14 серпня 1866 року Петро Антонович Косач відряджений для виконання обов’язків голови Новоград-Волинського з’їзду мирових посередників.
22 липня 1868 р. він одру-жився в селі Пирогові Київського повіту з Ольгою Петрівною Драгомановою (Оленою Пчілкою). Через кілька днів подружжя виїхало до Новограда-Волинського (Звягеля).
«Жили ми там перше всього на улиці Корецькій, а в чійому домі — сказати Вам не можу, бо наймано його без мене: се була готова домівка П-ра Ант-ча, що він наймав ще сам, як оселився в Звяглі, — згадує Олена Пчілка. — Будинок був новий, просторий; кому він належав, я не знаю, але чогось мені не здається, щоб господарем його був пан Уваров. Панів з цим прізвищем знаю скількох: в одного був маєток — «Александровка», з гарним лісом (ми часто бували там); друга сім’я Уварових жила в селі Сербах; а ще були дві панни Уварови, — одна з них, Євгенія Степановна, ще давніш пішла заміж за пана Мезенцева — і жили вони всі, себто сім’я Мезенцевих і Марія Степановна Уварова (не замужня), в чудовій оселі за містом, по той бік Случі. А щоб був якийсь будинок Уваровський у самому Звяглі — того я не знаю. Може. В кожнім разі, в цій першій оселі нашій, на Корецькій улиці, уродився якраз через рік, у липні 1869 року, дорогий, незабутній син наш Михайло. Потім, у 1870-му році, восени, перейшли ми в друге помешкання: найняли невеличкий домочок у міщанина Окружка». [Орфографія та пунктуація збережені за текстом оригіналу: Олена Пчілка. Уривок з автобіографії. // Інститут літератури ім.Т.Шевченка, відділ рукописних фондів і текстології. — Ф. 28. — спр. 152].
Донька Олени Пчілки та сестра Лесі Українки, Ольга Петрівна Косач-Кривинюк, у своїй фундаментальній праці «Леся Українка: хронологія життя і творчости» пише, що Косачі жили спочатку «в домі на головній вулиці». У примітці на с.24 вона додає: «В одному моєму записі, зробленому зі слів матері, сказано, що то була вулиця Житомирська і велике помешкання було в домі якогось жида. В «Рукописі» — що то Корецька вулиця. Коротко, це була головна вулиця у Звягелі, як показувала мені мати, коли ми були з нею у Звягелі літом 1928 року, а як вона звалася тоді — Корецька, чи Житомирська, не знаю». У тій самій праці О.Косач-Кривинюк на с.36 продовжує: «Мої батьки, Петро Антонович Косач і Ольга Петрівна Драгоманова, одружившись ... поїхали на життя до Звягелю. ... Там оселилися спершу на Житомирській вулиці, де й народився Міша 18 липня 1869 року. Потім вони перебралися на Случанську вулицю в дім Окружка».
Виникає питання: на якій же вулиці знаходилася перша домівка Косачів — Корецькій чи Житомирській? Спочатку слід визначити положення обох вулиць. Корецька простягалася від центра міста на захід, а від кінно-поштової станції переходила в Ново-Корецьке шосе. 27 червня 1921 р. її перейменували на вул.Леніна, від 16 серпня 2001 р. — вул.Шевченка. Вулиця Житомирська простягалася кількома зигзагами переважно в східному напрямі до моста через Случ, звідки переходила в Житомирське шосе. Протягом кількох місяців 1921 року вона називалася Радянською, 27 червня того ж року отримала нове ім’я — Міжнародна, від 1952 року — вул.Карла Маркса (у 1957 р. її кінцеві відрізки відійшли до вулиць Волі та Кірова). 22 листопада 2007 р. вулиця отримала сучасну назву — Соборності. У другій половині ХІХ і першій половині ХХ століття Корецька і Житомирська вулиці були головними транспортними артеріями міста і частинами Києво-Брестського шосе.
