Яруні відкрито пошту, телеграф, а в 1924 р. — проведено телефон. У грудні 1917 р. в селі встановлено радянську владу, створено ревком, який розподіляв поміщицькі землі. Проте ця влада міняється на владу УНР, а в лютому 1918 р. село окупували німці, далі — влади Директорії, знову УНР, влада Денікіна, а в квітні 1919 р. у село вступила Червона Армія. 25 квітня 1920 р. Ярунь захопили польські інтервенти, а 27 червня 1920 року село остаточно звільнила Перша кінна армія С.М.Будьонного.
В Яруні створюються сільська рада (Голова К.Степанюк, І.Попель.) та комітет незаможних селян, який очолює Кондратюк Лаврін. Із 1925 р. Ярунь стає районним центром. Тут відкривається лікарня на 10 ліжок, у якій працюють лікар і фельдшер. Центральну вулицю села було викладено бруківкою з дерев’яними тротуарами.
У 1928 р. у Яруні створено артіль «Вільна праця» (33 двори), а в 1930 р. створено артіль «Бідняк», із яких у 1938 р. утворився колгосп ім. Куйбишева.
У 1930 р. стала до ладу теплова електростанція потужністю 220 кіловат.
У 1936 р. побудовано Будинок культури на 600 місць, де працювали драматичні, хорові, танцювальні гуртки, діяли кінозал, бібліотеки із читальними залами, які обслуговували понад 1000 читачів, а їх фонд нараховував 12000 примірників.
У Яруні друкувалася газета «Прикордонна зірка».
У 1932 — 1933 роках Ярунь потерпав від голоду, за цей час тут померло 52 чоловіки.
6 липня 1941 року Ярунь був окупований військами фашистської Німеччини, в місті розташувалась районна управа та поліцейська дільниця. Почалися арешти, розстріли.
Майже цілий рік існувало в Яруні гетто, до якого зігнали євреїв з усього Ярунського району (в районі тоді проживало понад 700 євреїв). Більша частина з них була розстріляна фашистами в Яруні.
З осені 1941 р. по весну 1943 р. у Ярунському районі діяло 10 підпільних груп на чолі з К.Бондарчуком, а в січні 1942 р. у м.Ярунь була створена підпільна група на чолі з Д.Гриценком. Із Ярунського району було вивезено до Німеччини на примусові роботи 868 осіб. Із 353 жителів с.Ярунь, які воювали на фронті, повернулося — 182277 ярунців нагороджені орденами та медалями.
8 січня 1944 р. 149 дивізія генерала Орлова Андрія Архиповича, частин І Українського фронту звільнили Ярунь.
У 1957 р. Ярунський район розформували, село стало належати до Новоград-Волинського району.
Із 1958 р. у Яруні працює Житомирський технікум землевпорядкування.
Давню історію має Ярунська школа. Після революції вона перейшла в маєток панів Рокосовських, а з 1 грудня 1920 року її було реорганізовано в Ярунсько-Юрківське семикласне єдино-трудове училище, де навчалося 90 учнів. При школі був організований лікнеп (ліквідація неписьменності) із вечірньою формою навчання для дорослих. Першим директором стає Гордій Федорович Микитюк, а одним із перших вчителів — Пелех Ничипір Іванович, який започаткував славну педагогічну династію. Нині педагогічній династії Яруня понад 1,5 тисячі років педагогічного стажу. Це династія педагогів, учених, організаторів освіти на Волині батька та синів Дем’янчуків, династії Пелехів, Статкевичів, Осипчуків.
Із 1933 р. школа стає середньою, її переводять у будинок орендатора п. Одинецького. Першим її директором стає Онуфрій Філонович Шмиглюк, завучем, а пізніше директором, — Харитон Пилипович Кузьменко. У 1936 р. ця школа випустила своїх перших 15 вихованців. (Історія міст і сіл УРСР, Житомирська обл., стор. 478).
У 1941 році школа припиняє свою роботу, навчання відновлюється лише в лютому 1944 року, не було підручників, зошитів, учні писали на паперових мішках чорнилом, виготовленим із столових буряків. І все ж через 2 роки по війні 9 учнів одержали атестати зрілості. У Ярунській школі навчалися учні з Ореп, Пилипович, Красилівки, Дідович, Кам’янки, Токарева, Мокрого, Горбаші. Їх навчали понад 20 вчителів.
