Хореографічним колективам у період карантину довелося переформатувати свою роботу. Займатися танцями в дистанційних умовах непросто, коли ж мова йде про великий ансамбль, складно відпрацювати злагоджені, ритмічні танцювальні рухи на онлайн-уроках. У «Веселці» та підготовчій студії «Весельчата» нині навчаються понад 150 танцівників різного віку.
Попри те, що коронавірус поставив заняття на паузу, танцівники не втрачають фізичну форму. Беруть участь в онлайн-конкурсах, здобувають призові місця. Про це відбулася наша розмова з керівником «Веселки» Катериною Рудаковою. Хореограф співзвучна з назвою ансамблю — яскрава, позитивна, а в очах спалахують веселки, щойно починає розповідати про любов до танцю й дітей.
Найвідомішому танцювальному колективу Новограда-Волинського через чотири роки має виповнитися півстоліття (!).
Колись «Веселку» створила Надія Гончарук, продовжила справу — донька Катерина, а тепер її донька Дар’я допомагає шліфувати танцювальні таланти. Ансамбль залишається єдиним хореографічним колективом у місті зі званням «народний», поєднує дитячу хореографію з гімнастикою та акробатикою, є постійним учасником міських заходів, переможцем всеукраїнських і міжнародних конкурсів. Батьки підтримують колектив, щоб діти мали можливість виступати й бачити світ через захоплення танцями.
— Ми — дружна сім’я. Разом нам усе під силу, — каже Катерина Рудакова. — Найбільше любимо дружню атмосферу фестивалів, коли на одній сцені доводиться виступати з багатьма колективами. Під час поїздки в Угорщину «Веселка» єдина представляла Україну. Приємно було бачити прихильність угорців на вулицях, коли йшов парад колективів. Люди зупинялися, вставали з-за столиків у кафе. Здавалося, що найбільше аплодували саме нашій делегації (сміється — авт.). Питали, на яких майданчиках ми виступатимемо, приходили підтримати. Це дуже заряджає!
Фестивалі підвищують рівень самооцінки учасників та гордість за Батьківщину. Люблять за кордоном українські колективи і дуже добре приймають. Напевно, тому, що в нас яскраві колективи, емоційні танці з позитивною енергетикою, уміємо тримати увагу глядача. Коли виходимо на сцену з найвідомішими номерами «Великодній понеділок», «Звягельські триндички», — зал затихає.
— Пані Катерино, яким чином вам вдалося в карантинних умовах здобути перемоги на хореографічних конкурсах?
— Ми активно готувалися, але через карантин багато планів зірвалося. Натомість із новими викликами до нас прийшли нові можливості. І ми від них не відмовилися. Зокрема, від пропозиції взяти участь в онлайн-конкурсі українського народного танцю.
З нами змагалися представники українських діаспор із усього світу: від Польщі до Австралії. У реальному житті «Веселка» не змогла б відвідати такий представницький конкурс. Із жовтня тривали конференції, щотижня були онлайн-зустрічі з хореографами різних країн. Ми ділилися досвідом, мали знайомства з керівниками професійних колективів, членами журі. Уявіть наше здивування, коли нашим партнером став хореограф із Канади, син українських емігрантів. Колись він навіть був у Новограді!
17 грудня в онлайні відбувся гала-концерт. З-поміж 115 колективів і великої кількості дипломантів, ми стали лауреатами 2-3 ступеня. Ця перемога й шанобливе ставлення українських діаспор до нашої культури дуже надихнули.
— Учасники ансамблю потрапили нещодавно в рейтинг кращих танцівників Житомирщини?
— Так. Брали участь у міжнародній хореографічній асамблеї імені Наталії Скорульської. З нагоди105-річчя артистки балету земляки-житомиряни обирали 105 кращих танцюристів. Головою журі, до речі, була прима-балерина Національної опери України — Катерина Кухар. Приємно, що наші діти потрапили в число кращих. Також «Веселка» із підготовчою студією «Весельчата» брали участь у конкурсі у Вінниці, отримали перші й другі місця.