Відомо, що рідний брат Петра Антоновича Косача — Григорій — у 1888 році мешкав у двоповерховому будинку купця 2-ї гільдії Шмуля-Дувида Мармера, що стояв у вигляді букви «Г» на розі вулиць Корецької та Гутинської (нинішня назва — Героїв Майдану). Мармер купив його в 1885 р. у міщанки Рисі Кашук. План і фасад цього будинку затверджені губернською будівельно-дорожньою комісією 1861 року, тобто його спорудили в першій половині 1860-х років. Близько 1917 р. Ш.-Д. Мармер продав його І.Шрайберу. Обстріл міста Червоною армією в серпні 1919 р. спричинив руйнування крила будинку з боку Гутинської вулиці. 1925 року будинок мав адресу: вул.Корецька №71, а в 1927 р. — вул.Леніна, №2. 1935 року тут на першому поверсі відкрився гастроном, а після війни — книгарня. Будинок знесли близько 1971 р. Невелика теоретична можливість проживання в ньому Петра Антоновича й Олени Петрівни Косачів існує, але нема ні документа, ані письмового або усного свідчення про те, що батьки Лесі Українки жили в цій двоповерхівці.
У відділі рукописів Інституту літератури ім.Т.Шевченка зберігається також лист (датується 30 травня без зазначення року) Я.Мороза до Олени Пчілки з проханням уточнити чи підтвердити три адреси: «1) будинок Уварова (Житомирська вулиця), 2) Звіринська вулиця, 3) Завадська вулиця (будинок Завадського)». Тетяна Данилюк-Терещук, завідувачка Музею Лесі Українки в Луцьку, на основі публікації Я.Мороза в часописі «Плуг» припускає, що повна дата листа — 30 травня 1928 р. На її думку, згаданий вище «Уривок з автобіографії» (автограф без початку і кінця) Олени Пчілки з розлогим коментарем про життя родини Косачів у Звягелі є чернеткою її листа до Я.Мороза.
У харківському часописі «Плуг» за вересень 1928 р. опублікована замітка Я.Мороза «Косачі в Новоград-Волинському», у якій розповідається про приїзд Олени Пчілки з дочкою Ольгою та онуками до міста над Случчю 1 липня 1928 р. Автор детально зупиняється на відвідинах Оленою Пчілкою Звягельського педтехнікуму, її зустрічі зі студентами. Слова «Оповідала вона нам ...» наводять на думку, що Я.Мороз мав якесь відношення до педтехнікуму. І дійсно, у списку викладачів цього навчального закладу за 1926 рік є Мороз Яків Миколайович, 26 років. Після закінчення Київського інституту народної освіти в 1925 р. він викладав у Звягельському педтехнікумі українську мову і літературу, мешкав при технікумі. Останній раз Яків Миколайович згадується як викладач у 1927 році. Скоріш за все, Я. Мороз не був місцевим жителем: таке прізвище для міста Новограда-Волинського довоєнного періоду нехарактерне і в архівних документах не зустрічається, у згаданій замітці річку Смолку він помилково називає Слючкою. Можна припустити, що після закриття педтехнікуму Я.М.Мороз виїхав за межі міста.

Отже, у листі Я.Мороза до Олени Пчілки будинок Уварова на Житомирській вулиці розглядається як перша оселя родини Косачів. Перша згадка про цей будинок датується 18 лютого 1894 р.: в ньому тоді знаходилася контора нотаріуса Я.М.Лобко-Лобановського. Ім’я та по батькові Уварова в документах не вказані. Очевидно, це був дворянин Сергій Аполлонович Уваров (1847-1900), колишній власник Ємільчинського ключа. 1880 року його призначили Новоград-Волинським повітовим предводителем дворянства, у 1881 р. — обрали головою з’їзду мирових суддів цього ж повіту. Після смерті Сергія Уварова цей будинок міг успадкувати його син Володимир Сергійович Уваров (1881-1959), повітовий предводитель дворянства і почесний мировий суддя з 1907 р. В одній із справ нотаріуса Лобко-Лобановського 1889 року фігурує відставний штабс-капітан В’ячеслав Дмитрович Уваров — власник сіл Олександрівки, Єлизавета, Могильні та Кука-Гути. Але він мешкав тоді у власному будинку на Корецькій вулиці.
