Чи буде це хтось святкувати, чи не буде, але ­22 січня (за старим стилем) 1796 року, Катериною ІІ був затверджений герб Волинського губернського центру — міста Новограда-Волинського. Тобто, 215 років тому, коли на цілих дев’ять років наше місто відібрало польську славу Житомира, як центру Київського воєводства, а у Луцька — Волинського, — герб нашого міста довгих 60 років був і гербом Волинської губернії і обов’язково розміщувався у верхньому полі щитів гербів усіх волинських міст.
Хоча цей герб і був наданий саме російською імператрицею, але його коріння — суто українське. Тобто, він є старим гербом Волині, що існував ще за часів Галицько-Волинського князівства. Про це було спеціально зазначено в опису герба.
Тобто, у спадок від Російської імперії наше місто отримало один з найдавніших гербів рідної Волині. Хіба це не дарунок? Адже, незважаючи на багатолітні зусилля, нам і досі не вдалося знайти грамоту про надання місту магдебурзького права, а, значить, — перший герб міста. На початкових етапах пошуків нам дуже допомагав А.Б.Гречило, тоді — співробітник Львівської археографічної експедиції АН УРСР, нині — голова Всеукраїнської геральдичної спілки. Він шукав сліди нашого герба у Польщі. Адже у ході буремних подій XVII ст. міський архів і архів князів Острозьких у Дубно було знищено.
Наданий місту 215 років тому герб, як і усі дійсно історичні герби, в основі є дуже простим — золотий щит із червоним чотириконечним хрестом. Звісно, в полі герба була і обов’язкова російська «пташка» — двоголовий орел з атрибутами, але це вже «за дужками» цієї статті. Двохколірне вирішення щита — ще одне свідчення древності цього герба. Колір мав також символічне значення. Золото позначало багатство, силу, вірність, чистоту, постійність; червоний — мужність, хоробрість, незламність у боротьбі. Хрест — належність до християнської віри. Ось що отримало 215 років тому у легітимний спосіб наше місто — стародавній герб цілої Волині!
Це була спроба замінити із введенням нових геральдичних правил у 1856 р. нашому місту герб? Звісно, була, адже, згідно з цими правилами, наша Волинська губернія отримала новий герб — срібний хрест у червоному полі. До речі, цей герб і досі широко зустрічається у сучасних гербах і прапорах міст і областей Великої Волині.
У 1863 р. був розроблений чудовий проект Б.Кено: у варіанті другорядної геральдичної фігури — «більша частина права», де і більша, і менша частини мали по срібному хресту в червоному полі. Але він не був затверджений, і до часів незалежної України входив у всі довідники як незатверджений герб Новограда-Волинського. На жаль, ми і цим варіантом вчасно не скористались. Зате зараз символіка незатвердженого герба нашого міста... цілком відтворена у прапорі Волинської області! Тобто, по-простому, — «файні» луцькі «хлопці» у нас його «сперли».
Звісно, мали ми вже після багатолітньої перерви і типовий радянський герб. Але ключове слово тут саме «радянський», тобто, з «шестерьонками» і «колосками»...Єдине з цікавого — було зображення «колби», тобто, ознака наявності у місті хімічної промисловості (так і не збудованого за планами чергової п’ятирічки хімкомбінату).
Часто у керівників міста виникають дуже слушні ідеї, що потребують саме кваліфікованої, компетентної підтримки з боку, в першу чергу, підлеглих. І якщо з боку інженерно-технічних і організаційних рішень проблем майже не виникає, то в інших сферах із цим питанням буває іноді дуже сутужно.
Хто підказав міському голові вже у далекому 1994 році ідею звернутись для розробки саме нового (!) герба міста до художника, а не фахівця з гербів, тобто, геральдиста (гербознавця), — звісно, вже не встановити. Що ж отримало наше місто майже 17 років тому? Герб, що не має ніякої історичної і наукової цінності, нічого не викликає, крім численних зауважень з боку фахівців (їх в достатній мірі давно має міська влада). Герб, що більш підходить якомусь сучасному багатію з купованим дворянським титулом, а не дійсно історичному стародавньому місту.
Найбільше зауважень викликала у фахівців гранична перевантаженість щита — 4 частини з щитком та ще і девіз із назвою міста, 7 негеральдичних гербових фігур, 5 кольорів, недостовірність деяких гербових фігур або їх прочитання. Тобто, з художньої точки зору, сучасний герб зауважень не викликає, але вимогам до офіційного герба історичного міста він геть не відповідає.