— Цікаво, що перемоги тепер здобуваєте з донькою, котра теж стала хореографом. Утворилася солідна сімейна династія танцюристів.
— Так, справді. Любимо те, що робимо. Усім батькам раджу: допоможіть дітям обрати справу, яка їм подобається. Нехай вона не буде супер-престижною, але головне, що вони із задоволенням йтимуть на роботу.
— Засновницею «Веселки» є ваша мати, хореограф Надія Гончарук. Скільки років уже продовжуєте цю справу?
— 26 років. Мама випадково потрапила в Новоград-Волинський. Вона — житомирянка, свого часу приїхала з однокурсницею на практику в ансамбль пісні й танцю «Полісся». Її швидко помітили, запропонували роботу. Було багато дорослих колективів, а дитячого не було. На базі Палацу культури в 1974 році вона створила ансамбль. Діти дали йому назву «Веселка».
Три роки мама їздила з Житомира в Новоград, працювала ще в училищі культури. А потім мій батько, який був солістом у «Поліссі», зробив їй пропозицію одружитися. Сказав, що нікуди не поїде зі свого міста, бо «Новоград — це маленький Париж». Мама залишилася і ніколи не шкодувала, адже відбулася тут як хореограф та керівник ансамблю.
— Багато хто вважає «Веселку» колективом народного спрямування, але ж ви різними танцювальними стилями займаєтеся?
— «Народний» — це звання, а працюємо ми за різними жанрами. Є й народні, і сучасні напрямки. Розширюємо репертуар, вивчаємо нові стилі.
Завдяки моїй доньці Даші колектив отримав нове дихання. Вона закінчила житомирське училище культури та факультет сучасної хореографії в Рівному. Працює хореографом в 4-й школі, керує підготовчою студією «Весельчата», орендує приміщення в Палаці культури.
— У минулому номері «Звягеля» ми порушували проблему, що молодь не затримується в культурі через низькі зарплати. Ця тема здобула жваве обговорення в Інтернеті. Що ви думаєте про це?
— Молодим спеціалістам дійсно дуже важко на шляху становлення. Сфера культури кинута на виживання, тому приходять і розчаровуються. Саме тому ми з донькою вирішили відкрити приватну студію, щоб вона мала можливість залишитися в місті. Треба йти на такі кроки, аби втримати молодь у місті. Окрім моральної насолоди, має бути гідний заробіток.
Двічі донька працювала за контрактами в Китаї, виступала в складі танцювальних колективів. Їй пропонували залишитися, але вона вирішила робити кар’єру в Україні. Там — інший менталітет.
— Дітям відомих батьків нерідко треба доводити, що вони в професії не є випадковими людьми. Вам, напевно, це знайомо?
— Так, дуже. Були періоди, коли хотілося сказати, що втомилася, залишу цю невдячну роботу і поїду працювати за кордон. Проте мамине ім’я мене завжди тримало. Розуміла, що здатися не маю права, бо вона мене цьому навчала з дитинства. Бувало, впаду, коліна до крові роздеру, а мама каже: «Ти що, зараз плакати будеш? На тебе ж усе місто дивиться!». І я не плакала.
— Свою доньку теж так вчили?
— У нас це сімейне. Напевно, кожен учитель скаже, що зі своїх дітей вимагаєш більшого. Якщо інші діти можуть десь схибити, то нас учать постійно відповідати певному рівню.
— Чи є обмеження, через які відмовляєте дітям у прийомі до «Веселки»?
— Усі діти талановиті, нікому не відмовляємо. Багато залежить від батьків, адже переломні моменти є в кожної дитини. Якщо батьки не проявлять слабкість, то дитина продовжить займатися. Так, не всі чують музику, мають відчуття ритму чи хорошу пам’ять — ми це розвиваємо. У хореографії, як у звичайній школі: хтось краще сприймає матеріал, комусь складніше, але ж дитина від цього не гірша.