Як же пояснити, що Олена Пчілка знала Уварових, які мали маєтки в Олександрівці, Сербах і Ново-Звягелі, але не знала власника будинку на вул.Житомирській з таким самим прізвищем? Виникає думка, що Уваров був не першим власником цього будинку. Хто ж тоді? У справах нотаріуса Лобко-Лобановського 1889 року вказана адреса його контори: вул.Житомирська, будинок Каца. Справи 1890-1893 років цього нотаріуса в Житомирському обласному архіві відсутні, а з 1894 року в них згадується вже інша адреса контори: вул.Житомирська, будинок Уварова. На думку автора цих рядків, мова йде про той самий будинок, який Кац (ім’я та по батькові невідомі) у період між 1890 і 1893 роками продав Уварову. Підтвердити акт купівлі-продажу домоволодіння документально поки не вдалося (можливо, він був серед зниклих справ), проте ця гіпотеза пояснює згаданий вище запис О.Косач-Кривинюк про першу оселю Косачів, зроблену зі слів її матері: «... то була вулиця Житомирська ... в домі якогось жида».
Щоправда, у «Рукопису» Олена Пчілка вказує, що помешкання знаходилося на вулиці Корецькій. Це пояснюється тим, що, відвідавши Звягель через 50 років, вона вже погано орієнтувалася в назвах вулиць міста. Пам’ятала, наприклад, що друга оселя знаходилася в будинку Окружка, але назву вулиці не знала: «Може бути, се була Звіринська вулиця, що Ви згадуєте, але такої назви я ніколи не чула». Цікавою є пропозиція краєзнавця Віктора Ваховського: дослідити ділове і приватне листування Петра Антоновича Косача 1866-1870 років, якщо таке збереглося. Адже тоді в поштових адресах замість номера будинку вказувалося, у чиєму будинку мешкає адресат і відправник.
Після встановлення в місті радянської влади будинок Уварова на Житомирській вулиці націоналізували, у 1921 році тут розміщувався повітовий військкомат. 1923 року цей будинок закріпили за райвиконкомом (Житомирська, №55), а флігель Уварова, у якому колись жила його прислуга, — за райпарткомом. Згідно з інвентарним описом будинку Уварова 1925 року, який займав райвиконком, він був дерев’яний, на кам’яному фундаменті, критий залізом, оцінювався сумою 2955 крб 86 коп. (вартість більшості житлових будинків становила тоді 200-300 крб), рік забудови — 1875. Остання цифра не викликає довіри, оскільки не підкріплюється згадкою про договір забудови. Слід відмітити, що у всіх інвентарних описах рік забудови закінчується на 0 або 5, тобто він визначений чисто візуально і, м’яко кажучи, неточно. Наприклад, в аналогічному інвентарному описі будинку педтехнікуму на вул.Садовій, №12 стверджується, що його спорудили в 1875 р., тоді як за одним із документів педтехнікуму рік забудови — 1910, що набагато ближче до істини.
У грудні 1925 р. створено Новоград-Волинську міську раду. У газетах «Соціалістичне Полісся» за 1936 рік згадується приміщення міськради на Міжнародній вулиці (очевидно, що це той самий будинок Уварова). Але в цій самій газеті від 5 вересня 1939 р. оголошується про місце збору демонстрантів біля приміщення міськради на вул.Леніна. У «Соціалістичному Поліссі» від 7 червня 1941 р. надруковано замітку під назвою «Лист» директора неповної середньої школи №10 Бориса Григоровича Станевича (1908-1971), який листувався з сестрами Лесі Українки — Ольгою та Ізидорою Косач — і вніс велику лепту в справу увічнення пам’яті поетеси на її батьківщині. Він писав: «Нещодавно наша школа одержала лист від сестри великої української поетеси Лесі Українки — Ольги Петрівни Косач-Кривинюк. Ольга Петрівна живе зараз у Києві і пише свої спомини про сестру Лесю, працює над хронологією життя письменниці ... У своєму листі Ольга Петрівна детально розповідає про життя родини Косачів в м. Новоград-Волинську і, зокрема, про дитячі роки Лесі Українки. Родина Косачів оселилася в нашому місті в 1868 році. Спочатку вона жила в тому приміщенні, де зараз знаходиться електролікарня». Здається, між електролікарнею та колишнім будинком Уварова нема жодного зв’язку. Але це лише на перший погляд. 18 вересня 1937 р. «Соціалістичне Полісся» сповістило про відкриття нового електролікувального закладу на вулиці Міжнародній. Мабуть, це сталося після переїзду міськради з колишнього будинку Уварова на вул.Міжнародній (Житомирській) у будинок на вул.Леніна. Це дозволило обладнати у звільненому приміщенні на вул.Міжнародній електро-лікарню.