У 1946-1947 рр. директором школи працює Гіллер Раїса Аронівна — розумна вольова жінка. У школі була висока дисципліна й належний санстан. Існував закон про обов’язкове навчання, проте через матеріальну скруту багато дітей не могли відвідувати школу, тому Р.А.Гіллер звертається до ярунків із проханням допомогти з одягом та взуттям для найбідніших дітей, і таким чином було вирішено проблему з відвідуванням всіма учнями уроків у школі.
У 1948 році директором школи стає Печенюк Микола Мефодійович — фронтовик, наго­роджений двома орденами Червоної Зірки. В 1948-1949 рр. ним була організована посадка парку на пустирі біля Будинку культури.
У 50-х роках кількість учнів у школі зростає до 800-900чол., вони навчаються у дві зміни. Пожвавлюється виховна робота, працюють фізкультурний та драматичний гуртки.
В 1953 р. вчитель фізкультури Пелех Володимир Ничипорович створює в школі футбольну команду, яка посідає перші місця в районі та в області, з’являються перші кубки, грамоти, дипломи. Футбольна команда, на чолі з талановитим, залюбленим у свою справу педагогом Пелехом В.Н., зуміла вибороти 30 кубків.
У 1957-1958 рр. посаду директора школи обіймав заслужений вчитель України Левченко Віктор Трохимович. Лише за один рік він зумів багато зробити для зміцнення матеріальної бази школи. Тоді одночасно з денною працювала вечірня середня школа для сільської молоді.
З 1958 р. директором школи працює Цвєтков Борис Йосипович, а завучем — Козацька Валентина Яківна. Школа знаходилась у 5 нестандартних приміщеннях (до війни було побудовано двохповерхову школу, яку розрушили в роки війни), тому в 1960 році розпочинається будівництво нового приміщення школи, яке продовжує виробнича бригада, організована Дем’янчуком С.Я., а завершується будівництво при директорові Євпаку П.Я.
В 1960 — 1961 р. виконує обов’язки директора школи Козацька В.Я.
У 1962 — 1965 рр. директором школи був призначений талановитий педагог, а пізніше — академік, професор, доктор педагогічних наук, організатор освіти на Волині, який чітко визначив свій неповторний шлях у вітчизняній науці, Дем’янчук Степан Якимович.
У 1965 р. директором школи призначили Євпака Петра Яковича, з 1970 до 2000 рр. її незмінним керівником був Статкевич Ю.Д.Було розпочато будівництво нової трьохповерхової школи, яка стала до ладу у 1980 році.
Із 2000 року директором школи працює Юрій Вікторович Шевчук — надзвичайно енергійна, ініціативна й творча людина. У 2001 р. школа урочисто відзначала свою 115 річницю. На свято прибули випускники різних років, гості з райдержадміністрації, з районного відділу освіти, односельчани. Школі вручали подарунки від випускників і влади.
Гордиться школа своїми випускниками — знатними хліборобами, лікарями, вчителями. З її стін вийшли відомий письменник, автор 33 книг Я.Н.Стецюк, літературознавець, до­ктор філологічних наук, професор, головний науковий співробітник Інституту світової літератури ім.О.М.Горького, член ученої ради ІМЛІ, автор 60 наукових праць С.В.Заїка, міністр автомобільної промисловості СРСР та СНГ, академік Академії інженерних наук, доктор технічних наук, технічний директор заводу КАМАЗ, головний редактор журналів «Ринок СНД» та «Автомобільна промисловість Російської федерації» М.М.Волосов. Він має більше 20 патентів, 15 наукових праць, видав книгу технічного напрямку, відновлює промислові зв’язки між Україною, Росією, Білорусією та іншими країнами.
Щороку провідує рідний Ярунь Дідух В.Д. — кандидат фізико-математичних наук, до­цент Тернопільської медичної академії, автор 8 поетичних збірок і 3 науково-популярних книг з історії рідного краю. Його брат — Л.Д.Дідух — професор, доктор фізико-математичних наук, зав. кафедрою фізики Тернопільського державного технічного університету ім. Івана Пулюя. Науково-дослідна група, яку очолює Л.Д. Дідух, співпрацює з рядом провідних наукових центрів в Україні, Росії, Італії, Німеччині, США, Польщі. Вчений працює над дослідженням проблем твердого тіла. Коло його інтересів пов’язане із спробою застосувати фундаментальні принципи природи до потреб людського буття. Монографії, написані Л.Д.Дідухом у співавторстві з його братом В.Д. Дідухом та іншими вченими, — одні з перших у світовій літературі.
