Минулого тижня країна відзначала 140-й день народження найвидатнішої Українки. Окрім Новограда-Волинського, епіцентрами святкувань стали Київ, Ялта, село Колодяжне на Волині — тут, як відомо, діють музеї Лесі Українки. Відтак науковці та усі бажаючі мали широкий вибір для святкових відвідин — урочисті заходи покликали їх роз’їхатися по містах, тісно пов’язаних із біографією та творчістю поетеси.
На гостинній звягельській землі науковців чекала насичена палітра святкових заходів. Хоч, як не дивно, батьківщиною поетеси ще досі часто вважають Колодяжне, де майже 15 років жили Косачі. Малою батьківщиною це село, зокрема, називають на першій шпальті всеукраїнського видання — газети «День», від 23 лютого. Звісно, новоград-волинцям таке не до вподоби, тому цю тему під час урочистостей не залишили поза увагою.
— Нам слід перестати ділити славу Лесі Українки з волинянами, — висловився з цього приводу міський голова Володимир Загривий. Навпаки, варто консолідуватися, розробити цілісні туристичні маршрути, започаткувати спільні регіональні творчі фестивалі, зрештою, створити координаційну раду при Міністерстві культури. Ми не претендуємо на особливий статус, але слід подумати і над тим, щоб літературно-мистецьке свято «Лесині джерела», на яке до нас приїжджають гості з усього світу, отримало більш дієву державну підтримку. Адже місто залишається сам на сам із організацією.
Натомість Президент Віктор Янукович, попри свої відомі літературні «перли», виявив обізнаність із тим, де народилася Леся Українка — 25 лютого з телеекранів привітавши Новоград-Волинський — так сталося, що саме цього дня очільник країни у телевізійному ефірі відповідав на запитання українців.
З-поміж іншого, шквал приємних відгуків зірвала вистава народного місцевого аматорського театру «На полі крові», за мотивами поеми нашої землячки. Прем’єра відбулася торік у серпні, під час «Лесиних джерел». До речі, від написання поеми минуло сто років, а її складний сюжет про зраду — актуальний до сьогодні. Творчі муки режисера та професійного актора Валентина Ольшевського (він, до речі, зіграв у виставі головну роль — Іуди), не були даремними — гості дали постановці високу оцінку, відзначивши, за їх словами, далеко не самодіяльний рівень акторської гри. Вже після вистави схвильована глядачка, на запитання про враження сказала: «Дуже сподобалося! Куди вже краще!»
Надзвичайно шкода, що, окрім приїжджих, подивитися виставу прийшло надзвичайно мало городян — у залі, розрахованому на 800 місць, більша частина, попри вільний вхід, «відзначилася» порожніми стільцями… Дещо «виручили» військові, привівши на перегляд з півсотні строковиків. Тим не менше, підготовлені промови чиновників звучали у напівпорожньому залі зовсім не так «святково», як планувалося… Бо жителів міста, студентської молоді, керівників підприємств, до яких зі сцени зверталися виступаючі, у залі істотно бракувало.
Навряд чи тому виною — погана реклама, адже афіші, телебачення та газети заздалегідь повідомили про заходи, котрі відбудуться зі святкової нагоди. Так само, як анонсує Палац культури популярні програми на кшталт «Міс Звягель» чи «Міні-міс», котрі збирають аншлаги.
Навіть звіти міського голови у нас збирають «аншлаги», нехай, як кажуть, добровільно-примусово, та все ж… І ніхто не подумав над тим, що краще було би «зганяти» людей на цікаві (!) культурні заходи — користі було би набагато більше. Принаймні, пересічний городянин дізнався би, що його видатна землячка, окрім інших талантів, ще й — сильний драматург. І що у місті є народний аматорський театр, і його режисер, попри тавро провінційності, береться за серйозні сюжети, що актори, попри постійну зайнятість сцени у Палаці культури, все ж проводять репетиції. А так — не знають, не приходять…
Провінційність, очевидно, має таки дієвий вплив на нашу свідомість. Відтак пафосні слова про любов і шану до землячки, як би жорстко це не звучало, істотно програють реаліям, і тут волиняни, слід зауважити, справедливо «перетягують на себе ковдру» — торік у Луцьку, з нагоди 139-ї річниці від дня народження Лесі Українки, вистава «На полі крові» пройшла з фурором.
