В останню неділю Великого Посту Церква святкує урочистий вхід Ісуса Христа в Єрусалим. А напередодні, в суботу, велике чудо сотворив Господь у Віфанії — воскресив Лазаря, котрий уже чотири дні лежав у гробу. Більшість людей знали і вірували в чудо й чекали приходу Його в Єрусалим до свята Пасхи.


Начальники іудейські, фарисеї і книжники, сповнені злості й заздрості, вирішили вбити Ісуса Христа. Вони дали розпорядження повідомити, коли Він прибуде в Єрусалим.
Відаючи, яка участь чекає на Нього в Єрусалимі, Господь повідомив учням своїм, що скоро почнуться Його страждання, проте разом з ними вирушив до Єрусалима. Наблизившись до міста, де на нього чекала смерть, Господь сказав своїм учням: «Ідіть у село, яке перед вами; знайдете прив'язаного осла, що на нього ніколи ніхто з людей не сідав. Відв'яжіть його і приведіть. Коли ж вас хто спитає: «Нащо відв'язуєте?», — відкажіть йому так: «Господь потребує його» (Лук. XIX, 30, 31).
Вони виконали Його прохання і, пославши свій одяг на осла, посадили на нього Ісуса.
Його зустрічало багато народу. Люди з пальмовим віттям вийшли до Нього й вітали: «Осанна! Благословенний, хто йде в ім'я Господнє! Цар Ізраїлів!».
Як відомо, кінь є символом війни, бо на війну воїни вирушали на конях, а осел — є символом миру, бо він придатний лише для роботи у мирні часи. Іудеї чекали царя-завойовника, але вся проповідь Ісуса Христа була про царство миру на землі.
У день славного входу Ісуса до Єрусалима ми святкуємо Цвітну або Вербну неділю, в яку освячують у церкві гілочки з лози або верби і роздають людям. Вона має вельми магічну силу.
ЧУДОДІЙНІ ВЛАСТИВОСТІ ВЕРБИ
Верба б’є, не я б’ю,
За тиждень — Великдень!
Уже недалечко —
Червоне яєчко.
Лоза б’є, не я б’ю,
За тиждень — Великдень!
Будь здоровий, як вода,
І багатий, як земля.

• Вербою б’ють, щоб здорові, веселі та багаті були; дітей, — щоб сильні були, добре росли та сприйняли життєву силу весни;


• Вербу кладуть після свячення за образи, щоб охороняла хату від лихих сил;


• Вербу садять на городі, коли принесуть з церкви, на щастя молоді: коли верба прийметься, — дівчина вийде заміж, а хлопець одружиться і будуть здорові;


• Вербою на Юра виганяють худобу в поле, вперше на пасовисько, злегка торкаючись нею худоби, щоб здорова була, плідна, щоб у тілі була;


• Вербою в давнину відводили грозові тучі — кивали свяченою вербою в бік хмар і відводили громи та град;


• Вербу кидали в пожежу, чим зменшували, за їх віруванням, велику руйнівну силу вогню;


• Вербові котики, свячені, кидали в кашу, їли ту кашу в повній вірі, що через ті котики-базьки передасться людям сила весняної енергії на цілий рік;


• З освяченою вербою, після повернення з церкви, обходили господарі-бджільники, щоб бджоли роїлись; обходили обори та стайні й кошари, щоб худоба була здорова, плідна, щоб корови давали багато молока;


• Ковтали котики ще по дорозі з церкви, щоб не було лихоманки, щоб горло не боліло;


• Обсаджували криниці вербами, щоб захистити воду від лихих сил, щоб вода була «пригожа та здорова»;


• Обсаджували копанки-калабані, в яких прали своє шмаття-білизну, щоб уберегтися від хвороб, щоб вода очищалася;


• Сухою торішньою свяченою вербою розпалювали піч під великодні паски.