Микола УСЕНКО, директор газети «Звягель-Інформ»:
— Враховуючи, що наша газета і я особисто, останнім часом знаходимося, так би мовити, в «епіцентрі» місцевих виборів, дозволю собі поділитися з читачами окремими висновками і спостереженнями. Роблю це, не претендуючи на істину в останній інстанції, і не маючи бажання комусь сподобатись, більше того — прекрасно розумію, що окремим місцевим лідерам мої слова будуть не до вподоби.
ЧОМУ МИ «ПОБИЛИ ГОРШКИ» З БОРОВЦЕМ?
Відразу хочу заспокоїти тих, хто злорадно потирає руки, — у мене з Боровцем були, є і, маю надію, залишаться нормальні людські відносини, яким уже майже 30 років. З ним цікаво спілкуватись не на виробничі теми, комфортно відпочивати, але працювати під його керівництвом надзвичайно важко, тому що постійно відчуваєш себе, м’яко кажучи, недоумком, оскільки у нього одна, єдино правильна, думка — це його власна. Саме через це я завжди відмовлявся від його пропозицій працювати разом, у тому числі і на найвищих посадах, які він мені пропонував.
Не хочу зачіпати якісь особисті риси його характеру чи дії, які підтведжують, що не такий уже він «білий і пухнастий». Цю «чашу випити до дна» йому доведеться і без мене. Зупинюся лише на окремих, на мою думку, принципових моментах, які сьогодні все більше шкодять розвитку нашого міста, і через що я, власне, не просто підтримую Загривого Володимира Івановича, а й очолюю його виборчий штаб.
МОМЕНТ ПЕРШИЙ — ЗОВНІШНІЙ
ВІД ЛЮБОВІ ДО НЕНАВИСТІ — ОДИН КРОК
— В нашій державі є моменти, при вирішенні багатьох питань, які залежать від підтримки високих державних посадовців. У моїй роботі дуже допомагав Володимир Михайлович Литвин. Це була дуже серйозна і важлива підтримка у галузі медицини міста і району, в галузі освіти, газифікації, будівництва доріг і багато-багато інших питань. Тому нині я зважився на таке одкровення в усіх цих питаннях, аби новоград-волинці нарешті усвідомили, в чому полягає момент істини. Бо ж ні до кого іншого не поїдеш, а тільки до свого… Тож ми повинні проголосувати не за якусь політичну силу, а самі за себе, виходячи з патріотичних міркувань.

— За всі роки моєї роботи на посаді мера жодної допомоги від Литвина місто не отримало. Це сімейний клан. Вони все скупили…. і т.д . і т.п.

Що ж сталося? Невже зникла потреба в підтримці високих державних посадовців. Чи, може, в бюджеті з’явились зайві кошти? Чи Литвин змінив громадянство? Ні те, ні інше. Це просто намагання виправдати невиконання більшості пунктів попередньої виборчої програми, причому, доволі ієзуїтським способом.
Пішли гуляти по місту і району чутки: Литвини скупили половину міста,а іншу — Боровець не дає, через це його хочуть замінити на Загривого.
Для того, щоб не користуватись плітками, ми звернулись до Володимира Михайловича, на що отримали однозначну відповідь: «Ніколи не мав і не маю в Новограді навіть ржавого гвіздка». Петро Михайлович доповнив: «Каятись перед новоград-волинцями нам немає за що, — чим можемо, ми завжди допомагаємо і людям, і організаціям, і владі. При цьому, звичайно, використовуємо не лише власні кошти, але й можливості своїх посад».
Ми провели власне невелике журналістське розслідування. Насправді, в нашому місті є декілька об’єктів, що дійсно мають опосередковане відношення до сім’ї Литвинів. Так, співвласником колишньої реалбази хлібопродуктів, тепер ТОВ «Житниця», є Островський Станіслав Віталійович (чоловік Надії Михайлівни Литвин), він же є співвласником колишнього плодоовочевого комбінату, з якого залишився один магазин і ринок по вул.Ш.Алейхема. Крім того, за рішенням міської ради, в 2001 році товариству, близькому до С.В.Островського, були продані приміщення старого, фактично розваленого, консервного заводу. Ним же в 2005 році було придбане в приватної фірми «Зевс» аварійне приміщення біля Будинку офіцерів.
Все. Решта — міфи і домисли. Частину з них розпускають самі підприємці. Бренд Литвина — це не просто круто, інколи це відкриває двері у найвищі кабінети, а при переговорах з іногородніми або іноземними фірмами — відразу додаткові бонуси. Інша частина чуток виповзла після того, як хтось із Литвинів звертався в міську чи районну владу з проханням розглянути можливість реалізації того чи іншого об’єкту якійсь структурі.