Після визволення міста від німецької окупації в будинку Уварова знову розмістилася міська рада. Її адреса у 1946 році: вул.Міжнародна, №67. До 40-річчя з дня смерті Лесі Українки в газеті «Радянський патріот» від 2 серпня 1953 р. вийшла стаття Б.Станевича «Пам’яті нашої землячки». У ній автор розповідає: «Родина Косачів приїхала у м.Новоград-Волинський у 1868 р. і поселилась у тому приміщенні, де зараз знаходиться міська Рада. В цьому приміщенні в 1869 році народився Михайло — старший брат Лесі і найближчий її друг. У 1928 році ... Олена Пчілка з сестрами Лесі приїжджала в м.Новоград-Волинський. Тоді з ними розмовляв Роман Якович Герасимчук — нині заслужений учитель УРСР. Вони йому детально розповіли про життя Лесі Українки в нашому місті».
1954 року міська рада переїхала в новозбудоване приміщення на вул.Червоноармійській (нині — вул.Гетьмана Сагайдачного), а в будинку Уварових розмістилася дитяча музична школа (з 2012 р. — Школа мистецтв). 26 лютого 1956 р. у «Радянському патріоті» опубліковані «Спогади про нашу землячку» заслуженого вчителя УРСР Р.Герасимчука. «З 1924 по 1931 рік я проживав по вул.Володарського, №8, — розповідає він. — Влітку 1927 р. [насправді це було 1928 року – Л.К.] до нашого міста приїхала мати великої поетеси, письменниця Олена Пчілка із своїми онуками. Гості завітали до мене, попросили дозволу оглянути будинок. Протягом трьох днів Олена Пчілка розповідала нашій сім’ї про життя і творчість її улюбленої дочки — Лесі. Олена Пчілка, зокрема, розповідала, що по приїзді в Новоград-Волинський вони поселилися у будинку поміщика Уварова (зараз музична школа)».
Адреса дитячої музичної школи в 1967 р. — вул.Карла Маркса, №67, з 2007 р. — вул.Соборності, №67, нині — вул.Соборності, №57. 1958 року для розширення її приміщення добудовано сім класних кімнат. 1996 року на фасадній частині будинку встановлено меморіальну дошку з викарбуваним портретом М.П.Косача (Обачного) та присвятним написом: «В цьому будинку з 1866 по 1870 рік проживала сім’я Косачів. У 1869 році тут народився видатний український учений і перекладач Михайло Косач-Обачний». 2007 року в приміщенні проведено капітальний ремонт, стіни ззовні обкладено червоною цеглою. Близько 2017 року знесено північно-східну прибудову (з боку подвір’я). Колишній будинок Уварова внесено до Зводу пам’яток історії та культури місцевого значення, але тепер лише меморіальна дошка нагадує про те, що він має півторавікову історію.
На закінчення хотів би висловити щиру вдячність працівникам відділу рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім.Т.Шевченка, Музею Лесі Українки в Луцьку, Новоград-Волинського літературно-меморіального музею Лесі Українки та Новоград-Волинської міської бібліотеки ім.Ю.Ковальського за надання цифрових фотокопій необхідних джерел.