Особливі зауваження у краєзнавчої спільноти викликає негеральдична гербова фігура «дзвін» з буквою «Z». По-перше, головне — всі дослідники походження стародавньої назви міста, навіть І.Л.Тригуб, незважаючи на різні погляди кожного з них, згодні в одному — дзвін ніякого відношення до цього не має. Бо перший дзвін навіть у Європі з’явився тільки наприкінці XIІ ст. По-друге, у геральдиці гербова фігура «дзвін» має інше стандартне прочитання. Та й перша назва міста починалась зі старослов’янської букви «В», а не з латинської «Z» (хтось, мабуть, надивився в дитинстві «Зорро»).
Але, як казав Козьма Прутков: «Відшукай всьому початок, і ти все зрозумієш!». Краєзнавча спільнота міста, як і рідні, і близькі, колишні учні і педагоги, досі відчувають втрату свого колеги — В.Б.Пилипенка. Але, незадовго до своєї раптової смерті, він розповів нам про те, де ж знаходяться «витоки» легенди про дзвін. Валерій Борисович пригадав, що цю легенду придумав один із педагогів СШ №3, і там же, на черговому семінарі вчителів історії міста, її озвучив. Своєю «дидактичністю» вчителям історії вона сподобалась.., і пішла ця легенда гуляти по школах міста і саме через учнів отримала поширення. Сталось це наприкінці 60-х — початку 70-х років XX ст.
Звісно, ця суто сучасна, нашвидкуруч придумана, легенда, тобто сучасний усний твір казково-фантастичного характеру, ніякого відношення до історії міста, походження його першої назви — не має. Що у краєзнавців викликає широке використання дзвону у міській символіці (навіть на великому гербі міста його використано двічі), — читач, мабуть, зрозуміє сам. Але, звісно, є і питання — що взамін?
Виходячи з вищезгаданого і нещодавнього звернення міського голови, виникає питання: чи потрібен нам пам’ятник саме «кірпічу» чи «рогалику», коли вже маємо пам’ятний знак дзвону? Як правильно зауважив В.А.Костюк: «Справа тільки у його «розкрутці».
Якщо за 17 років у нас ще ніхто не «запозичив» наш стародавній Волинський герб (дуже «ласий шматок» для інших міст), то без особливих фінансових затрат можна було б до нього повернутися, залишивши сучасний герб міста в якості офіційного герба міського голови. Нічого страшного в цьому немає — природний процес розбудови незалежної держави і нашого міста, як невід’ємної її частини. Тільки б не спізнились...
Наступного року туристам з Європи буде дуже важко пояснювати, чому у стародавнього міста герб-«новодел». Для Європи це не просто дивно, але навіть дико.
Для початку питання можна було хоча б розглянути на комісії з питань топоніміки і охорони культурної спадщини. До речі, якщо вже мова — про комісію. На останньому засіданні питання про встановлення інформаційної дошки на місці колишньої Троїцької церкви було перенесено на наступну зустріч. Дослідити його взялась В.О.Римська, і ми плекаємо надію, що їй вдасться відшукати малюнок цієї церкви, зроблений Вірою Волянською під час відвідин разом із Оленою Пчілкою нашого міста у 1928 р. Його довго зберігала рідна сестра Лесі — Олеся Зірка. Хотілось також, у разі винесення на наступне засідання питання щодо герба, почути зауваження фахівців.
Чи достойно розпорядились ми своєю історичною спадщиною, чи її вже поцупили інші? Як би це не зробило якесь обласне місто, на кшталт Луцька. Тоді вийде, що Волинська область «запозичила» обидва наші герби, що не здивує. Адже вони зараз намагаються «перезапозичити» у нас славу нашого міста, як батьківщини Великої Українки. Аж до Верховної Ради дійшли з гаслом «Колодежне — Батьківщина Лесі, подайте на ювілей, хто скільки може».
І їм таки «подали». Чи «подадуть» після цього нам? Так що треба бути пильними.
Ось такі, трохи несвяткові, замітки з приводу 215-ї річниці отримання першого відомого герба нашого стародавнього міста. А з гербом і міською символікою щось робити таки треба.