Останній приклад пов'язаний з багатостраждальним банно-пральним комбінатом. Знаючи багаторічну тяганину з цим, майже готовим, об’єктом, з ініціативи В.М.Литвина, в міську раду приїхали представники київської компаніії з пропозицією викупити об’єкт, завершити його будівництво і відкрити сучасний оздоровчий комплекс із банею, саунами та лікувально- профілактичними кабінетами.
Реакція була миттєвою — знову Литвин хоче забрати майно громади. Більше того, тут же владою було ухвалено рішення відкрити в цьому приміщенні…ЦЕНТР ХУДОЖНЬО-ЕСТЕТИЧНОГО ВИХОВАННЯ. Ну просто «нет слова, что сказать», як каже один знайомий єврей.
Повертаючись до власності, що є в розпорядженні Островського, слід відмітити, менеджер він дійсно виявився не завжди ефективний. Якщо підприємство «Житниця» є одним із ведучих у своїй галузі (там було збільшено кількість робочих місць, проведено модернізацію виробництва, що підвищило об’єми переробки зернових, а також дало змогу вироб­ляти не тільки житнє, а й високоякісне пшеничне борошно), то нарікання на «заморожений» колишній консервний завод — справедливі. А стан ринку в центрі міста не витримує вже ніякої критики. Справедливості ради, треба сказати, що Станіслав Віталійович, розуміючи, що в ситуації, яка склалася, виступає «цапом-відбувайлом», вже має на руках проекти реконструкції ринку — це буде сучасний торговий центр з рядами для приватних продавців сільгосппродукціїї, а в найближчий час буде внесено на розгляд сесії проекти забудови двох інших об’єктів. Немає сумніву, що вони стануть прикрасою міста.
В цій ситуції всі закиди Боровця та окремих претендентів на мерське крісло на адресу Голови Верховної Ради виглядають, м’яко кажучи, некоректними, а інколи — просто непристойними. Більше того, подальше мусування цієї теми негативно впливає на імідж однієї з найвищих посадових осіб держави і, однозначно, не сприяє ефективній розбудові міста.
МОМЕНТ ДРУГИЙ — ВНУТРІШНІЙ
ПРОСТОРІКУВАННЯ НА ТЕМУ, ЯК НАМ ОБЛАШТУВАТИ НОВОГРАД, МОЖУТЬ СТАТИ РЕЦЕПТАМИ РУЙНУВАННЯ
Жителів міста постійно запевняють, що в нас найнижчі ціни на комунальні послуги. Дуже схвилювало владу і адміністрацію «Теплокомуненерго», коли в одній із заяв В.І.Загривий сказав: «…наш Новоград поступово стає лідером у цінах на комунальні послуги та в роздрібній торгівлі». Його тут же звинуватили в некомпетентності і вимагали від газети спростувати інформацію, навівши наступні приклади:
Плата за тепло в Новограді — 5.10 грн за кв.м; в Коростені — 5.65; Бердичеві — 5.98. Крапка. Власне кажучи, ми і не сумнівалися, що керівник «Теплокомуненерго» вміє захищати інтереси свого колективу. Але, щоб бути об’єктивним, варто було б сказати: враховуючи наявність у багатьох багатоповерхівках і в приватних будинках лічильників, облік тепла ведеться не за кв м, а в Гкал. Тут ми маємо таку картину: в Новограді — 215,8 грн. за 1 Гкал, в Коростені — 213,5; в Бердичеві — 212,8.
Продовжуючи тему теплозабепечення, — ще декілька принципових моментів. Як показує досвід передових країн та наших найближчих сусідів, ми повинні поступово переводити підприємства, бюджетну сферу, житлові будинки на індивідуальне опалення, при якому споживач платить не за послуги, а за газ або електроенергію. У нас цей процес штучно гальмується, особливо це відчутно в бюджетній сфері, звідки величезні суми перекачуються в тепломережу. Простий приклад: дитячий садок №1 по вул.Урицького — площа 1300 кв м, має, хоча і застаріле, але індивідуальне опалення, витрати сезону 2009-2010 складають 38 000 грн., через дорогу — гімназія, площа 4500 кв м, сплатила за централізоване опалення майже 400 000 грн + витрати на ел. підігрів води. Нашими спеціалістами прораховано, що якщо в гімназії встановити сучасну модульну котельну, загальною вартістю до 300 000 грн, то витрати на газ становитимуть 204 000 грн з ПДВ., тобто за півтора-два роки вона себе окуповує.