Хтось скаже: звісно, йдеться ж про гастролі Національного академічного театру імені Франка та про обласне місто, а у нас — лише аматорський театр… Певна річ, якби ці люди побачили гру наших аматорів 25 лютого, — вони були б приємно здивовані. А розмірковувати про високе, не оцінивши власного потенціалу, — справа невдячна. Театральне мистецтво у Новограді наразі не здатне конкурувати із заповненими вщент барами або переглядом телевізора вдома на дивані — прикро, але це — констатація факту.
Після вистави, за лаштунками, на наші запитання погодився відповісти режисер театру Валентин ОЛЬШЕВСЬКИЙ:
— Валентине Валентиновичу, вас особисто зачепив напівпорожній глядацький зал?
— Один глядач у залі, десять чи аншлаг — професійний актор на це не повинен звертати уваги, як і на статус публіки. Мовляв — для еліти грайте «на ­повну ногу», для гостей викладайтеся, а для городян — ні. Кожну виставу актор повинен відіграти і викластися, наче востаннє. Так шліфується акторська майстерність, аналізуються помилки, здобувається рівень.
— Що ж заважає Новограду, котрий називає себе колискою генія, цікавитися театральним мистецтвом?
— Наш глядач відвик від театру. Важко пригадати, коли до нас востаннє приїжджали з гастролями — не на «Лесині джерела», без святкової нагоди. У 1989-му, коли я працював у столичному театрі «Колесо», ми впродовж трьох днів гастролювали у Новограді — по сім концертів щодня, і щоразу — аншлаг.
Сьогодні, після перерви, наш театр лише починає заявляти про себе. Вдалося зарекомендувати себе із позитивного боку, приємно чути гарні відгуки. Можу зрозуміти людей — вони, як ніколи, сьогодні обтяжені буденними проблемами, а театральне мистецтво змушує думати, проводити паралелі. Тому вистава «За двома зайцями» у нас пройшла на «ура» — легка, комедійна, без натяку на філософію.
А драма «На полі крові» — це складний сюжет, який не кожному впору осмислити. У цієї вистави — свій глядач, як і у будь-якого іншого жанру. Світлові і звукові ефекти відіграють у виставі значну роль, мінімум декорацій та персонажів — залишається «брати» глядача акторською майстерністю. П’єса нині — на вустах, гадаю, багато хто захоче подивитися.
— Сюжет драми «На полі крові» — це індивідуальна авторська інтерпретація біблійної легенди про зраду Христа Іудою. Остап Ступка, котрий зіграв Іуду, виправдовує персонажа, кажучи, що він «якоюсь мірою був адвокатом Іуди, що цей образ не такий негативний, як може здатися». А що ви намагалися донести до глядача?
— Відчуття каяття, нищівне самокатування. Іуда зрештою розумів підлість свого вчинку, і це розуміння гнітило його, живцем закопувало у землю, придбану за 30 срібняків. Цікаво було зіграти так, аби викликати до нього не презирство, як традиційно, а жалість. Адже Ісус зрештою пробачив Іуду. Грою акторів я надзвичайно задоволений, вражений роботою Андрія Антипчука, котрий зіграв прочанина: подача тексту, логічні паузи… Вистава пройшла на одному подиху. Хотів би подякувати генеральному спонсору Миколі Шавловському.
— Наскільки відомо, ви зараз працюєте над новою виставою. Що це за вистава, і коли городяни зможуть побачити прем’єру?
— Прем’єру готуємо до Дня театру, 27 березня, — комедія Олександра Коломийця «Фараони». Крім того, разом з керівництвом нашого Палацу і відділом культури готуємося до поїздки влітку на театральний фестиваль у Очаків.
— Валентине Валентиновичу, у вас 1 березня — День народження. Дозвольте привітати вас і побажати особистих і професійних успіхів, вдячного глядача і належної оцінки вашої творчої роботи!