— Чи є такі учні у «Веселці», котрі займаються з садочка до випускного класу?
— Фактично всі. Багато хто потім обирає спеціальність хореографа, але більшість не повертаються в місто. Діти-студенти продовжують ходити у «Веселку», якщо навчаються в Новограді, із Житомира приїздять по суботах. Просять нікого не ставити на їх місце, щоб зберегти за собою.
— Чи відчули, що зросла цікавість до хореографії після виходу на ТБ популярних танцювальних шоу на кшталт «Танці з зірками»?
— Завжди був стабільний попит на танці. Ніколи не було проблем із набором, хіба що дефіцит хлопців. Загартовуємо їх фізично, є в нас бойовий гопак — для витривалих. Багато хто займається в спортивних секціях, суміщають заняття. Це правильно. Зайнятість, окрім школи, — це хороший старт у майбутнє. Донька мене запитувала в дитинстві: «А чого інші діти щодня ходять гуляти, а я тільки раз на тиждень?» Коли ж стала студенткою, то дякувала, що значно більше вміє, легше було навчатися професії і здобувати червоний диплом.
— У Новограді сьогодні багато танцювальних колективів, у кожного — свої прихильники. Ви, напевно, маєте найбільший стаж роботи серед колег?
— Найбільший стаж у керівника зразкового ансамблю «Грація» — Юрія Францовича Розбицького. У моєму дитинстві й на початку діяльності він був для мене стимулом, ще батьки дружили з ним. Важливо в професії, щоб працювали поруч фахівці справи, до яких можна тягнутися.
Приємно, що більшість місцевих хореографів — вихованці «Веселки». Ми спілкуємося, дружимо, у нас немає професійної конкуренції. Багато хто чекає від мене відгуків про роботу. Раджу, підказую, вказую на недоліки, хвалю.
— Є якісь танцювальні стилі, які дітям більше до вподоби?
— Дітям найбільше подобається бути в колективі. Для нас понад усе, щоб вони вміли контактувати, мали спілкування та спільні інтереси. Якщо колектив дружний, то в хореографії можна більшого досягти. Дітям подобаються поїздки, поспівати в дорозі, побачити нові міста, країни.
— Наскільки складно возити дітей на виступи за межі міста?
— Нам це вдається. Маємо хороший контакт із батьками, у поїздки беремо когось із них. Бо завжди є організаційні питання, коли я маю відлучитися і дітей на когось треба залишити, тому батьки виручають. Є в нас тато-лікар, якого завжди запрошуємо з собою. Зараз, звісно, нікуди не їздимо через карантин.
— Хто шиє сценічні костюми для великої кількості учасників «Веселки»?
— Останніми роками нам дуже допомогла влада. За всі роки моєї діяльності стільки коштів ніколи не давали на підтримку культури, за що вдячні колишньому голові Віктору Весельському. Ми придбали сценічне взуття, костюми пошили.
Найбільше костюмів шиємо за рахунок батьків. Мама нашої учасниці, Катерина Драчук — наш кутюр’є. Шукає тканини, втілює наші ідеї. Іноді всю ніч шиє, коли потрібно.
— Якась професійна мрія є у вас?
— Мрію створити в нашому місті всеукраїнський танцювальний конкурс, щоб до нас звідусіль приїздили. Багато конкурсів ми відвідали з ансамблем, тож цей досвід я мрію втілити.
А ще хочеться, щоб колективи, які представляють наше місто за його межами, мали благодійні рахунки. За потужними місцевими підприємствами чи приватними меценатами можна закріпити пару-трійку колективів (їх небагато), які працюють на позитивний імідж Новограда. У нас такі меценати були, але тепер надто багато людей потребують коштів, тому нам допомагати перестали. Непогано було б повернутися до такої практики.
— Що ж, бажаю втілення цікавих ініціатив на благо міста й подальших успіхів «Веселці»! Дякую за розмову.
— І вам щиро дякую!