Наступне питання — вода. Нинішня влада має на меті реалізувати програму «Питна вода» та проект модернізації водоканалу в рамках використання кредиту Міжнародного банку реконструкції та розвитку. Тобто, готується угода про отримання валютного кредиту в сумі 4,8 млн. дол на 18 років під 4% річних. Ідея гарна, ми дійсно можемо мати чисту воду, але за якою ціною? Водоканал зараз на межі банкрутства, «повісити» на нього ще й кредит (причому, в доларах) — це значить додаткові витрати 300 тис. грн. в місяць, з яких 127 тис. — лише проценти. Це шлях в нікуди. Спасти ситуацію можуть або бюджетні ін’єкції, або передача в довгострокову оренду чи концесію інвесторам.
«Місто — без ЖЕКів» — це намагання бути попереду всієї України за будь-яку ціну. Я можу говорити про це зі знанням справи тому, що в 2002 р. перше в місті ОСББ «Згода» на базі ЖЕК №1 було створено з моєї ініціативи, по вул.Соборності, 13, і з того часу я — голова його правління на громадських засадах.
ОСББ може більш-менш ефективно функціонувати в одному дворі, де 3-4 будинки. Тут повинен жити керуючий будинком (управдом), слюсар, електрик, більшість прибиральниць. Не розумію, навіщо створювати ОСББ з 20 чи 30 будинків. Замінили вивіски, тепер рік ділять портфелі. Міський голова змушений бігати постійно на збори, намагаючись примирити бажаючих «порулить». Влада намагається перекладати свої функції на об’єднання громадян, наївно вважаючи, що громада буде сама чимось управляти, або сама собі встановлюватиме тарифи.
Зникли не просто ЖЕКи, а зникла й матеріальна база колись могутньої комунальної сфери. Був цілий комбінат комунальних підприємств, дорожні організації, тепер залишились лише назви. Тож не дивно, що програма «околиці» виконується лише на папері, спробуйте пройти без чобіт по околицях у районі м’ясокомбінату, птаходільниці, «Лубчиці» чи «Дружби».
В земельних питаннях, на мій погляд, є також достатньо суттєві прорахунки нинішньої влади. Вісім років межі міста практично не змінюються. Оформлення земельних ділянок триває роками і коштує чимало здоров’я і грошей. Ціна на землю залежить від того, з якої ноги встав чиновник. Незважаючи на велику чергу, штучно стримується виділення земельних ділянок під забудову на вул. Герцена, Купріна, на Смолці, під гаражі на вул.Єрьоменка. Непоодинокі факти виділення земельних ділянок позачергово на підставних осіб. В «Морському» частина ділянок виділена під існуючими об’єктами фонду Держмайна, що фактично не дає змогу «щасливчикам» будуватися і т.д.

Наведені факти — лише невелика частина недоліків влади в управлінні містом, але й вони вже є достатньою підставою для її відставки і проведення аудиту прийнятих рішень. Сукупність же цих і інших фактів і стала тією основною причиною, що зумовило мене і моїх товаришів об’єднатись навколо Загривого В.І.
— Ми розробили, на наш погляд, реальну програму покращання життя в місті, прив’язавши її до кожної вулиці. Причому, ми показали виборцям, хто буде «старостою» на їх окрузі, хто бере на себе відповідальність за її реалізацію. Розуміючи, що все це не просто, ми заручились підтримкою та можливостями Голови Верховної Ради і його бажанням допомагати рідному місту і району.
Ми розраховуємо на великий управлінський досвід і зв’язки Володимира Івановича Загривого.
Немаловажним чинником — чому ми підтримуємо саме цю кандидатуру — є його особисті якості.
Як людину, його вирізняють скромність, порядність і простота, це «трудоголік», який вміє прогнозувати наперед, брати на себе відповідальність і не «доставати» зайвий раз підлелих. Переконаний, що основна робота нового мера полягатиме не в бескінечних нарадах, планерках на каналізаційних колекторах, в лікарні, школах, в ОСББ (для цього є заступники і галузеві спеціалісти), а у вирішенні стратегічних питань, там де є кошти й інвестиції — у Києві, Москві, Варшаві, Пекіні. І результатом його роботи мають стати нові високотехнологічні виробництва, інвестиції в зупинені підприємства, а це, в свою чергу, нові робочі місця, це гроші в бюджет і можливість вирішення різних соціальних програм.
Якщо Вам це до вподоби, — голосуйте за нашу команду.