Нехай знають земляки славні імена людей, які вийшли із стін Ярунської школи: Л.А.Чурсіної — доктора технічних наук, професора, зав. кафедрою виробництва натурального волокна Херсонського індустріального університету, Т.О.Якубовської — кандидата технічних наук (нині працює у ВУЗах столиці), В.І.Семенюка — провідного конструктора авіаційного науково-технічного комплексу ім.Антонова, за розробками якого зроблена система дренажу паливних баків на літаках Ан-140, АН-70, «Руслан», «Марія», О.С.Фурманенка, кандидата технічних наук, доцента Київського інженерно-будівельного інституту, С.Л.Близнюка — кандидата педагогічних наук Житомирського педінституту, М.В.Сокирко — кандидата філологічних наук, яка працювала у ВУЗах столиці, В.П.Радзивіла — кандидата математичних наук, Ф.П.Яремчука — професора, зав. кафедрою математики (1976-1986) Київського політехнічного інституту, який опублікував понад 125 наукових праць, у т.ч. 16 книжок, підручників, навчальних посібників, кандидат математичних наук М.З.Семенець. Серед цих імен слід відзначити родину талановитих педагогів, вчених, організаторів освіти на Волині С.Я.Дем’янчука — доктора педагогічних наук, професора, академіка, автора 27 монографій, понад 300 наукових статей, під керівництвом якого захистили дисертації два доктори, 28 кандидатів наук, А.С.Дем’янчук — ректор МЕГУ, академік, доктор педа­гогічних наук, автор 110 наукових праць, ним створена власна наукова школа; під його ке­рівництвом захищено 7 кандидатських дисертацій. Ю.С.Дем’янчук — проректор з економічних питань цього ж ВУЗу, кандидат історичних наук, доцент, автор понад 30 наукових праць з історії та економіки. Пелеха Ю.В. — кандидата педагогічних наук, здобувача докторської дисертації, проректора з наукової частини та міжнародних стосунків МЕГУ імені академіка С.Дем’янчука, Л.Р.Пелех — кандидата педагогічних наук, О.Ф.Геруса — кандидата фізико-математичних наук, доцента, зав. кафедрою математики Житомирського державного педагогічного університету, має понад 20 наукових і 6 методичних друкованих праць, бере участь у розробці національних та міжнародних проектів. І.В.Норинчак — кандидат технічних наук.
Дослужились в армії до високих чинів генерал-лейтенант А.І.Охріменко, генерал-майор Т.П.Лавренюк, полковники А.А.Скорик, М.Л.Бригодський, Г.Миколайчук, О.М.Блекот.
До плеяди Яруня належать І.Ф.Мамайчук — талановитий композитор, педагог, заслужений працівник культури, автор багатьох збірок музичних творів, засновник і колишній голова Новоград-Волинської асоціації композиторів, засновник і керівник багатьох художніх колективів, які здобули високе звання «народний». У роки війни сім’я Мамайчуків, разом із маленьким Іванком, проживала в Яруні. Батько, Федір Тодосьович, був підпільником, йому дивом удалося врятуватися від страти. В 60-х роках, разом із композитором А.Ю.Човганем, проводять заняття хору в ЖТЗ, працює в філії дитячої музичної школи в Яруні. Разом із поетом, журналістом, автором багатьох поетичних збірок, який також часто бував у Яруні, пише гімн Новограда-Волинського, створює чудовий музичний твір «Молитва».
Пишається Ярунь ім’ям композитора Сергія Ярунського (С.А.Степанюка) — члена Національної Ліги українських композиторів, учасника Міжнародних форумів композиторів та фестивалів мистецтва, автора багатьох симфонічних творів та камерної музики, пише музику до пісень на слова О.Яриновської (дружини), Л.Лук’янець, В.Ксендзук, Б.Коханевича та ін.
Полюбилися ярунцям поезії їх земляків А.Клюска, Г.Сайчук, Б.Коханевича, В.Дідуха, збірка фольклорних творів 3.Рокосовської, твори письменника Я.Н.Стецюка, бо в них звучить любов до рідного краю: І де б ми не були, по яких світах не подорожували,«... усе це люди від землі, усе це люди з одного села», — так сказав наш земляк, письменник Яків Стецюк. І краще, мабуть, не скажеш.

Т.ПЕТЬКО, краєзнавець, с.Ярунь
Фото Юрія МЕЛЬНИКА

Вы должны войти что бы писать комментарии.