2 квітня група в складі Валерія Засухи, Миколи Шевчука, рибінспекторів, Володимира Близнюка, старшого інспектора охорони громадського порядку, Олександра Ковальчука, помічника дільничного інспектора, Олега Давидчука, громадського помічника та автора цього матеріалу здійснила черговий рейд по річці Случ та її притоках.
Обстеження річки почали ще затемна, в районі села Івашківка. Коли на воду спустили човен із двигуном, котрого «напрокат» надав один із підприємців міста (своє прізвище просив не афішувати), у тому місці, де впадає Тня, одразу помітили мигання світла від фар автомобіля. Двигун ми не заводили, гребли веслами, хотіли підплисти зненацька, та, на жаль, браконьєри виявилися хитрішими. Швидко знявши сітки, вони зникли з берега.
Десь о шостій ранку почала оживати природа. Виспівуючи, прокидалися пташки.
По берегах усюди стояли дерев’яні човни. Минули Перемогу, дісталися до дамби, що в районі «Лубчиці». Навіть не було нормальних рибалок. Очевидно, через мряку (та й уночі пройшов добрячий дощ).
Щоправда, часом у населених пунктах до берега виходили люди, аби подивитися, що то за такий агрегат гасає по воді.
Повернулися до Івашківки. Затим — на Гульськ. Вода дещо спала, і в деяких місцях важко було пересуватися. Річка була порожня аж до Кикови. Це дивувало. Вирішили знову повертатися плавом.
Група розділилася на дві частини. За Киковою, на так званій Старій Случі, помітили чоловіка із сокирою в руках. Поряд з ним біг невеличкий собачка. Селянин ішов по протилежному берегу річки. Коли ми зупинялися, придивляючись до води, — зупинявся, придивляючись, і дядько з сокирою. Складалося враження, що він ніби допомагає нам виявити заборонені снасті. Все робилося мовчки. А коли вже підходили до того місця, де струмок впадає у велику річку, чоловік той раптом зник. Саме там наша бригада і виявила дві сітки. Проте, витягти їх неушкодженими не вдалося. Через загущеність кущів.
Коли сідали у човен, на берегах Случі з’явилися рибалки-вудочники. Мовчки спостерігали за нами. Біля однієї з берізок лежав і чолов’яга із собачкою. Ми помахали йому руками. Він нам люб’язно відповів тим же.
Оскільки вода була ще високою, — вирішили перевіряти затони. Не помилилися. Було виявлено до десяти сіток.
Проплававши близько десяти годин, у Тальківці мали намір закінчити рейд. Підпливаючи до цього села, на пагорбах помітили «веселих» молодиків. Вони нам щось кричали, знімали на мобілки.
Хтось із рейдовиків назвав їх «сомалійцями».
Коли ми витягли з води човна і завантажили його на причеп, то до нас, похитуючись, підійшов невисокий, худий, як тростина, парубок. Тримаючи руки в кишенях штанів і пританцьовуючи (настільки був п’яний), сказав:
— Бумажку дайте.
Очевидно, він мав на увазі показати якийсь документ.
Ми заусміхалися. Хтось проказав:
— Перше квітня продовжується!
Така відповідь явно молодику не сподобалася.
— Я не поняв, пацани! — знову затанцював тальківський абориген. — Ви хто?
Потім він повернувся, і його гострий ніс уперся в груди міліціонера Олександра Ковальчука. Хлопець довго дивився на погони, кашкет правоохоронця. Зрештою, промимрив:
— Удостовіреніє покажи.
Йому порадили йти додому. Та де там! Застрибав, мов півник. Бач, йому не сподобалася наша присутність на Случі.
Ми не хотіли витрачати час на балачки. Сіли в авто. А коли трохи від’їхали, то з-за кущів вибігли ще троє п’яних «сомалійців». Мабуть, поспішали на допомогу приятелеві. Що вони робили далі, — нам уже невідомо. Потомившись, ми тримали курс на Новоград-Волинський.